У тенетах любові й перелюбу (процес Медвея)

Вивчаючи історію гідротерапевтичного закладу в містечку Завалові (тепер село Завалів Підгаєцької міської громади Тернопільського району Тернопільської області), я несподівано для себе в періодичних виданнях 1892 року натрапив на публікації, які стосувалися судового процесу в справі доктора Медвея. Серед всіх видань «Kurjer Lwowski» відрізняється найменшим вмістом суб’єктивних журналістських оцінок та достатньою повнотою висвітлення самого процесу, тому публікації цього видання, перекладені українською мовою, просто розміщені в хронологічному порядку та пропонуються для перегляду.

Не варто шукати серед персонажів якийсь позитивний образ: його тут немає. Судовий розгляд подає нам реальний зріз тогочасного суспільства з усіма його вадами і проблемами.

 

Смертельний поєдинок

(Kurjer Lwowski z dnia 9. kwietnia 1892. Nr. 100. - с.2)

Про трагічний випадок «Gazecie Polskiej» повідомляють з-за кордону: «У неділю, 3 квітня, прибули увечері експресом п’ятеро чоловіків з Галичини. Увійшовши до ресторану, вони сіли окремо: троє у вітальні першого класу і двоє у вітальні другого класу. Переночувавши в Ічканах, у понеділок вранці вони перетнули румунський кордон і пішли до сусіднього лісу. Вони несли з собою маленькі пакунки. Вже о 10 годині ранку на станцію в Ічканах повернулися лише четверо панів, одного не вистачало. Вони швидко поїхали назад до Галичини. Того ж дня, ввечері, лісник знайшов у лісі мертвого чоловіка, якого впізнали як п’ятого з мандрівників. Його грудна клітка була пробита кулею. Поруч валялися два старі пістолети, бинти та ганчірки. Його, мабуть, хотіли перев'язати, але він помер. У кишені мав візитні картки та паспорт на ім’я Мечислава Бродського, власника маєтків у Малих Бірках. Румунська префектура поставила охорону біля трупа. Проведене розслідування показало, що в тому лісі під час дуелі були також два пани з Румунії, лікар з Бакова та старший залізничний чиновник з Ясс. Кажуть, стріляли один в одного тричі. Суперником Бродського мав бути якийсь лікар із Галичини».

         За інформацією «Kurjera Codziennego» з Варшави, це був лікар Медвей, якого Бродський викликав до своєї хворої дружини. Цей лікар виконав своє завдання настільки скрупульозно, що не тільки вилікував дружину, але й обдурив її, на що Бродський мав докази, і замість того, щоб убити спокусника-лікаря на місці, він викликав його на поєдинок, який, мабуть, не був судом Божим, так як це закінчилося.

 

Процес Медвея

(Kurjer Lwowski z dnia 5. września 1892. Dodatek do Nr. 249)

Сьогодні о 9 годині ранку перед судом присяжних під головуванням радника Спендаковського розпочався судовий процес у справі доктора Медвея, який може тривати до суботи.

Доктора Медвея захищає доктор Михайло Грек.

Від прокуратури виступає заступник прокурора п. Прилуський.

Після жеребкування присяжних і завершення формальностей було зачитано обвинувальний акт, який дослівно звучав так:

Цісарсько-королівська державна прокуратура у Львові висунула обвинувачення перед судом присяжних у Львові в тому, що затриманий Олександр Оскар 2 ім. Медвей зі Стопниці, віку 42 р., греко-католик, одружений, батько 2 дітей, доктор медичних наук, орендар і завідувач водолікарнею в Моршині

І. в лютому 1892 р. Яніну з Рудковських Бродську, дружину Євгенія, Владислава, Мар'яна 3 ім., хоч і з її волі, викрав обманом від чоловіка

II. викликавши того ж Євгенія Владислава Мар’яна 3 ім. Бродського на дуель зі смертельною зброєю, 4 квітня 1892 р. пострілом з пістолета вбив його. Таким чином він вчинив злочин публічного насильства згідно з § 96, і злочин дуелі згідно з § 158 кримінального закону, що караються згідно з § 161 із застосуванням §§ 34, 162 к.з..

В основне судове засідання викликати як експертів двох лікарів та свідків:

1) Яніну з Рудковських Бродську,

2) Агнешку 1 сл. Kисельницьку 2 Бродську,

3) Катерину Прохаську,

4) Михайла Щербака,

5) Антонія Марціхового,

6) Яна Вербовського,

7) Яна Кульпу,

8) Єнджея Семішина,

9) Броніслава Слонецького,

10) Анжелу з Бродських Слонецьку,

11) Юзефа Рудковського,

12) Марію Аделю Рудковську,

13) Пауліну з Козловських Рудковську,

14) Мечислава Яницького,

15) о. Клеменса Ензінґера,

16) Доктора Еразма Романовського,

17) Станіслава Мелінського,

18) Едмунда Слонецького,

19) Томислава Розвадовського,

.20) Доктора Давида Гелманна,

21) Віктора Калиту,

і зачитати свідчення Євгенія Владислава Мар’яна 3 iм. Бродського, Генрика графа Скарбка, Яна Храновського, протокол розтину, оригінал листа д-ра Олександра Медвея та фотокопії його листів, лист Бродського, лист Бродської, а також офіційні посвідчення обвинуваченого, які слід вимагати.

Підстави. 4 квітня ц.р. помер Євгеній Владислав Мар'ян 3 ім. Бродський від руки доктора Олександра Оскара Медвея в поєдинку з пістолетами, який відбувся біля міста Бурдужани на території Румунії. Це був епілог любовних стосунків між Медвеєм і дружиною Бродського, які дійшли до її викрадення, і розвивалися за таких обставин: Євгеній Бродський, власник спадкового маєтку Малі Бірки в Скалатському повіті колишнього Тернопільського округу, одружився в листопаді 1888 року з 27-річною Яніною Рудковською, на той час майже 20-річною донькою Юзефа Рудковського, колишнього нотаріуса у Вижниці на Буковині. Її батьки вважаються дуже заможними, але при цьому скупими. Вони не дали дочці ніякого посагу, лише платили їй дуже скромну відносно свого майна пенсію, по 500-600 злотих щорічно.

Життя Бродських, як свідчать численні свідчення, про які йтиметься далі, у перші роки не залишало бажати кращого.

Лише наприкінці грудня 1891 року з невідомої причини виникла жорстока сварка, під час якої він активно ображав свою дружину. Негайних наслідків цей інцидент не мав, принаймні зовні було порозуміння.

Незабаром на дифтерію захворіла їхня єдина дитина, хлопчик старший 2 років.

Бродська покликала на допомогу свою подругу та близьку сусідку Яніну Бенедську, уроджену Медвей, сестру підсудного, яка також негайно прибула (10 січня).

Того ж дня дитина померла. Тим часом Бенедська, ще перебуваючи в Бродських, також захворіла на дифтерію, через що телеграфували до її брата, доктора Олександра Медвея, який утримував водолікарню в Моршині, і він прибув 16 січня в Бірки.

Бродський був знайомий з доктором Медвеєм з попередніх років, коли він познайомився з ним холостяком у домі своєї сестри в Козині. Дружини його до цього не знав.

Медвей пробув із хворою сестрою 2 тижні, до її повного одужання, і лише 30 січня разом із нею виїхав до Козини.

Уже під час цього перебування Євгеній Бродський помітив, що його дружина без потреби постійно сидить у кімнаті Бенедської, де д-р Медвей все ще був присутній, і це спостереження його неприємно зворушило, бо він знав його репутацію легковажної людини, яка гналася за любовними пригодами. Хоча ще раніше було вирішено, що після одужання Бенедської Бродські відпровадять її до Козини, але йому, ймовірно, не подобалося наражати дружину на довше перебування в такому небажаному товаристві, тому він змінив план і відмінив поїздку. до Козини.

Але Яніна Бродська ні в якому разі не хотіла на це погодитись і, незважаючи на наполягання чоловіка, поїхала до Козини з Бенедськими та доктором Медвеєм.

Бродський, роздратований її впертістю, сказав їй не повертатися додому з Козини, а їхати до батьків у Вижницю. Тоді він послав за нею сукні, необхідні для подорожі, з листом, у якому повторював вимогу, щоб вона йшла до батьків, і закінчив його словами: «Прощаюся з тобою назавжди, Твій Євгеній».

Цей лист послужив Яніні Бродській приводом, щоб висунути цілу низку звинувачень проти свого чоловіка перед Бенедськими та Медвеєм. Вона розповіла їм, як він побив її під час забави 30 грудня, натякнувши, що подібні випадки траплялися й раніше, і виявила намір більше не повертатися додому. Тим часом Бродський, швидко оговтавшись від першого гніву, наступного дня попросив свого сусіда Мечислава Яницького поїхати до Козини й умовити його дружину повернутися або принаймні негайно виїхати з Козини, чого він найбільше хотів. Яницький взявся за це завдання, але, заставши Бродську дуже схвильованою, задовольнився її обіцянкою, що, згідно з волею її чоловіка, вона якнайшвидше покине Козину та поїде до Вижниці. Однак, всупереч обіцянці, вона пробула в Козині ще три дні і лише 3 лютого виїхала до Львова, взявши з собою Катерину Прохаську, яку для цього покликала з Бірків.

Відтоді, якщо не раніше, починаються між Бродською та доктором Медвеєм стосунки досить конфіденційні, є таємні побачення, листування, яке триває, незважаючи на те, що  в той же час існують примирливі домовленості між тимчасово ворогуючим подружжям. Перший крок до початку роману, як свідчила Бродська, зробив доктор. Медвей під час перебування в Бірках вручив їй записку, в якій зізнається їй у коханні. Вона поки не дала жодної відповіді, хоча не заперечує, що була схильна вступити з ним у чисто платонічні стосунки, що полягають в обміні думками і почуттями через листування. Наступного дня після її від'їзду доктор Медвей покинув Козину і також зупинився у Львові, де вони незабаром зустрілися, мабуть, не випадково, адже він передав їй листа від своєї сестри, потім відвідав її в готелі та посидів з нею наодинці.

Через два дні, 5 лютого, Бродська виїхала до Вижниці, але з наміром по дорозі затриматися в родичів у Коломиї. Доктор Медвей супроводжував її до Коломиї, звідки повернувся сам, а вона, переночувавши в готелі, наступного дня прибула до Вижниці. Євгеній Бродський, бажаючи якнайшвидше вийти з неприємної ситуації, поїхав слідом за дружиною до Львова, а коли йому сказали, що вона поскаржилася на кривди, яких зазнала від нього, попросив свою тітку Анелу Слонецьку поїхати з ним до Вижниці, щоб підтримати його спроби помиритися з дружиною. Вони прибули туди 7 лютого і того ж дня за втручання місцевого пароха о. Клеменса Ензінґера, обидвоє Бродських зустрілися в будинку свого двоюрідного брата бар. Капрого. Подружжя повністю зрозуміли один одного, пробачили один одному образи, вирішили продовжувати жити разом у злагоді і лише через нервовий зрив, який вона пережила після хвороби та смерті єдиної дитини, вважали за потрібне жити певний час окремо.

Порадившись разом, вирішили, що її чоловік оформить для неї паспорт для виїзду до Варшави, де проживала його родина, а вона, побувши ще трохи в батьків, поїде до Львова, а там у його родичів Слонецьких або граф. Скарбків буде чекати на паспорт.

З цим рішенням Бродський виїхав заспокоєний і по дорозі зупинився у своєї тітки в Коломиї. Тут, правда, його наздогнав о. Ензінґер з вісткою про те, що його дружина зазнала прикрощів від своїх батьків, які не погоджуються з такими планами, і хоче якомога швидше залишити їхній дім і закликає його негайно забрати її. Він задовольнив це прохання, повернувся до Вижниці, вони обоє виїхали 8 лютого, він знову затримався в Коломиї, а вона продовжила шлях до Львова. Доктор Медвей тим часом не засинав. 8 лютого пише листа до Бродської, спочатку адресованого до Вижниці, який пізніше потрапив у руки її чоловіка і розкрив усю таємницю. У цьому листі, посилаючись на її попереднє листування, останнє з яких свідчило про сумнів чи вагання, він надає їй сміливості, заохочує до наполегливості, малює картини майбутнього щастя, а зміст і тон, якими він звертається до неї, доводять, що навіть тоді вони обидвоє були дуже тісно пов'язані між собою. Тим не менш, вона також зізнається, що, хоча вона вирішила розірвати порочний зв'язок і помиритися з чоловіком, все ж хотіла побачити свого коханого до остаточного розставання і розповісти йому про свої наміри особисто. Тож вона дала йому знати, щоб чекав її в Станіславові 8 лютого, вони там і зустрілися, а 9 лютого разом приїхали до Львова.

Вона зупинилася з прислугою в готелі «Європейський», він у готелі «Центральний» - вони бачилися два дні, але вона не поспішала говорити останнє слово, а коли він 11 лютого був змушений виїхати в Моршин, закликала його повернутися, як вона стверджує, щоб сказати йому, що вона безповоротно залишає його і прощається назавжди.

За цим викликом доктор Медвей прибув до Львова 12 лютого по обіді, Бродська чекала його на вокзалі, сама найняла йому кімнату в готелі «Англійський» і залишилася там із ним до пізньої ночі. Євгеній Бродський, попрощавшись із дружиною, повернувся додому з Коломиї 11 лютого і того ж дня отримав з пошти лист на її ім’я, адресований до Вижниці, відправлений 8 лютого в Стрию і надісланий з Вижниці до Бірок.

З поганим передчуттям він відкрив його і виявив, що це був любовний лист доктора Медвея, згаданий вище. Він негайно виїхав до Львова і, прибувши сюди 12 лютого опівдні, дізнався, що його дружина зупинилася в готелі «Європейський». Портьє сказав йому, що вона поїхала на вокзал після обіду. Це відбувалося в той час, коли Бродська та Медвей зупинялися в готелі «Англійський». Бродський, не можучи дочекатися її повернення, провів решту дня в безрезультатних пошуках і, прийшовши пізно ввечері до свого помешкання у французькому готелі, сів біля вікна, дивлячись на вулицю. Тільки після півночі він побачив при світлі ліхтаря однокінні сани, що везли його дружину з вул. Кароля Людвіка з якимось чоловіком. Сани зупинилися перед готелем «Європейський», дружина вийшла і зайшла в хол, а її супутник повернувся у тому ж напрямку.

З легким для сприйняття обуренням Бродський побіг до готелю «Європейський», вибив двері ще освітленого помешкання дружини, коли йому не відчинили, він розбив скло в засклених дверях, відчинив їх і, кинувшись досередини, показав дружині фатального листа і, не вислухавши її брехливих виправдань, ударив її по обличчю і пішов. Переконавшись, що чоловік, який проводжав дружину, поїхав до готелю «Англійський», пішов там під вказаний портьє номер 11-й і зажадав розмови з доктором Медвеєм. Той однак, не відчинив двері, відправив його ні з чим.

Після цього випадку Бродська скоро надіслала через прислугу готелю листа до доктора Медвея, і, отримавши його відповідь, обмінялася з ним листами ще двічі. Тієї ж ночі, близько 3 години, доктор Медвей виїхав з готелю в однокінній кареті № 64, наказав фургону стояти біля повороту з вул. Кароля Людвіка на вулицю Коперника, перед будинком Товариства земельного кредиту, він повідомив, що чекатиме тут певну особу, яка незабаром приїде, попросив відвезти їх прямо на Боднарівку (перша станція зі Львова в напрямку на Стрий), але коли візник відмовився через складну дорогу, вирішили, що їдуть до головного вокзалу.

Через півгодини туди ж приїхала карета з Яніною Бродською. Медвей забрав її до свого екіпажу і наказав їхати, а дорогою заплатив візнику, окрім належного йому збору, окрему плату, порадивши нікому про все це не розповідати. Приїхавши на станцію, він хотів зупинитися біля дверей, і лише коли візник запевнив його, що станція порожня, дозволив під'їхати ближче і вийшов із Бродською, а потім вони поїхали найближчим потягом до Стрия.

В Угерську, останній станції перед Стриєм, вони зійшли, провели там цілий день, а вночі на конях, реквізованих Медвеєм, поїхали до Моршина. Тут Медвей помістив її у пристосовану під помешкання фабричну будівлю і тримав під своїм доглядом 12 днів. Вони вже планували поїздку за кордон, а саме до Румунії чи Угорщини, щоб прийняти іншу віру та одружитися. Ці наміри визріли під час перебування Бродської в Моршині, з тією зміною, що поки що він мав відправити її до Ґорліца поблизу Дрездена і помістити її там у свого друга д-ра Кальбаума. Звістка про те, що поліцейський агент, забезпечений фотографією Бродської, розшукує її в околицях, змусила їх прискорити від’їзд, і в останні дні лютого вони вирушили, минаючи існуючу залізничну станцію в Моршині, через Сколе до Пешта, зупинившись у готелі «Княгиня Єлизавета», де її доктор Медвей вказав у готельному списку як свою дружину, але звідти, щоб заплутати можливі пошуки, вони переїхали в готель «Ерцгерцог Стефан» вже під вигаданим іменем: «dr. Едвін Бр. В. Берків з дружиною». Через кілька днів Медвей виїхав до Моршина, доручивши її під опіку свого дядька, який жив у Пешті. Ще перед його від’їздом Яніна Бродська, як вона стверджує, під впливом докорів сумління і жалю за чоловіком, написала йому листа, в якому сповіщає, що хоче його побачити і поговорити з ним, і для цього буде чекати його 6, 7 і 8 березня у визначеному місці. Бродський, отримавши цього листа, відмовився особисто йти на зустріч зі своєю невірною дружиною, але не відкинув беззастережно її вимоги, а просив свого зведеного брата, варшав’янина Віктора Кисельницького, звільнити його від цього неприємного завдання. 7 березня Віктор Кисельницький з дружиною Софією прибули до Пешта, того ж дня знайшли Яніну Бродську й відвезли її до себе. Перед обома Кисельницькими Бродська з цілковитою щирістю розповіла їм усе, що сталося останнім часом, довірила їм усі думки й мотиви своєї поведінки і, обіцяючи виправитися, висловила тверду рішучість назавжди порвати стосунки з Медвеєм.

Боячись зустрічі з ним, 10 березня всі троє виїхали до Грана, але вже 12-го він, повідомлений дядьком, розшукавши їх місцеперебування, з'явився в Грані і зажадав розмови з Бродською. Вона не відмовила, а дала йому цього разу остаточне звільнення, повторивши те саме, що обіцяла Кисельницькому.

При цьому вона повернула йому 200 злотих, які він мав витратити на її потреби протягом тритижневого спільного проживання. Ці гроші доктор Медвей взяв без вагань.

Кисельницькі відвезли Бродську до Кракова, помістили її в монастир до сестер назаретянок, і відтоді, наскільки нам відомо, вона ніколи не бачила доктора Медвея.

Наведений вище опис перебігу справи та всі деталі, що містяться в ньому, взяті зі свідчень осіб, безпосередньо причетних до представлених справ, а саме: Євгенія Бродського, який, внісши ще перед поєдинком 23 лютого скаргу до цісарсько-королівської державної прокуратури, 27 лютого був вислуханий слідчим суддею; потім Яніни Бродської, її батьків, Броніслава і Анелу Слонецьких, Віктора і Софії Кисельницьких, Агнешки Бродської (мати Євгенія), Пауліни Рудковської, др. Еразма Романовського, Мечислава Яницького, о. Клеменса Ензінґера, Катерини Прохаскової, службовців готелю: Михайла Щербака, Яна Кульпи, Яна Вербовського, Яна Личака, Антонія Мерціхового і, нарешті, візника Андрія Семишина.

Зрештою, сам обвинувачений здебільшого не заперечує ці факти, лише намагаючись міркуваннями послабити їх значення, представити їх у вигідному світлі та довести, що його дії були вільні від осудних мотивів. Однак цей захист з результатами розслідування жодним чином не погоджується.

Користуючись видимістю, яка кидає тінь на подружнє життя Бродських, він дізнається, що між ними вже відбулася справжня розлука через непримиренні чвари, адже вона покинула чоловіка з наміром ніколи не повертатися, і насправді перестала йому належати, і він не тільки погодився, але навіть зробив перший крок у цьому напрямку, повідомивши їй листом від 30 січня, що прощається з нею назавжди.

Це припущення та зроблені з нього висновки просто помилкові. Як покаже допит самої Яніни Бродської, а також осіб, що належали до родин одної і другої сторони, не менш чужих для них людей, неупереджених людей, які також мали можливість пізнати вдачу Бродських, почути їхні власні думки про своє життя і перевірити їх власними спостереженнями, вона панувала в цій парі більше двох років і майже до останнього часу, найкраща гармонія, заснована на тому самому почутті, заради якого вони об'єдналися, на взаємній довірі та повазі. Першим і єдиним доведеним фактом зриву угоди є той випадок під час вечірки в домі Бродських 30 грудня 1891 року, під час якого він, як потім чесно зізнався Мечиславу Яницькому, збуджений напоєм до втрати свідомості, напав на свою дружину по-справжньому жорстоко. Однак, незважаючи на це, ані відразу після тієї сумної події, ані в наступні дні не йшлося про розлуку, бо Яніна Бродська, знаючи добре серце свого чоловіка та лише його запальний темперамент, очевидно, пробачила йому цю хвилинну забудькуватість. Лише тоді, коли в ній пробуджуються почуття до іншого чоловіка, повертається пам’ять про шкоду, заподіяну її чоловіком, чим обвинувачений вміло й охоче користується.

Ані текст згаданого листа, ані витягнуті з нього слова «Я прощаюся з вами назавжди» не давали підстав припускати, що Бродський дійсно мав намір розлучитися зі своєю дружиною. Зрештою, вже наступного дня, і все ще в присутності доктора Медвея, його посланець Мечислав Яницький прибуває до Козини з пропозиціями згоди, і хоча його слова були лише частково успішними, Бродський наполягає на примиренні, він слідує за своєю дружиною відразу до Львова, а потім до Вижниці, вступає з нею в успішні угоди, робить усі поступки, які демонструють щиру готовність задовольнити її фізичні та моральні потреби, і повертається, заспокоєний, щоб виконати план, погоджений обопільною згодою. Але його робота була зруйнована невдалим впливом обвинуваченого. Описуючи свої стосунки з Яніною Бродською, підсудний намагається представити справу таким чином, ніби він лише піддавався божевіллям, у які вона впадала без будь-якого заохочення чи стимулювання з його боку, і він все ще сподівався, що час вилікує її миттєві капризи. Він виконав її вимоги лише через страх, що в нападі роздратування вона покінчить з собою, бо для цього у неї був напоготові револьвер, який він не зміг відібрати в неї, незважаючи на всі його зусилля. Зрештою, він подумав, що, виявляючи їй любов, він зможе її відвернути ефективніше, бо знав, що вона була з тих жінок, прихильності яких можна досягти лише грубим і холодним відношенням.

Щоб оцінити достовірність цих аргументів, достатньо прочитати листи зі справи, обурливий зміст яких найкраще розкриває справжні наміри та мотиви його поведінки, і достатньо сказати, що він сам дав їй заряджений револьвер, який, з його відома, вона завжди носила.

Вивезення Бродської зі Львова в ніч з 12 на 13 лютого цього року обвинувачений аргументує тим, що після сцени, влаштованої її чоловіком, вона сама вимагала від нього допомогти їй утекти. Саме в такому дусі він написав їй з Моршина 5 березня, коли вона залишилася сама в Пешті, вимагаючи, щоб вона надіслала листа із закликом врятувати її життя, яке знаходиться в небезпеці, захистити її від жорстоких нападів її чоловіка, влаштувати її виїзд за кордон, інакше вона має намір покінчити з собою. Цей лист був призначений для того, щоб обвинувачений ухилився від своєї відповідальності перед судом, і спеціально для цієї мети він дає їй детальні вказівки щодо форми та оформлення, щоб його достовірність не викликала сумнівів.

Оскільки обмінне листування між Бродською та доктором Медвеєм тієї ночі не було включено до судових протоколів, важко точно побачити, з чиєї сторони першою прийшла ідея залишити Львів і втекти разом. Однак це менш важливо, оскільки навіть якщо ініціатива виходила від неї, обвинувачений не мав права виконати такі вимоги, і в цьому полягає суть осудного діяння, яке він вчинив, погодившись з нею, під керівництвом її чоловіка. І коли спосіб виконання цього акту був, безсумнівно, хитрим, таємним, поєднаним з різними хитрощами та хитрощами, тоді обвинувачена особа несе відповідальність за злочин публічного насильства згідно з § 96 Закону про кримінальну справу.

Пан Бродський не був людиною, яка б залишила безкарною ганьбу. Безпосередньо перед тією фатальною ніччю 13 лютого він написав доктору Медвеєві листа, в якому засуджував його поведінку, і, передбачаючи, що той відповість на провокацію, вказав йому своїх заступників, яких він уповноважив вирішити цю справу. Доктор Медвей не поспішав, лише наприкінці лютого він відповів, повідомивши про прибуття своїх адвокатів, які нарешті прийшли з повісткою у другій половині березня, але водночас висунув твердження, що через початок судового слідства дуель не могла відбутися. Проте, коли суд честі, що складався з невідомих осіб, не визнав цієї перешкоди, умови були організовані, час і місце зустрічі визначено.

З боку Бродського втрутився цісарсько-королівський поручник артилерії Едмунд Слонецький, на протилежному боці доктор Бароні, лікар, мешканець Бакеу в Румунії. Чи брали участь, крім них, інші особи як секунданти, не перевірено. Було вирішено провести поєдинок на пістолетах з трьома обмінами пострілами, а якщо не було серйозного поранення, мав відбутися бій на палашах з дозволеними ударами.

Відповідно до домовленості, суперники та секунданти з'явилися 4 квітня вранці в лісі, розташованому неподалік від кордону на дорозі, що веде з Сучави до найближчого румунського міста Бордуяні. Було також привезено двох лікарів: доктора Гельмана зі Львова з боку Бродського та румунського лікаря невідомого імені з боку доктора Медвея. Крім того, Томислав Розвадовський також був на полі бою, нібито як неактивний глядач.

Хід поєдинку відомий з розповіді самого обвинуваченого, а також від очевидців: доктора Гельмана, Слонецького та Розвадовського. Їхні свідчення розходяться в деяких деталях, але точно відомо, що перший обмін пострілами не мав ефекту, у другому Бродський отримав нешкідливе поранення в правий бік, у третьому він першим вистрілив і знову цілком промахнувся, потім стояв зі схрещеними на грудях руками, правим боком повернутим до супротивника, і доктор Медвей після паузи, яка всім присутнім здалася досить тривалою, а за свідченням поручика Слонецького, рівно 35 секунд, вистрілив і вбив Бродського на місці. Його куля, пошкодивши праву руку, пробила грудну клітку в пахвовій області, праву легеню, розірвала аорту і глибоко застрягла в лівій легені.

Таким чином, доведено, що обвинувачений також вчинив злочин смертельного поєдинку, в якому він сам був суперником. 

 

Процес Медвея

(Kurjer Lwowski z dnia 6. września 1892. Nr. 249. - с. 4-6)

Львів 5 вересня. Свідки почали прибувати до суду лише о 9:00. Першим з’явився о. Ензінґер, наступний поручник Слонецький з дамами. О 9.15 прибув трибунал у складі радника Спендаковського як голови та радників Фюгера, Нітарського та судді Адам'яка як добровольців. Судовими експертами є д-р. Березовський і д-р. Гостинський.

Для доповідачів, крім звичного столу, встановлено 2 додаткових.

О 9.30 год. оголошено склад присяжних засідателів: Солтис Ігн., Микулінський Вол., Мистковський Влад., Стіпаль Мар., Балабан Якуб Ігн., Барах Йозеф, Карачевський Ян, Червінський Влад., Дибуш Фелікс, Едер Леопольд, д-р Чермак Йозеф, заступники Ломніцький Стан., д-р Хмілевський Вінцентій.

Підсудний д-р Медвей на запитання головуючого засвідчив, що має 42 роки, навчався на медичному факультеті у Відні і в Кракові, вже 8 років працює управителем гідротерапевтичного закладу в Моршині від лікарського товариства, маєтку не має, незаплямований.

Залучено свідків, з яких не з'явилися кучер Семишин, Броніслав Слонецький, Павліна Рудковська та Томіслав Розвадовський. Пані Рудковська надіслала довідку доктора Скальковського про те, що вона страждає на криваву діарею. Пан Броніслав Слонецький повідомив з Tлумача 3 вересня, що він хворий і що не може додати нічого нового до показань, даних під час слідства. Медичну довідку не долучив.

З'явився також новий свідок, пан Бергоф. Головуючий закликав свідків говорити лише правду. Мати Євг. Бродського плаче. Всі дами в траурному одязі. Нотар Рудковський в чамарі. Яніна Бродська не дивиться на Медвея, який під час виклику свідків повернувся до присяжних.

Зачитування обвинувального акту тривало до 10 години, цей акт ми опублікували вчора в дослівному варіанті окремим додатком.

(Завдяки наказу віце-президента національного суду пана Білоскорського було видано дуже мало квитків, через що повітря в залі стерпне. Слід очікувати, що в поточному сезоні, коли освіження повітря настільки наказано, пан Б. не пропускатиме більше людей у ​​зал суду, ніж це можливо для здоров’я присяжних і трибуналу).

Після ознайомлення з обвинувальним актом доктор Медвей відповідав на запитання головуючого: «Я визнаю, що зробив помилку, але я не вважаю, що вчинив публічне насильство, пішовши 13 лютого з пані Бродською. Щодо дуелі, то вона відбулася; я не можу почуватися винним, тому що я був морально змушений вийти на дуель. Від’їзд із пані Бродською був з інших причин, ніж зазначені в обвинувальному акті. О 1 годині ночі пані Яніна надіслала мені листа, викликаючи і благаючи мене забрати її, повідомляла, що її жорстоко побили при свідках, що її життю загрожує небезпека. Вона була готова вбити себе, якби я відмовився допомогти. Я заспокоїв її листом. Однак нічого не вийшло. Мене благала пані Яніна, щоби о 4 годині я прийшов і врятував її від чоловіка, який був до краю розлючений. Це сталося без наміру, без плану, я просто хотів захистити її від нападу чоловіка. Не прибути на такий виклик було неможливо, тим більше, що до цього між нами були стосунки симпатії».

Р. Спендаковський: Коли ви познайомилися з Яніною?

Медвей: В Малих Бірках, у маєтку чоловіка, 16 січня цього року. Я приїхав на виклик свого шваґра Бенедського з Козини, бо там захворіла моя сестра. Кілька років тому був якось у Бірках, коли покійний Євгеній Бродський був холостяком.

У січні цього року я пробув там 14 днів. До мене лікував мою сестру доктор Свистун. Я намагався вивести сестру з важкої хвороби. Через 14 днів вона одужала. Пані Яніна та її чоловік затримали мене, щоб залишитися до від’їзду сестри та супроводжувати її. У неї була зовсім окрема кімната. Я був у сестри, де була і Яніна, наражаючись на зараження, часто цілувала мою сестру, хвору на дифтерію. Пані Яніна розповідала, що життя їй байдуже, що вона не боїться інфекції. Євгенія Бродського я знав холостяком. Він був сусідом моєї сестри. Я зустрів його якось на грі, а потім на полюванні. Бував у Бірках може двічі. У січні я застав теплі стосунки між Бродськими та моєю сестрою, це сталося останніми тижнями, коли у пані Яніни померла дитина, і вона прийшла її розрадити. Пані Бродська після забави у її будинку та сварки із чоловіком мала звернутися за медичною допомогою, поїхала до Львова до лікаря. Під час відсутності пані Яніни дитина захворіла, і Бродський не викликав лікаря, а зустрівши свою дружину в Тернополі, нічого їй не сказав про хворобу дитини. Вони там чудово провели час, а потім, коли приїхала пані Яніна, дитина вже помирала (від дифтерії та скарлатини). У розпачі пані Бродська покликала мою сестру, яка теж прийшла.

Після її приїзду дитина померла, пані Яніна була у розпачі, сестра залишилася і захворіла на дифтерію. Пані Яніна виїхала з Бірків разом зі мною та Бенедською до Козини проти волі свого чоловіка. У Козині вона розповіла сестрі, шваґрові і мені, що на першому і другому курсі чоловік бив її часто і жорстоко, про останній випадок (30 грудня) перед вечіркою розповіла докладно. Чоловік увірвався до неї в кімнату і, не зумівши відчинити двері, зламав їх, жахливо побив її, підбив око, і так вона приймала гостей. Тієї ж ночі стався викидень. Того ж вечора їй довелося продовжувати розважати гостей. Увечері привезли скриньку з речами пані Яніни та лист від чоловіка, в якому він прощається з нею навіки. Яніна сказала, що збирається піти від чоловіка. Лист чоловіка справив на неї враження приємної несподіванки.

Впродовж наступного дня прибув Мечислав Яницький і сказав нам, що він намагається переконати пані Яніну повернутися до чоловіка. Він розмовляв з нею понад півгодини і, вислухавши її, сказав нам, що не має змоги вмовити її повернутися і позичив їй 100 злотих на дорогу. Вона мала намір їхати до батьків, і Яницький підтримав її в цьому.

Наступного ранку пані Яніна виїхала з Катериною Прохаскою. На разі через Підволочиськ до Львова, а звідти мала їхати до Вижниці. Я залишився в Козині, а наступного дня виїхав. Моя сестра мала написати батькам листа з поясненням пані Яніни. Вона забула передати листа пані Яніні і сказала мені зробити це у Львові або, якщо я не зустріну пані Яніну у Львові, то переслати поштою. Пані Бродська, виїжджаючи, сказала мені: «Сподіваюся, що у Львові ми зустрінемося». У Львові на вокзалі я зустрів пані Бродську, яка мене чекала, знаючи про те, що я приїду наступного дня. Вона просила мене затриматися у Львові, запросила мене до себе додому, я відвіз її до готелю Жоржа, а потім приїхав у готель і вручив їй листа від своєї сестри.

Тільки тоді почалися наші стосунки. Я вже помітив перші ознаки прихильності з її боку. Вона була дуже рада бути зі мною та розмовляти. У Бірках вона мене наполегливо затримувала і під час великого морозу виходила на вулицю в легкому одязі, а коли я зауважив їй, що це небезпечно, вона відповіла, що піде до своєї кімнати, якщо я їй пообіцяю, що залишуся ще в Бірках.

У Львові в пані Яніни стався нервовий зрив, я спочатку стримувався, під час поїздки з вокзалу ми виявили взаємну приязнь і між нами зав'язалися любовні стосунки. Я пробув у готелі годину, і в цей час вона висловила бажання, щоб я супроводжував її до Коломиї. Я зробив це на другий день. Ми домовилися, що Бродська залишиться з батьками у Вижниці, і між нами буде налагоджено листування.

У Моршині 4 чи 5 лютого я отримав першого листа з Коломиї, потім другого, на який відповів. Раптом після відправлення цього листа я несподівано отримав телеграму від пані Яніни, а перед тим ще й третього листа. Я приїжджаю до Станіславова, а вона мені каже, що чоловік вигнав її з батьківської хати. Вона не хотіла з ним миритися, їй не подобалися вчинки батьків, і тому вона помирилася з чоловіком лише для виду. Тоді вона сказала чоловікові, що хоче подати на розлучення, що не може з ним жити. Євгеній Бродський погодився на це.

9 лютого ми приїхали до Львова, Бродська заїхала до Європейського, а я до Центрального. Я відвідав її в готелі, і вона мені сказала, що, порадившись з чоловіком, поїде в Королівство до родичів чоловіка і проведе там час до повноліття, тому що хотіла б не бути такою залежною.

10 лютого я виїхав до Моршина. Вона сказала, що викличе мене ще раз до Львова перед від’їздом у Королівство. 11 чи 12-го я отримав листа з викликом до Львова попрощатися з пані Яніною. 12 числа я приїхав до Львова. Вона чекала мене на вокзалі, ми поїхали каретою в місто, вона сказала, щоб я не заходив до неї в готель «Європейський», бо туди приїжджають її родичі. Пані Яніна вийшла перед готелем «Англійський», я раніше вийшов покурити, і ми пробули разом до 11 години вечора. Увечері я відвіз її на санях до готелю «Європейський». За годину посильний приніс мені розпачливого листа від Яніни, в якому повідомлялося, що чоловік безжально побив її і мусить виїхати або покінчити з собою. Я її заспокоїв і порадив помиритися з чоловіком. У другому благальному листі вона вимагала, щоб я відвіз її і чекав перед цукернею Костецького. Перед отриманням першого листа хтось постукав, я довідався, що це пан Євгеній Бродський. Почувши його голос, мені спало на думку, що щось сталося, що змусило його зайти так пізно. Я змінив голос і сказав, що тут живе хтось інший, щоб ввести його в оману, що підозри його дружини були помилковими.

О 4 годині ранку ми поїхали на станцію колії Кароля Людвіка, почекали у вантажника і виїхали на Стрий, в Угерську о 8 ранку вийшли і чекали до вечора. Ми думали, де сховатися, поки не отримали паспорт. В Угерську ми жили з будником, я послав по карету і ввечері виїхали в Моршин. Бродська хотіла сховатися десь за кордоном від нападу та жорстокості чоловіка. У Львові вона не мала коштів на поїздку за кордон, як і я. Треба було чекати.

Вона хотіла, щоб її поселили в Герліц і бути вільною, вона збиралася для певності затриматися на 6-8 місяців. У Моршині я помістив її в заклад, про це ніхто не знав, крім батька. Вона пробула в Моршині 12 днів, бо не змогла подати заявку на отримання коштів. Через кілька днів я отримав від Євгенія Бродського листа від 13 лютого, дуже образливого для мене. Якийсь агент у Стрию розшукував пані Яніну з фотографією, тоді боячись скандалу, вона хотіла виїхати. Ми виїхали через Синьовидне до Угорщини, бо Яніна боялася зустрітися з рідними та знайомими, ми мали їхати з Будапешта до Герліца.

Р. Спендаковський. Чи тривали любовні стосунки в Моршині?

Доктор Медвей. Так. Ми приїхали до Пешта, мали там день відпочинку. Вона вирішила, що їй сподобався Пешт і хотіла залишитися, наступного дня з якогось готелю ми переїхали до готелю «Стефан», де ми мешкали як барон Берков зі своєю дружиною. Знімав номер у готелі «Корсо» і платив за оренду, бо брав кредит у Стрию.

Пані Яніна сказала мені, що в неї нічого немає. Усі гроші витратила у Львові. Бродська намовила мене відвідати мого дядька Людвіка Медвея, полковника-пенсіонера в Пешті. Я так і зробив і розповів про все своєму дядькові, який пообіцяв опікуватися пані Яніною і відвідав її. Було це вже в кінці лютого чи 1 березня. Був план від Яніни, щоби ми прийняли іншу віру і одружитися, я не вірив, я знав, що це божевілля і думав, що це пройде, фантазії теж, я вірив, що вона забуде, тому я кивнув і погодився. Я ніколи про це серйозно не замислювався. Я не сперечався з нею, тому що знав, що вона готова покінчити з собою.

Виїжджаючи з Козини, просила в мене револьвер, вона стріляла, їздила на коні, боялася пограбування в дорозі. Я їй позичив, у Львові вона мені купила інший, а мій залишила собі на пам'ять. Вона мені кілька разів казала, що має отруту при собі. Вона погрожувала мені, що якщо я перестану її любити, якщо забуду про неї, вона покінчить з собою. Я знав, що розлучення неможливе, бо в мене є дружина і діти, і було неможливо, щоби я змінив віру. Однак Яніна сказала мені, що в Румунії та Трансільванії це можливо. Все це, однак, було у віддаленому плані.

Я звертав їй увагу на свою дружину і дітей, що не можу залишити їх без харчів, на що Бродська відповіла, що якщо вона отримає маєток, коли досягне повноліття, то частину свого маєтку віддасть моїй дружині.

Я написав два листи до Будапешта з Моршина, і жодного листа від неї не отримав. Через тиждень я отримав телеграму від дядька з Будапешта, який повідомив, що Бродська втекла, зникла. У листі до дядька вона написала, що покінчила з життям. Я звернувся у поліцію з проханням про розшук. За кілька годин мені доповіли, що вона зустріла на вулиці Кисельницьких, з якими пішла до Грану. Там пані Бродська вперше сказала мені, що хоче припинити стосунки і вступити до монастиря, бо за цієї умови її запевнили, що скандалу не буде. З неї взяли клятву, що вона розлучиться зі мною. Я витратив більше 200 доларів. Пані Бродська наполегливо вимагала від мене отримати повернені гроші, що це було її останнім проханням. Я піддався і прийняв. Я виїхав до Моршина, а Бродська з Кисельницькими до Кракова.

Після 20-хвилинної паузи доктор Медвей розповів про лист Бродського. Доктор Грек подає його до трибуналу. Отримав його під час перебування Яніни в Моршині. Радник Спендаковський прочитав листа. «Пану О. М. Поступок панський такий підступний і нікчемний, що я б заплямував собі руку, давши йому ляпаса. Ти боягуз, пошли до 15 днів секундантів до пана Стопчинського Петра. Пишу в присутності панів Слонецького і Стопчинського. 13 лютого 1892 р. Лист прочитав Петро Стопчинський та Едмунд Слонецький. Лейтенант». Тоді Медвей заявляє, що він написав Стопчинському перед від’їздом до Пешта, що він готовий прислати свідків, але просить відстрочки, бо він має залагодити сімейні справи. Кисельницький відповів, що Бродський готовий дати сатисфакцію. Секундантами мали бути Кисельницький і Стопчинський. Потім 4 березня Віктор Кисельницький повідомив, що замість Стопчинського виступить лейтенант Слонецький. Стопчинський пояснив мені в листі, чому не хоче втручатися. Додається лист Стопчинського, який пише, що він відмовився, «оскільки особа, про яку йде мова, звернулася до суду».

Медвей каже, що, дізнавшись про звернення Бродського до суду, він вважав за доцільне утриматися від направлення свідків. За суспільними звичаями одне з іншим не згодне. Я порадився з моїми приятелями...

Р. Спендаковський: Кого?

Медвей (вагається).

Р. Спендаковський: Адже ми знаємо.

Доктор Медвей: Юзефа Бароні та Зиґмунта Дрогоєвського я просив піти до пана Слонецького й обговорити це питання. Тим часом свідки покійного Євгенія Бродського Кисельницький і Слонецький не погодилися з моїми свідками і сказали, що дуель має відбутися. Мої секунданти запропонували суд честі. Вони погодилися на це і з 7 панів було обрано суд честі. Всупереч очікуванням, суд честі вирішив на користь поєдинку. Тому я був морально змушений прийняти дуель і умови, продиктовані Бродським. Мої секунданти шукали неагресивних умов. Секунданти Бродського чинили опір. Мої друзі намагалися звести умови до одноразового обміну кулями чи двобою на палашах. Умови підписані. Треба було стріляти тричі, дистанція між бар'єрами 15 кроків, за бар'єрами 5 кроків. Якби результат пістолетної дуелі обійшовся без серйозних ушкоджень, мав бути поєдинок на палашах, посилений підсіканнями. Було вирішено, що поєдинок має відбутися на території Румунії. Зустріч була призначена на 4 квітня.

Р. Спендаковський: Хто був викликаним?

Медвей: Судячи з прочитаного листа, мені кинули виклик. Поєдинок відбувся 4 квітня в лісі за кілька кілометрів за австрійським кордоном. Виїхали о 8 годині ранку. Одним секундантом був пан Бароні, іншого я не можу назвати. З іншого боку були пани Кисельницький і Слонецький. Був також п. Розвадовський, д-р. Геллман і лікар з Бакеу. Підготовка почалася. Після вибору пістолетів нас вишикували, за поданим сигналом ми мали рушили до бар'єрів, дозволялося стріляти, коли заманеться. Ми підняли стволи і за командою Віктора Кисельницького я зробив крок уперед, і пістолет вистрілив сам. Це, здається, вислизнуло від моєї уваги. Постріл був прийнятий як хороший.

Я зупинився. Бродський прицілився і вистрілив. Однак пістолет відмовив і не вистрілив. Йому дозволили знову стріляти; наклали капсуль і він вистрілив вдруге, пістолет знову відмовив. Потім секунданти вимагали, щоб Бродський вистрілив втретє, мої чинили опір. Розвадовський не погодився. Вирішили по новому. Пістолети заряджені. За командою Кисельницького Бродський пішов далі, прицілився та промахнувся. Я вистрілив по ньому за секунди. Бродський відізвався: «Здається, в мене влучило». Куля відскочила від гаманця і впала на землю.

Бродський під час перезаряджання сказав: «Звертаю увагу, що пістолети не заряджені належним чином. Я отримав поранення, хочу продовжувати стрільбу, бо на палашах не можу».

 Знову набито пістолети. У третій зустрічі Бродський знову промахнувся, а я зробив крок вперед, відміряв максимум 5 секунд і вистрілив. Бродський закричав: «Я поранений, рятуйте!» Кисельницький підійшов, але нічого порадити не міг.

Формального бар’єру не було, лише позначені точки. Тоді я дістав пістолет і вистрілив у напрямку ніг Бродського. Бродський схрестив руки на грудях. Постріл потрапив йому під пахву, після чого він упав. Це був старий турецький пістолет. Бароні сказав мені, що цей пістолет використовувався в дюжині дуелей і нікого не вбив. З пістолетом не тренувався, може, разів 20 за життя стріляв, до катастрофи не стріляв. Я добре володів палашем. Бродського намагалися врятувати - марно. Покинувши труп, ми всі пішли. Віктор Кисельницький вийняв білет, на якому щось написав і поклав до кишені Бродського. Насправді ми повинні були мати з собою листи, що ми покінчили з собою. Про примирення не було мови перед поєдинком. На наступне запитання Медвей відповідає, що Бродський був авантюристом і напивався.

Бродська стверджувала, що її дитина померла через недогляд чоловіка.

Р. Спендаковський. Ваш злий вплив мав вплинути на неї.

Медвей. Я стояв осторонь, тримався усамітнено, я на неї взагалі не впливав, пані Бродська це навіть визнає у своїх свідченнях. Про наше зближення важко чітко говорити. У Коломиї Яніна чітко сказала мені, що її чоловік згоден на розлучення.

Р. Спендаковський. А листи?

Медвей. Ці листи були написані до Пешта, а інші були відповідями на її листи, інакше важко було написати.

Чому ви просили листа до Пешта, де вона мала просити допомоги, і погрожувати покінчити життя самогубством?

Медвей. Листи, написані Яніною вночі з готелю, загубилися. Я попросив її написати такі ж листи, щоб у мене був документ. Я знав, що Бродський подав на мене до суду.

Р. Спендаковський. Чому пан тоді не розлучився з нею?

Медвей. Я піддався її прихильності до мене, супроводжуваної нервовим роздратуванням, яке могло підштовхнути її до самогубства. Якщо трапилася дурість, важко було вигнати жінку, яка віддалася під мою опіку.

Р. Спендаковський. Пан викрав невірну дружину, домовившись з нею.

Медвей. Це не було викрадення, це був мій обов’язок.

Р. Спендаковський. Чого вона боялася? Так чи інакше, у неї були родичі, і в Коломиї барон Капрего, а у Львові граф Скарбек?

Медвей. Моїм мотивом було захистити її від катастрофи з боку її чоловіка.

(О 1.15 год. засідання було відкладено до 4 години дня.)

 

Процес Медвея

(Kurjer Lwowski z dnia 7. września 1892. Nr. 250. с. 3-6)

У другій половині дня радник Спендаковський знову запитав Медвея, які мотиви спонукали його, коли він допоміг Бродській втекти?

Медвей: Тільки мотив, що я боявся через здоров'я та життя Яніни фатальних наслідків для неї.

Р. Спендаковський: Чому ви тримали її в готелі «Англійський» так довго, до 1 години ночі?

Медвей: Я її не зупиняв, просто нам так час пішов.

Р. Спендаковський: Ви любили пані Яніну?

Медвей: Я вважав свої стосунки з пані Яніною тимчасовими. Я не став проти її пропозиції, не бажаючи її дратувати, побоюючись самогубства з її боку.

Р. Спендаковський: А з її боку ви помітили любов?

Медвей просить звільнити його від відповіді на це питання.

Р. Спендаковський: Лист Бродського до Вас був лише провокацією?

 Медвей: Ні, тому що окрім образи було вказано чіткий термін.

Р. Спендаковський: Ви не думали, що образи достатньо?

Медвей: Можливо, я б так і подумав, але я вважаю, що з його боку був виклик, і я так ставився до цього питання.

Р. Фугер: Хто стріляв першим?

Медвей: Перший постріл був проти моєї волі. Ми мали стріляти, коли кому буде зручніше.

Прокурор Прилуський: У вас був лист, у якому вона викликала вас уночі?

 Медвей: У мене було три листи, вони десь загубилися.

Прокурор Прилуський: Шкода, але як щодо їх змісту?

Медвей: Вона написала: «Був Бродський, він мене побив. Прошу допомоги. Може, було б можливим сховати мене в Моршині». Я її заспокоїв.

Прокурор Прилуський: Але вона не боялася за своє життя?

Медвей: Раніше вона казала мені, що його поведінка була агресивною, непередбачуваною. У Малих Бірках Бродський в піднесенні стріляв у неї.

Прокурор Прилуський: Проте змісту, якого ви вимагали в листі, надісланому їй у Пешт, там не було?

Медвей: Так, вона тоді написала, що якщо я її не врятую, то вона покінчить з собою. Я їй тоді нагадав.

Прокурор Прилуський: Що було після другого пострілу?

Медвей: Наскільки пам’ятаю, я не вимірював, дивився тільки в очі суперника, а не на пістолет. Ризикуючи власним життям, я не міг стояти безпорадним, не думав ні про прицілювання, ні про попадання.

Прокурор Прилуський: Дивно, що один постріл спричинив поранення, а інший спричинив смерть?

Медвей: Це моє нещастя.

Прокурор Прилуський: В якому стані був Бродський?

Медвей: Не знаю.

Прокурор Прилуський: Бродський мав бути на площі повністю п’яним?

Медвей: Я не бачив ніяких ознак пияцтва. Він сам підняв кулю, відбиту від гаманця, і розповів про це своїм секундантам.

Доктор Грек: Прокуратура стверджує, що подружню злагоду порушили нібито ви. Доктор Свистун був у Бірках перед вашим приїздом. Хіба перед ним не появлялася Бродська?

Медвей: Скаржилася перед доктором Свистуном на подружнє нещастя, на нервозність і жорстокість чоловіка. Бродська розповідала про це моїй сестрі і сказала їй на вухо, що порадив доктор Свистун.

Доктор Грек: Коли ви приїхали до Гран з пані Яніною, як було з тією сумою 200 злотих? Гроші в любовних справах не пахнуть.

Медвей: Кисельницький Віктор, який був секундантом у тому поєдинку, а потім доніс на мене в прокуратурі, підмовив Бродську до цього і вручив мені гроші. Навіть не знаючи його, я попросив його про побачення з пані Яніною. Він сказав, що Бродська не хоче мене бачити. Я не повірив і попросив, щоби вона мені це повторила. Тоді вона вийшла від чоловіка, Кисельницький проходжувався коридором, і пані Яніна сказала мені, що вона збирається вступати до монастиря, що Кисельницькі отримали від неї присягу і що за це її чоловік має обіцяти не скандалити. Згодом Кисельницький виніс мені 200 злотих. Я не хотів брати гроші, Бродська вилетіла і сказала: «Я не можу дозволити, щоб ви мене підтримували, прийміть повернені гроші». Просила вона, поки я не прийняв.

Доктор Грек: Ви позичали їй гроші?

Медвей: Від'їжджаючи, я залишив їй на проживання.

Доктор Грек: Якби Бродський захотів продовжити стріляти, чи зустрів би він заперечення панів Слонецького і Кисельницького?

Медвей: Ні. Бо вони наполягали на різких і надмірних умовах.

Доктор Грек: Хто сидів у арбітражному суді? Скажіть пану. Я приймаю за це соціальну відповідальність.

Медвей: Ви поставили мене в скрутне становище.

Доктор Грек: Обвинувачений стверджує, що діяв під моральним тиском, тому питання в тому, хто сидів на суді честі. Отож стверджую, що в цьому суді були пани доктор Олександр Раціборський, Ян граф Дрогоєвський, Влад. Богданський, Олекс. Дабчанський, Влад. Бориславський, Юліуш граф Бєльський і Томислав Розвадовський. Я запитую, чи визнає прокурор як доведений факт, що ці пани засідали у тому суді й вирішили, що поєдинок має відбутися?

Прокурор: Я тільки сьогодні дізнався про це, і я не можу вважати це доведеним фактом.

Далі зачитано свідчення, дані перед поєдинком покійним паном Євгенієм Бродським, який у суді звинуватив Медвея в осудних стосунках із Яніною Бродською. Тут повно звинувачень на адресу його дружини. Мова про перехоплені листи. Нарешті просить там покійний Бродський про подання до суду на Медвея за зваблення та осудні стосунки з Бродською. Бродський дуже детально давав свідчення на слідстві про спокушання своєї дружини, процитував майже все, що міститься в певній частині обвинувачення щодо викрадення Бродської. (Через цю скаргу, яку подав Бродський, поєдинок був сумнівний і його мав вирішити почесний суд).

Бродcький засвідчив, що його дружина не мала при собі великих коштів. Закінчуючи скаргу, Бродський пише: «З усього цього я роблю висновок, що моя дружина, маючи намір кинути мене, виїхала з доктором Медвеєм». До карної постанови прилучився покійний Євг. Бродський.

Лист від 8 лютого, перехоплений Бродським і написаний Медвеєм до Бродської, дуже патетичний, звучить приблизно так:

«Янечко, моя кохана душе! Твій лист мене громом ударив. Я бачу, що наш рай настав, і щастя залежить від тебе. Молю тебе, будь спокійна. На мене і моє серце покладись, як на скелю. Треба терпіти цього року в розлуці. Моє щастя - моє серце страждає не менше, ніж твоє Якби я мав кошти, я б тебе викрав. Не маю сміливості приректи тебе на бідність. Якби я не дав добробуту моїй Яніні, серце би моє пекло. Яніно, моя красуне, шануй своє здоров'я, люби, терпи, не падай духом. Надішли мені плани батьківської хати, я прийду хоч уночі, ніким не помічений, тільки щоб тебе обійняти. Може, вдасться на деякий час поїхати до Скарбека, або скажеш батькам, щоб вони поїхали з тобою в Моршин. Терплю муку за тебе. Ти мій світ, моє все, ми повинні страждати. Я потурбуюся про паспорт. Пишу швидко! Життя моє, я люблю тебе безмежно - я страшенно страждаю на відстані - в страху за тебе. Чи безпечні листи? Завтра я знову напишу звідси. Дарую 10 000 поцілунків. Твій назавжди».

У зачитаному листі Бродського є такий фрагмент: «Я прощаюся з вами назавжди - ваш Євгеній». Він був відправлений після виїзду Бродської до Козини.

Головуючий повідомляє, що свідка Том. Розвадовського не знайти, він має повернутися лише 7-8 числа цього місяця з Королівства. У кінному казино не знають його адреси.

Перед допитом п. Бродської Яніни, заступник прокурора вимагав зачитати протокольні свідчення Кисельницьких, але через помилку писаря в обвинувальному акті цього не вказано.

Доктор Грек заперечував проти цього, бо свідчення Кисельницького є підозрілими, бо він був секундантом і відразу після цього доносив на Медвея. Під час слідства він дав неправдиві показання. Крім того, пан Кисельницький пообіцяв, що постане перед судом.

Трибунал вирішив задовольнити клопотання прокуратури та зачитав свідчення Віктора Кисельницького та його дружини Софії.

Ф. Прилуський: Ці свідчення дискредитують осіб, яких немає в обвинувальному акті – просимо наказати зачитати свідчення таким чином, щоб ці абзаци були опущені.

Було зачитано свідчення 36-річного В. Кисельницького, який проживає у Варшаві. Він зведений брат Євгенія Бродського. Він допомагав йому зібрати докази того, що Медвей спокусив Яніну, яка перебувала в Моршині під прізвищем Корнбергер. Вона стверджувала, що стала жертвою вмовлянь Медвея. Бродська успадкує великий статок, на який розраховував Медвей, бажаючи одружитися з нею в Трансільванії. Кисельницький наказав сфотографувати листи в Пешті та Кракові. Бродська просила не передавати до суду листи Медвея, бо це було б нечесно. Пані Яніна також мала зізнатися, що її умовили прикинутися божевільною, щоб її поселили в Моршині.

Більш-менш те саме свідчила Софія Кисельницька. Яніна Бродська справила на неї враження холодної кокетки, вона не любила свого чоловіка і не була надто зайнята Медвеєм. Вона читала французькі романи найгіршого змісту.

Ці свідчення Медвей здебільшого характеризує як неправдиві.

На цьому судове засідання перервано о 7:15 год.. Сьогодні о 9:00 годині ранку розпочнеться допит пані Яніни Бродської. Очікуємо, що кількість квитків буде обмежена. Минулого вечора в кімнаті панувала неймовірна атмосфера.

Львів, 6 вересня. Після 9 години увійшов до зали о. канонік Ензінґер Клеменс, 48 років, парох у Вижниці 10 років. Медвея не знає. За згодою сторін без присяги. З Яніною Бродською він знайомий років 10. Рудковський кілька років був неконфесійним – Яніна теж стала неконфесійною, коли їй було 3 роки. Рудковська релігійна. «Я намагався повернути Рудковського до костелу, був там часто. Це поважний будинок. 3 роки тому, коли Бродська мала виходити заміж, перейшла в лоно католицької церкви».

Р. Спендаковський. Що змусило її вийти заміж?

Ензінґер. Вона зустріла Бродського на курорті. Весілля відбулося 24 листопада 1888 року. Бродська сказала, що виходить заміж по любові. Я чув, що подружнє життя було дуже хорошим. Вона часто писала батькам. Бродський ніколи. Через кілька місяців батьки не згадували про доньку - між батьками та Бродськими щось сталося. Аж через рік я сам це почав - батьки відповіли: «Нехай нам ксьондз нічого не каже, ми не хочемо про них чути». Справа була в грошах. У Бродського мали бути борги. Я казав: «Треба економити, ще заможні». Батько відповідав: «Радить нам ксьондз церкву обдирати, а дзвіницю латати». Ці стосунки тривали довго. У 1891 р. Яніна Бродська вимагала грошей - даремно. Ніколи не чув, щоб між подружжям була сварка. 5 лютого цього року приїхала до Вижниці, не показувалася, тільки після суми заїхали гості до пресвітерії. Пізніше я застав пана Бродського та пані Слонецьку. Бродський розповів, що його дружина покинула його і вживає заходів для розлучення. Він попросив мене втрутитися, щоб я уможливив йому побачення з дружиною на 5 хвилин. Хотів поєднання, сумував за дружиною. Я пішов до Рудковських. Мати образилася на Бродського, якого зневажала. Я говорив до серця Бродської - вона зм'якла і погодилася на зустріч в Каприх о 4 годині. Там подружжя зустрілося, 5 хвилин вони розмовляли окремо. Бродський розплакався, перепрошував, попросив Слонецьку, а потім мене. Яніна сказала: «Я прощаю чоловіка, хочу жити з ним далі, я сьогодні нервую після смерті дитини, через півроку повернуся в Бірки, я теж не хочу залишатися з батьками, тому що моя молодість там не була щасливою. Буду мешкати в Домініка Капрего в Коломиї». Бродський погодився. Всі розплакалися. Бродський та Слонецька поїхали, а Яніна пішла до батьків. Рудковська не пустила доньку в Коломию. За півгодини прислали за мною. Яніна сказала: мама не пускає її до Коломиї, вимагає, щоб Бродський перед нею вибачився, хотіла телеграфувати по чоловіка, відділення було закрите. Я запропонував, що можу наздогнати його. Я сходив з розуму. Я знайшов Бродського в Коломиї у Вольських. Вранці Бродський стояв на колінах на моїй месі. Потім я розповів йому, що сталося. Бродський погодився перепросити родичів. Приїхали о 4 годині після полудня. Я втомився. Рудковські знову послали по мене. Я застав там Бродських маму та Капрего. Бродський перепросив родичів і мав з дружиною виїхати. Фіакр чекав Бродську цілий день. Батьки не дозволили виїхати. Яніна запитала мене, чи мала вона обов’язок слухатися своєї матері, коли мала чоловіка. Я сказав, що це не обов'язково. Бродський подав руку дружині, і вони вийшли з кімнати. Я звернувся до родичів, щоби не відпускати дітей без благословення. Нічого не допомогло. Бродські пішли на плебанію, а я за ними. Бродська поскаржилася, що цілий день не їла і не спала. Мати їй докучала. У мене випили вина і кави, а потім поїхали до Снятина. Яніна мала чекати у своїх родичів у Львові, а Бродський мав отримати для неї паспорт до Варшави.

Бродська розповідала мені, що одного разу вона випадково вдарила його кулаком по обличчю, бо Бродський хотів лягти на її бальній сукні.

Зараз вона живе у Вижниці вже 4 місяці і розповіла мені різні подробиці.

Р. Спендаковський. Вона нервувала?

О. Ензінгер. Вона розповіла, що була роздратована після смерті дитини та після поневірянь з чоловіком. Зараз вона дуже високо відгукується про свого чоловіка. Яніна з Кракова приїхала до Вижниці і відтоді там живе. Щодня приходить до церкви, дуже часто сповідається. Вона дуже сильно переживала втрату чоловіка. Вона сумує за своїм чоловіком і дуже тяжко кається, постить, відмовляє собі у сні та дає обітницю піти в монастир.

На запитання доктора Грека свідок каже: «Усе виховання Яніни було не конфесійним». 7 лютого Яніна дала мені 3 телеграми у Вижниці, одну до Бродського, другу до Яніни Єзерської в Моршині «Не пересилайте листа»: Над цією телеграмою ламав голову Бродський і підозрівав.

Доктор Грек. Тобто вона написала цю телеграму за згодою з чоловіком?

О. Ензінгер. Вона, мабуть, мала на увазі, що листа з Моршина не повинно бути.

Р. Спендаковський повідомляє, що отримав листа за підписом Віктора Кисельницького: «В останню мить дійшло до мене...»

Доктор Грек. Будь ласка, дайте...

Головуючий передає лист прокурору та захиснику.

Доктор Грек просить, щоб його прочитали.

Р. Спендаковський читає далі: «що захисник д-ра Медвея повідомив, що Медвей був ув’язнений за моїм доносом. Прошу прочитати мою відповідь на це звинувачення. Я не робив жодних зізнань щодо поєдинку. Надпрокурора я бачив лише раз, Я розповів йому про поєдинок у приватній розмові, додавши, що я не може висунути звинувачення. Наклепницькі звинувачення захисту є підступом адвоката. Радомська губернія. Віктор Кисельницький».

Доктор Грек. Поєдинок відбувся 4 квітня. Преса повідомляла загальну інформацію. Імен у польській пресі не було. 6 квітня п. Едм. Слонецький, секундант, стверджує, що Бродський загинув у поєдинку, і що Віктор Кисельницький і його дружина можуть дати дійсні свідчення. 7 квітня Віктор Кисельницький з’явився перед судом і повідомив, що Бродський загинув у двобої з Медвеєм, а Слонецький був секундантом. Доктор Медвей вільно перебував у Моршині. 8 квітня Кисельницький з'явився в офіційному статусі у надпрокурора, і в результаті надпрокурор нагадав, що Кисельницький повідомляв, що Бродський загинув у поєдинку з Медвеєм. На цій підставі Медвей був заарештований.

Перед допитом Яніни Бродської д-р Грек просить переконатися, що Медвей не зізнавався в інших стосунках, крім платонічних.

Р. Пендаковський це зазначає.

О 10 год. до зали заходить Яніна Бродська, їй менше 24 років.

Р. Спендаковський. У вас немає злості на Медвея?

Яніна. Ні.

Доктор Грек просить не брати з неї присяги, її заслухали на слідстві як обвинувачену.

П. Прилуський. Немає жодних підозр, що Яніна Б. брала участь у злочині, інкримінованому Медвею. Слідство проти неї призупинено.

Доктор Грек. Жінка, яка прийшла сюди тернистою дорогою, тут, щоб свідчити. Чи може вона свідчити об'єктивно? Може, він подумає про реституцію своєї честі, бачачи одного на лаві підсудних, а знаючи іншого, що в могилі. Проти пані Яніни ще можуть відновити розслідування. Немає гарантії, що прокурор не зробить такого висновку після суду.

П. Прилуський. Про судове переслідування пані Бродської раз і назавжди не може бути й мови. Жінка, яка дозволяє себе викрасти, не може бути звинувачена в цьому.

Доктор Грек цитує Гербста як доказ того, що погляд прокурора хибний.

Трибунал вирішив не задовольнити клопотання захисника та прийняти присягу пані Яніни, що також відбувається.

Пані Яніна Бродська, жінка гарного зросту, з чарівними рисами обличчя, на вигляд молодша за 23 роки, повсюдно зайнята. Одягнена в чорне, вона схожа на покаяну покутницю, але від її обличчя, від очей, нагадуючих східну одаліску, віє якась чуттєвість, з якою важко боротися з докорами сумління. Темне волосся і темні очі видають багато прихованого вогню. Вона лається сильним голосом, чітко вимовляючи кожне слово, хоча її гарна рука, піднята до хреста, тремтить від розчулення. Розповідаючи про смерть дитини, вона говорить крізь сльози на очах. Крім того, вона говорить розумно, з великою присутністю духу, інтонуючи кожне слово з силою і усвідомленням того, що вона говорить.

Р. Спендаковський. Прошу бути спокійною і розказати нам усе.

Яніна. Взимку минулого року мій син захворів на дифтерію. У мене не було надії. Мій чоловік теж його дуже любив. Я послала за пані Бенедською, щоб я не була сама. (Плаче). Бенедська приїхала, коли син помирав. Ми з чоловіком збиралися виїхати. Після похорону Бенедська захворіла на дифтерію. Ми телеграфували лікарям. Доктор Медвей приїхав, 2 тижні лікував її, розважав. Чоловік не хотів їхати до Козини. Я пішла проти його волі. Мій чоловік запідозрив мене в тому, що я займалася Медвеєм.

Р. Спендаковський. У чоловіка була причина?

Яніна. Так. Медвей був дуже добрий і ввічливий до всіх. Він не доглядав за мною, але в мені прокинулося бажання сподобатися йому. Згодом Медвей написав мені втішного листа, зізнаючись у коханні. Цього листа Бенедська передала мені за 3 дні до мого від’їзду. Я була переконана, що мій чоловік мене не любить, дитина померла, у мене нікого немає, тому я з вдячністю прийняла визнання Медвея, висловлене в дуже делікатній формі.

Р. Спендаковський. Що могло вплинути на Медвея?

Яніна. Я весь час говорила Бенедській, що в мене немає жодної істоти в усьому світі, яка має до мене почуття. Доктор Медвей пішов з чоловіком на полювання. Я сказала Бенедській, що хотіла би мати одну людину, перед якою я могла би з'явитися. До свого чоловіка я ставала все холоднішою і холоднішою, а батьки відчужувалися від нас з чоловіком. Бенедська попросила Медвея написати мені, і, прочитавши листа, спалила його. У цьому листі Медвей писав, що якщо я погоджуся, він стане моїм другом. Я відповіла листом, що мені потрібне любляче серце

Р. Спендаковський. Чи вразив вас Медвей?

Яніна. Будь-хто інший мав би на мене такий самий ефект. Я маю на увазі симпатію однієї людини. Це помітив мій бідний чоловік, який був засмучений смертю дитини. Медвей уникав мене, і я навмисне для нього залишалася в кімнаті Бенедської. Чоловік ревнував. Коли виїжджала до Козини, взяла в чоловіка 50 злотих. Я сказала чоловікові, що повернуся ввечері. Згодом ми з чоловіком мали їхати до Італії. У Козині о 10 з половиною вечора я вийшла на веранду. Я була схвильована. Прийшов лист від чоловіка. Відкрили Бенедські. Мій чоловік пояснив мені, що «я прощаюся з тобою назавжди», якщо я не повернуся, я була розгублена. Мені пояснили, що лист означає розрив, і я з радістю погодилася. Мій чоловік завжди був добрий до мене.

Р. Спендаковський. Чи були якісь суперечки?

Яніна. Ми були дуже щасливі 3 роки. Я покладаюся на доктора Медвея. Його двоюрідний брат у Моршині підтвердив це Медвеєві. Мій чоловік був таким добрим, як тільки можна собі уявити. У всякому разі, це тільки я була винна. Винен мій темперамент. За кілька місяців моя мати вважала за потрібне активно попереджати мене за мій опір. Вона приховувала тільки дрібниці. Іноді він бав мене за руку, і за мить був спокій.

Р. Спендаковський. А бал?

Яніна. Бал мав бути на іменини чоловіка, а костюмовий у Бенедських. Мій чоловік ходив дуже мало - тільки до панів Бенедських. Згодом у Тернополі він хотів познайомитися - ми завітали. Під час підготовки до балу чоловіка не було - за день до балу він прибув зі Слонецьким, Стопчинським і Бенедським. Увечері я втомилася. Пани пили старе вино, я замкнулася в кімнаті, щоб хтось п’яний не зайшов. О другій годині ночі я почула, як хтось поворухнув дверну ручку. Зайшов чоловік. На другому ліжку було розстелене бальне плаття. Чоловік був п'яний, лампа погасла. Чоловік кинувся на ліжко, я хотіла врятувати сукню, я не хотіла вдарити сонного чоловіка з усієї сили по обличчю, а він мене пару разів ударив, пішов в іншу кімнату і заснув. Наступного дня мій чоловік запитав: «Чи маю собі в лоб пальнути?» Я на нього не сердилася, бо вони так випили так, що лежали на землі. У мене не було образи на чоловіка. Забава відбулася. Була у гарному настрої, сказала гостям, що око я підбила об двері - не повірили. Пішла на лікування до доктора Махека. Потім мій малий захворів. Захворів на скарлатину. Я відразу побачила, що порятунку немає. Чоловік хвилювався. Смерть дитини мого чоловіка вразила більше, ніж мене. Мій малюк помер за 3 дні. Після похорону мені стало погано і я знепритомніла. Я вважала свого чоловіка вбивцею моєї дитини, і це стало причиною мого нещастя. У Моршині, поміркувавши, я дійшла висновку, що мій чоловік не винен. Після листа мого чоловіка, отриманого в Козині, я збиралася жити десь у батьків, Медвей мав приїхати до мене з Бенедською на годину. Яницький прийшов і попросив мене від імені мого чоловіка поїхати до батьків. У світлі свого роздратування я бачила все зле у чоловіку. Це було прокляттям. Пан Медвей до цього не мав відношення, перед д-ром Свистуном я так само поскаржилася на свого чоловіка, розповіла, що чоловік мене бив і погрожував, що я покінчу з собою. Доктор Свистун мене заспокоїв. Бенедський сказав, що мій чоловік погрожував: "Вона буде звиватися біля моїх ніг, як собака, і я її затопчу". Як я зараз бачу, не знаю, чи в одному випадку був винен чоловік, доктору Медвею я не розповідала про те, що мій чоловік мене активно ображав, лише Бенедській, яка поруч зі мною продовжувала це мені розповідати – мені це було прикро. Бенедські погано думали про мого чоловіка, тому що я розповіла про нього все найгірше. Коли я хотіла повернутися до свого чоловіка, Бенедська сказала мені, що не подасть мені руку, якщо я повернуся до чоловіка, який погано поводився зі своєю дружиною. Я боялася своїх думок і поїхала до Львова. Мені було шкода Бенедську. Я сказала Яницькому, що їду до Вижниці, але їхала до Львова. Боялася нападу чоловіка. У Львові я не скаржилася стрию. Я пішла до дядька графа Скарбка, якому сказала, що коли дядько скаже, я повернуся. Скарбек сказав: "Я напишу до Вижниці, чекай". Тоді я вважала свого чоловіка найбільшим злочинцем і просила доктора Романовського про проведення сепарації. Доктор Медвей приїхав до Львова. Бенедська написала листа матері. Вона була мною більше роздратована, ніж я сама. У Жоржа я чекала на Медвея, який мав привезти листа від Бенедської для матері. Я нікого не приймала у готелі. Бажаючи доктору Медвею догодити, я поїхала за ним на вокзал. Тоді побачила почуття Медвея, сказала йому, що я його кохаю, хоча насправді це було неправдою. Всю дорогу ми з Медвеєм говорили про наше кохання.

Р. Спендаковський. Доктор Медвей казав, що писав до пані в Бірки.

Яніна. У мене є свідки цього. О 1 годині я послала за ним. Медвей зійшов перед цукернею Гросса, а потім прийшов і побув у мене півгодини. Боньця була в іншій кімнаті, вона була стриманою. Медвей переночував і був у мене на другий день близько 11 години. Я попросила його провести мене до Коломиї. Він погодився і за півгодини поїхав. Я переночувала і поїхала до Капрего, бажаючи отримати опіку родичів. Знову нагадала про чоловіка. Потім 5 лютого я поїхала до Вижниці. Поставила питання, що не хочу жити з батьками, і попросила жити десь із бабусею. Батьки зрозуміли, що в цьому є щось, були неприємні випадки, а згодом о. Ензінґер повідомив мене, що чоловік у відчаї хоче мене побачити.

Мій чоловік був благородний у вищій мірі, почесний, всю провину на себе взяв (плаче). Я сказала йому, що тепер нікого не люблю і хочу бути десь подалі. Він запропонував мені жити в Королівстві, я погодилася і сказала, що або через 6 місяців повернуся, або не приїду взагалі, і ми будемо намагатися розірвати шлюб. Чоловік мені сказав: «Я не можу без тебе, давай разом підемо в монастир». Мене дуже вразила поведінка мого чоловіка. Мені спало на думку, що я обманула Медвея, увійшла в його життя, а тепер покину його так. А чоловік? Мої листи були в руках доктора. Були зізнання, розпач, кохання. Я думала, що життя мого чоловіка в руках Медвея. Я знала, що у нього все добре. Я плакала за чоловіком, він дуже погано виглядав. Батьки не пустили мене з чоловіком, сталася неприємна сутичка з батьками. Батько хотів мене бити. О. Ензінґер поїхав. На другий день я отримала листа від Медвея, який спалила.

У всій поведінці Медвея була якась стриманість, яку я вважала боягузтвом перед моїм чоловіком, це мене вражало. Я написала Медвею, щоб він забрав мене від батьків, інакше я позбудуся життя. Медвей заспокоїв мене і попросив залишитися з батьками. У мене був револьвер, який Медвей позичив мені на моє прохання в Козині. Між нами була домовленість, що якщо я повернуся до свого чоловіка або позбавлю себе життя, то я його револьвером, а він - моїм. Я вимагала це від Медвея. У Львові купила інший револьвер і віддала його Медвею. Медвей сказав: «Якщо я дізнаюся, що ти покінчила з собою, я теж це зроблю, а діти залишаться самі». Це мало втримати мене від самогубства.

З Вижниці я телеграфувала Медвею, щоб чекав мене в Станіславові, бо Медвей сказав мені, що якщо я помирюся з чоловіком, він застрелить мого чоловіка і себе.

Я робила різні трюки. Попри всі мої інсинуації, Медвій виступив проти згоди з жалю до мене. У Станіславові я хотіла побачити Медвея, поїхати з ним до Львова, розповісти йому про свою поїздку в Ґродиська до Лущевських і організувати з ним листування. Чоловік збирався продавати Бірки. Мій чоловік проводжав мене до Коломиї, а в Станіславові я зустріла Медвея. Грошей у мене не було, як і у мого чоловіка, який поїхав по гроші і телеграфував мені, що до Львова.

Треба було бути таким поганим, як я тоді була, бо мій чоловік тоді кинувся мені в ноги, бо я була закохана в Медвея.

(Яніна починає спазматично плакати - треба було перервати суд).

Р. Спендаковський (після паузи). Чи пані була неконфесійна?

Яніна. Так. Від 3-го року життя. Я цього не знала, думала, що я греко-католицького визнання. Аж напередодні вінчання я щось у костелі присягала - не знаю, що. Я не була вихована у жодній релігії. Вдома я молилася, але не знала принципів віри і догматів, тільки в монастирі в Кракові.

Р. Спендаковський. Чи змогли ви знайти розраду в молитві після смерті вашої дитини?

Яніна. Я не могла молитися. У мого чоловіка була така втіха, він молився кожен день і просив мене молитися.

Р. Спендаковський. Чому ви викликали свого чоловіка до Станіславова?

Яніна. Я хотіла його побачити. Я дуже симпатизувала і завдячувала Медвею, хоча в цьому не було любові. Я йому все розповіла; між нами були стосунки вищого ідеального кохання. Ми підтримували любовні стосунки за листуванням. Мій чоловік дав мені найбільшу свободу і заявив, що навіть підпише судову сепарацію. Ми поїхали з доктором Медвеєм до Львова, він був зі мною від ранку до полудня, я поїхала до Скарбків, мала у них жити. Я затримала доктора Медвея у Львові. Кімната для гостей у Скарбків і Слонецьких була зайнята. Доктор Медвей не хотів, щоб наші стосунки тоді пішли іншим шляхом, а щоб вони стали ближчими. Я вимагала до четверга подумати. У п’ятницю, 12 лютого, я написала доктору Медвею: «Ні, не можу, приїжджай попрощатися». Після полудня виїхала за ним на вокзал, спочатку взяла номер в англійському готелі. Прийшов доктор Медвей до готелю «Англійський», я там був з ним до 11 години ночі. Потім він відвіз мене додому, я оселилася в готелі «Європейський».

Р. Спендаковський. Чи можна було по-іншому попрощатися?

Яніна. Я не хотіла привертати увагу в готелі «Європейський», в «Англійському» мене ніхто не знав.

Р. Спендаковський. Як довго ви прощалися в «Англійському»?

Яніна. Так, там відбувалося різне. Доктор Медвей зупинив мене, і я залишилася. Близько 11.20 я була з Бонькою - раптом хтось стукає - я думала, що це доктор Медвей. Я була обурена. Заволали: «Відчиняй» - я відповіла: «Не відкрию - прошу йти геть!». Впізнаю голос чоловіка: «Відчини!». Я сказала: «Почекай». Чоловік розбив вікно, запитав: «Хто тебе возив?». Я сказала: «Ніхто». Тоді чоловік дістав листа Медвея і, здається, вдарив мене по обличчю, з носа потекла кров. Боньцю мою також вдарив. Раніше я сказала Боньці, що була у графів Скарбків у театрі і на вечері.

Мені було страшно - знаючи свого чоловіка, я знала, що все так закінчиться. Після того, як мій чоловік пішов, я надіслала листа доктору Медвею, підписаного «Яніна Єзерська», як я завжди зверталася до нього. Доктор Медвей відповів підбадьорливо, а я на те: «Або я покінчу з собою, або поїду з тобою». Доктор Медвей відповів, що «зробить усе, що я скажу», нічого не пропонував. Я відповіла, що якщо він не почекає перед Дзіковським, я покінчу життя самогубством. Медвій зробив, як я сказала. Дуже хотілося в Моршин. Я сказала Боньці, що йду до Скарбека. Я написала Рудковській уночі, просила її змилосердитися і сказати, що я провела у неї вечір. Я хотіла поїхати без плану. Мій чоловік погрожував мені вночі адвокатом і відправив мене назад до батьків, це довело мене до відчаю. Доктор Медвей дуже на мене розізлився. На вокзалі ми вирішили їхати до Стрия, він хотів мене поселити до знайомих на селі. Я неодмінно хотіла у Моршин. Ми були дуже обережні, їхали III класом. Доктор Медвей хотів віправити мене з Моршина, щойно отримаю паспорт, пожалів мене, я зраджую шалені плани, він мене заспокоїв - це не представляло Медвея в хорошому світлі. Зі Львова мене вивіз доктор Медвей тільки під моїм тиском. Він мені постійно тлумачив, щоби я поїхала до родичів, давав різні плани, але не в себе. Лише в Угерську написав доктор Медвей про коней. Він помістив мене в заклад - це знав батько доктора Медвея. Я пробула 2 тижні. Протягом цього часу доктор Медвей турбувався за паспорт для мене і для розміщення в Гурліці. Доктор Медвей не хотів брати за мене відповідальність. Він запропонував мені жити з дружиною та дітьми як товаришка. А я не хотіла, тільки щоб ми переходили в іншу конфесію і одружувалися і все робили по закону. З боку дружини не приховував доктор Медвей, що на нього чекають жахливі речі. У Моршині я часто шкодувала, що нарекла його на такі страшні речі. Якби хтось із родини прийшов – я б нікому живим не віддалася – я б у ту мить покінчила із собою. Доктор Медвей знав про це. У мене не було коштів. Останні 10 зл. я дала швейцару за носіння листів. Доктор Медвей звернувся за кредитом у Стрию. Написав дядькові про гроші, дядько не захотів мені співчувати і написав батькам. У Стрию доктор Медвей довідався, що мене шукали з фотографією, це мав бути Кисельницький. Я не хотіла, щоб мене знайшли, і того дня ми виїхали. Я збиралася написати чоловікові, щоб мене забрав. Я мала залишитися в Ґорліці до повноліття. Я сказала у Моршині, що як тільки я приїду в маєток, навіть якщо мої батьки позбавлять мене спадщини, я повинна отримати картку на 100 000 злотих. Я мала дати дружині та дітям 30 тисяч злотих. Медвей ставився до мене як до розпещеної дитини, не заперечував.

Р. Спендаковський. Чи тривали любовні стосунки в Моршині?

Яніна. Так. В Пешті мені сподобалося і я хотіла там залишитися. Лист чоловіка до Медвея зрозуміла так, що чоловік образив доктора Медвея, щоб змусити його кинути виклик і дати йому вибір зброї. Доктор Медвей не мав наміру вбивати мого чоловіка і не хотів поєдинку на пістолетах. Він стріляв ідеально. Він був майстром холодної зброї і хотів мати палаш. Тому Медвей хотів, щоб у нього був вибір зброї. Я вважала Медвея майстром. Батько Медвея зневірився, я його в це втягнула, на кону життя двох людей, цілих сімей, я хотіла повернутися до чоловіка. Медвей сказав: «Я не хочу захищатися від жінки». Я кажу: «Це я винна, можете мені в голову вистрілити». Батько сказав, що Медвею треба боротися, що на кону його честь.

У Пешті ми зупинилися в готелі «Елізабет» як чоловік і дружина. Я боялася, що нас не знайшли, і завдяки моїм умовлянням ми стали під іншим іменем в іншому готелі. Пізніше дядько Медвея взяв мене під опіку, і я жила у пансіоні в готелі «Корзо». На другий день після прибуття до Пешта я написала своєму чоловікові: «Будь на вулиці Андраша в неділю, понеділок або вівторок, якщо хочеш мене побачити. Я прошу тебе прийти. Яніна». Нікому про це не казала. Я лише здалеку показала Медвею конверт, і коли він запитав, кому я пишу, я його розірвала.

Усі витрати покривав доктор Медвей: залишив мені ще 50 злотих і сам заплатив за місяць вперед. Я хотіла, щоби не знали, що Медвій привіз мене до Пешта. Я сказала Медвею: «Це наше останнє побачення», про лист чоловікові я не згадувала. Ми з Медвеєм робили плани до Америки, Боснії тощо. Підмовляючи Медвея до всього цього, я не хотіла його дратувати, боялася, що він уб'є мого чоловіка. Я сподівалася, що мій чоловік схилиться переконати, щоб слід за нами зник. Я написала Медвею, що збираюся вбити себе, я не хотіла наражати на небезпеку свого чоловіка, якого я дуже любила і досі люблю. Тоді я телеграфувала чоловікові, щоб негайно приїхав, відповіді не отримала, в понеділок знову, поштмейстер відповів, що мій чоловік виїхав до Тернополя. Я марно чекала на вулиці Андраша, наступного дня я була роздратована, коли побачила незнайомого мені Віктора Кисельницького. Я була роздратована, у мене було інше ставлення до нього. Ми розмовляли в кафе, я йому багато чого розповіла. Я хотіла чоловіка. Обіцяв телеграфувати. Я влаштувала йому рандеву наступного дня, а він тим часом познайомив мене зі своєю дружиною. Ми вели дуже розкішне життя. На третій день їду до Кисельницьких і кажу: «Робіть зі мною, що хочете», а Кисельницький не хотів. Наступного дня це було для мене занадто, і я їм сказала: «Робіть зі мною, що хочете, я піду в монастир», я написала Медвеєві листа, що «я зводжу життя, не шукайте мене». З Пешта я виїхала до Грана, а згодом приїхав Кисельницький. Я б сказала своєму чоловікові: «Я впала, стріляйте в мене», але я сказала своїм шваграм: «Це були лише платонічні стосунки». З дружби до мене Бенедська підтримувала ці стосунки, вона думала, що це буде забавка. Вона ідеаліст і думала, що стосунки будуть лише платонічними. Я присягнувся Бенедській, що не матиму інших стосунків із Медвеєм. Я порушила цю присягу. У Грані покоївка підсунула мені записку від Медвея, у якій було написано: «Якщо пані забрали проти її волі, я тут до послуг пані». Я не хотіла приймати.

На прохання Кисельницького я побачилася з Медвеєм, я не мала сміливості сказати: «Я люблю свого чоловіка», тому я сказала: «Я піду в монастир, я попрощаюся». Мені було шкода його, я брехала про почуття, якого в мене не було, і він любив мене. Медвей запитав: «Ви повідомите мені, коли помре чоловік?» Я відповіла: «Ні, ніколи, я піду до монастиря». Я згадала, що Медвей так багато витрачав на мене, і, не бажаючи його підтримки, я змусила його прийняти суму в 200 злотих на мої витрати. Медвей сказав: «Я беру, але віддам на благодійність». Медвей знову хотів зі мною поговорити, я погодилася, ми ще поговорили. Листи Медвея я заздалегідь кинула на стіл, потім наказала віддати весь пакет листів Медвея чоловікові.

Після зустрічі в Ґрейні я дійшла висновку, що було б неввічливо віддавати листи своєму чоловікові. У Кракові я вимагала від Кисельницького їх віддати, він не хотів, я погрожувала застрелитися, він мені їх повернув, а я віддала їх для схову своїй братовій, коли я збиралася вступати монастир. Листи ми віддали настоятелю, вони пролежали місяць, а після смерті чоловіка я віддала їх духівнику для спалення. 

 

Процес Медвея

(Kurjer Lwowski z dnia 8. września 1892. Nr. 251. - с. 4-6)

Пані Яніна Бродська бере слово після обіду і каже: «Др. Грек запитав мене перед тим, чи моїй особі і почуттям не буде прикро, якщо він подасть до трибуналу мій лист, написаний до Медвея, і попросить його прочитати».

Доктор Грек просить прочитати лист, оскільки він підтверджує свідчення Яніни.

Доктор Медвей просить не читати цього листа. Тому Голова повертає цей лист д-ру Греку.

Яніна стверджує, що чоловік був упевнений, що вона повернеться з Козини, і чекав її до другої години ночі з вечерею. Кардинал дозволив їй вступити до монастиря за умови, що це дозволить її чоловік. Проти цього заперечували її швагер і братова, бажаючи змусити її помиритися з чоловіком. Вона попросила о. Бакановського, щоб побачитися з чоловіком і спробувати їх помирити, бо я не довіряла швагрові й братовій. Чоловік розповів о. Б. зробити мені пропозицію, якщо він помре, він пробачить її. На прощання Медвей сказав мені, що не буде битися з чоловіком. Я вимагала слова, а Медвей відповів: «І честі моєї пані вимагає». Я відповіла: «Примиріться». Мій чоловік сказав Яницькому не боятися родини Медвея, бо він буде стріляти в повітря. Мій чоловік не хотів жити без мене, він хотів померти на дуелі. Він був надто чесний, щоб прийняти мене додому після того, що сталося. Коли я прочитала про дуель у газетах, я не хотіла у це вірити. Перед дуеллю Медвей сказав мені в Моршині, що якщо буде двобій на палашах, то він вимагатиме, щоб він був на шаблях. Мій чоловік погано стріляв і не дуже добре володів палашами.

Р. Спендаковський. Ви довіряли пані Кисельницькій, що Медвей розраховував на матеріальні вигоди?

Яніна. Медвей сказав мені, що справу сепараційну можна вирішити лише моїми коштами. Медвей не мав на увазі жодних матеріальних інтересів. План одруження вийшов від мене і торкнувся його під час поїздки в Моршин. Медвей відповів, що готовий врятувати мою честь і залишити дружину і дітей.

Р. Спендаковський. Медвей каже, що у нього з пані були лише платонічні стосунки.

Яніна. Це неправда. Медвей так говорить, бо хоче пощадити мене і мою думку.

П. Прилуський. Ви боялися свого чоловіка?

Яніна. Коли мій чоловік поліз у кишеню, я подумала, що він шукає револьвер, що він хоче мене вбити. Тоді я відчула, що це моє право, щоб мій чоловік убив мене - я була грішною жінкою.

П. Прилуський. Який ультиматум поставив Медвей?

Яніна. П. Медвей стверджував, що якщо я так піду до Королівства, то нічим не буду зв’язаний. Він вимагав від мене бути йому вірною і погрожував, що інакше він збожеволіє і дітей осиротить.

Медвей. Я просто дав слово, що постараюся не допустити поєдинку.

Яніна. Я думала, якщо я пожертвую своєю честю заради Медвея, то він пожертвує своєю честю заради мене.

На цьому закінчився допит пані Яніни, яка постала не жертвою, а героїнею, що нагадує героїнь неврозу кінця століття та ініціатором стосунків, які з платонічних перетворилися на зовсім інші.

Портьє Михайло Щербак, який жив у готелі «Європейський», засвідчив лише те, що тієї фатальної ночі 12 лютого пані Яніна жила в номері 13.

Портьє готелю «Англійський» Антоні Марціхов засвідчив, що пані Яніна забронювала 12 грудня номер у цьому готелі.

Пані Агнешка Бродська, мати покійного Євгенія, варшав'янка, 62 роки, вдова (мати Віктора Кисельницького від першого шлюбу) на першому ж допиті спазматично розплакалася. Голова заспокоює її. Після присяги вона засвідчила таке: син Яніні сподобався. Він зустрів її в Мар'єнбаді. Я тоді була у Бірках. Батьки Яніни заздалегідь оголосили, що нічого не дадуть, давали дочці по кількасот злотих. щорічно. Гроші пішли на страхівку дитини. Були інтриги. Проте подружнє життя було найкращим. Згодом між нами були неприємні випадки, і я покинула Бірки. У своїх листах Яніна хвалила спільне проживання. Я відвідувала їх щороку. Останній рік життя було поганим, на це вплинули інші люди, зокрема Бенедська. Син страждав, не скаржився. За хатою дедалі більше бавилася Яніна. Мені син казав, що збирався їхати з цих країв, бо його тягнули до чарки, мовляв, п’є, щоб забути.

Яніна. Я повинна дати пояснення.

Р. Спендаковський. Бірки були в боргах.

Агнешка Бродська. Ситуація не була безнадійною. Син і Яніна скаржилися на скупість батьків. Згодом на сина виникла образа. Лише з осені Яніна змінилася. Вона мала політику з чоловіками, її манери були вільнішими, вона більше прагнула до світу. Вони обоє любили дитину. Яніна жила поруч з Бенедською. Про цей випадок я дізналася лише перед балом. Мій син був проти організації балів, він був більше домосідом. Я надала до суду листи пані Рудковської до Яніни, знайдені в скрині її сина. Мати закликала доньку (Яніну) доглядати за домом, чоловіком і сином і застерігала від Бенедської, боячись поганого впливу з її боку. Я завжди була осторонь. Син був швидкий, але надзвичайно шляхетний, він любив свою жінку (Яніна плаче). Після смерті батька, отримавши маєток, він навіть сплатив батьківські борги, які його не стосувалися.

Яніна. Причина того, що чоловік останнім часом пив, була така: Бенедський взявся напувати чоловіка. Бенедський подвійно кинув підозру на моє минуле. Я не можу зрозуміти, яку мету мав пан Бенедський. Він постійно був роздратований і хотів вибратися з Бірків. Про моє сьогодення краще не говорити, але моє минуле було чистим. Мій чоловік часто плакав через двозначність Бенедського. Це було терня, яке вбивало мого чоловіка, і, можливо, це стало причиною його смерті. Бенедський говорив про мого чоловіка переді мною, а перед моїм чоловіком про мене. Бенедська також завжди вказувала на негативні сторони мого чоловіка, незважаючи на це, я була прив’язана до неї, тому що вона була до мене добрішою, ніж мої батьки.

Агнешка Бродська. Син скаржився, що з першої хвилини у нього проблеми з Яніною.

Яніна. Мій чоловік також розповів моїй матері про підозри Бенедського щодо мене і додав, що хоче продати Бірки.

Доктор Грек (до пані Аґн. Бродської). Як ви можете виправдати той факт, що пані Бенедська вплинула на Яніну негативно? Яніна стверджує, що пані Бенедська – це жінка з «ідеальним настроєм», а я мушу додати, що вона мати чотирьох дітей, у вихованні яких бере взірцеву роль. Тому я прошу факти.

Пані Агнешка Бродська. Це мої особисті погляди.

Доктор Грек. Але ці погляди мають образливий характер, і їх слід висловлювати більш стримано.

Ян Вербовський, колишній нічний портьє в готелі «Англійський», засвідчив, що Медвей і Яніна залишили готель о 12 з половиною ночі. Тричі доставляли листи до готелю «Європейський». Він замовив екіпаж, і о 4 год. вранці Медвей виїхав на ріг Коперника.

Яніна. Може бути, що мій годинник неправильний, мені здалося, що раніше.

Катерина Прохаська, дульцинея пані Яніни, 50 років. живе в Білій біля Тернополя, після присяги засвідчила: тиждень служила ключницею в Бірках.Пані Бродська, рекомендована Бенедською, привезла її до Козини і мала відвезти до Вижниці. Яніна сказала їй, що чоловік попрощався з нею назавжди. Вона поїхала з пані до Львова. Медвей пробув у готелі 2 години. У п'ятницю жінка виїхала і сказала, що збирається вечеряти, вона повернулася вночі, сказавши, що була у дядька. Вночі хтось постукав, пані боялася відпускати чоловіка. Бродський розбив вікно, двічі вдарив пані та Катерину. Пані прикладала до обличчя воду, Катерина затремтіла від страху, а потім тричі віднесла листи до портьєра.

Юзеф Рудковський, нотар з Вижниці, 53 роки, безконфесійний 22 роки, батько єдиної доньки Яніни Медвей.

Прокурор вимагає присяги. Свідок, незважаючи на неконфесійність, присягає на розп’ятті, бо раніше був визнаний р. кат.. Він засвідчив: Наше майно становить 16 000 злотих - це наша спільна власність, більше у нас немає.

Р. Спендаковський. Дочка сказала, що у вас є 1/2 мільйона.

Рудковський. Полонини - це як лотерея. У нас немає рухомого майна. З Бродським обговорювали посаг. Ми сказали, що приданого не дамо, бо не маємо.

Доктор Грек. Чи має Яніна окремі активи?

Рудковський. Ні, і повнолітність їй не допоможе.

Ми продали все, щоб віддати посаг дочці. Після весілля я дав Бродському 3000 злотих. Ми дали дочці 600 злотих і зробили їй одяг. Одного разу Бродський був дуже різкий з Яніною, тому ми їх покинули. Яніна сказала, щоб ми не прощалися з матір’ю Бродського, щоб вона не поверталася. Відтоді ми в Яніни не були. Бродський був неприємної вдачі. У травні він виявився хитрим і простим. У лютому наша донька поскаржилася на чоловіка перед нами. Прийшла телеграма від дочки: «Ваш чоловік їде до Львова. Не вірте моєму листу. Яніна».

Яніна розповідала, що чоловік дав їй 300 ударів батогом, що він бив її всю дорогу, коли вони їхали один раз на коні, а одного разу навіть пролила кров. Тоді Яніна сказала, що покинула чоловіка і поїхала до Львова, щоб поскаржитися його родині. Вона погрожувала самогубством. Вона була божевільна, її було важко втримати. О. Ензінґер повідомив нас про прибуття Бродського. Бродський зізнався, що бив її.

Я не хотів допустити такої угоди, щоб жінка 6 місяців жила одна. Я просив о. Ензінґера не їхати за Бродським, якщо він сам захоче приїхати, то добре. Незважаючи на це, о. Ензінґер поїхав і привіз Бродського, який радився з Яніною. Просив їх переночувати, вночі не відпустив; дружина хотіла попередити Бродського, щоб пильнував доньку, бо дорогою втече. А вони втекли від нас, у дворі одягалися. Бродський залишив Яніну десь по дорозі, а мав відвезти її до спеціаліста у Відні. Я писав до Тернополя, щоб суд позбавив Бродських подружжя, бо Яніна була психічно хвора. Окружний суд відмовив, заявивши, що це не божевілля, а лише роздратування. Ми не знали, що відбувається. У лютому доктор Романовський повідомив мені, що Бродський вимагає розлучення, має компромат і погрожує скандалом.

Бродський написав мені 23 лютого, що внаслідок мого запізнення він уже повідомив про це суд. Яніна вимагала розлучення, а Бродський просив її відмовитися від цього.

Я відповів, що не боюся скандалів, що маю докази, хто винен, якщо Яніна збилася зі шляху. Я відповів, що не допущу розлучення, якщо Бродський її не знайде. Пізніше ми отримали листа від Яніни, вона просила 6000 злр. приданого капіталу до монастиря. Писала так, ніби в могилу заходила. Нас непокоїло те, що вона сказала відповісти на руці чоловіка. Ми боялися, що її можуть тримати в монастирі проти її волі, ми не хотіли нікого наражати на небезпеку, тому що Бродський бився на дуелях. Лише кондуктор у Сучаві розповів тещі про дуель Бродського. Свого шваґра і певного громадянина я відправив до Румунії. Я дізнався, що Яніна в монастирі назаретянок. 12 квітня ми знайшли її непритомною в монастирі, вона нікого не впізнала. Сьогодні все ще хвора. Вона страждає від голоду, її здоров'я підірване, з п'ятниці живе тільки чаєм. Ах! що ми страждаємо. Бродський часто влаштовував поєдинки, а в 1889 році пішов кинути комусь виклик, бо вважав, що цей пан його образив. Характер Бродського посередній. Конкурси, запущені брокерами, я сказав, що він вже повинен бути банкрутом. Він був поганої вдачі.

Яніна це заперечує.

Рудковський. Я не міг би прожити з таким чоловіком і місяць.

Мій швагер викликав до монастиря лікаря-психіатра Кароля Жулавського. Яніна нікого не впізнавала. Лише в санаторії доктора Жулавського вона прийшла до тями. Сьогодні вона ще не відчуває ні фізичного, ні морального болю. Вона отримує задоволення від катування себе. Спить на підлозі, весь час молиться. Вона вже 5 місяців не їсть м'яса, тільки картоплю, огірки і т.д. Можна бути побожним, але не таким. Сімейна прихильність згасла в ній теж.

Доктор Грек. Чи змінилося її ставлення до чоловіка?

Рудковський. Так. Зараз вона каже, що чоловік був для неї найкращим.

П. Прилуський. Як пан дізнався, що донька зараз не відчуває болю?

Рудковський. Вона помирає і голодує. На голому тілі у неї була товста мотузка, там була кров. Вона каже, що може порізати все своє обличчя, і це її не болить. Ми доглядаємо за нею. Вона не хотіла намагатися уникнути появи в суді, а могла звільнитися від цього. З 1000 свідків у такій сумній справі не постояв би ні один. Вона ніколи раніше не влаштовувала таких аскетичних релігійних практик.

Присяжний Дибуш запитує свідка про майно.

Рудковський. З того лісу може не бути нічого - хай одна іскра впаде (Веселість). Ліс вартістю не більше 30-40 тис. злотих.

Яніна. За частину лісу Поппер давав 260 000 злотих.

Рудьковський це заперечує. Мій найбільший ліс має 2068 моргів. Це хвойний ліс. Крім того, у мене є полонини.

Яніна. Мамин брат знайшов мене у непритомному стані. Я не хотіла з ним зустрічатися. О. Бакановський сказав мені, що суд честі вирішив поєдинок і порадив мені поїхати до Риму і чекати там у монастирі. Хотіла прикинутися божевільною, щоб не було поєдинку. Я прикидалася, лікар відзначив меланхолію, мабуть, я неправильно прикидалася. Мені стало краще, а доктор Жулавський вважав мене божевільною і посадив за грати серед божевільних. Налякана, я сказала лікареві, що я лише прикидалася божевільною. Вранці прочитала у «Кур'єрі», що вже була дуель. Це все було удаваним. Дізнавшись, що мій чоловік помер, у мене не було причин продовжувати прикидатися божевільною.

Марія Аделя Рудковська, 49 років, рел. східної. Мати Яніни після присяги свідчила: «Одного разу ми пробули з донькою 2 місяці. Нас дратувала неприємна вдача Бродського. Дочка писала, що в неї все добре. В лютому сказала нам, що її чоловік бив, що підбив її око, що він розбив їй легені, що часто її бив. Вона сказала, що їде в Індію, щоб втекти від чоловіка. Хотіла 30 000 злотих в Африку. Потім вона хотіла винайняти їй окремий будинок. Вона сперечалася два дні і ночі. Вона літала з револьвером і погрожувала, що вона покінчить з собою. Вона плакала, розпачлива, що отруїться. Ми не спали. Бродський зізнався, що він був брутальним, що бив її і душив (Яніна плаче). Бродський сказав своєму братові, що відвезе її до Відня до спеціаліста. Раптом фермер повідомив нам: «Бродський поїхав до Росії і запитує, де Яніна, щоб відправити її речі». Наприкінці вони були захоплені шалом забав. Я написала Яніні, щоб вона доглядала за дитиною і господарством, і не мала відповіді».

Доктор Грек. Ви повірили своїй доньці, коли вона сказала, що Бродський погано з нею поводився?

Рудковська. Трохи повірила, але не всьому. Вона не була природною. Я сказала своєму чоловікові: «Яня божевільна». Я боялася, що буде лихо.

Яніна. Нехай мама скаже, що, знаючи мене, мама ніколи не думала, що мій чоловік буде добрий до мене.

Рудковська. Я сказала - ти так нервуєш і ти це витерпіла, ми з чоловіком живемо 25 років і я б ніколи не витримала ніякої образи. Наприкінці каже: Ми постраждали. В обвинувальному акті вони зображають нас скнарами. Ми на все життя заплямовані.

На тому слухання закінчилося о 8 годині вечора.

Львів 7 вересня. Першим свідком був Ян Кульпа, нічний портьє готелю «Європейський», який переслав через швейцара до Медвея два листи від пані Яніни, а один сам відвіз до готелю «Англійський».

Перед допитом пана Мелінського д-р Грек просить викликати на засідання осіб, які належали до арбітражного суду. Той суд постановив, що поєдинок має відбутися.

П. Прилуський заявив, що допит членів цього суду непотрібний.

Доктор Грек. Я базую всю вагу арбітражного суду на характері тих, хто в ньому сидів. Це були видатні особистості, відомі в широких колах вирішальним голосом у справах честі. Якби мені суд відмовив, я почувався б суперником неповносправним. (Рішення буде прийнято пізніше).

П. Стан. Мелінський. Після присяги чиновник дирекції залізниці Мелінський свідчив: «З Бродським я прожив близько 15 років. Одружився по любові. Він дуже прихильно відгукувався про своє подружнє життя до січня 1892 року, коли він раптом приїхав до Львова і сказав мені, що «моя дитина померла і моя дружина покинула мене». У Вижниці помирилися. Тоді я отримав телеграму, в якій повідомлялося. щоб я негайно приїхав до Бірок, на другий день він прийшов у бюро і показав мені листа Медвея, написаного до Яніни. Того ж дня в готелі були суперечки. Після того, як Бірки продали, Бродський цілий місяць жив у Львові, і ми бачились щодня. Бродський хотів листом спровокувати Медвея, він не хотів бути викликаючим і офіційно кинути виклик спокуснику дружини. Він говорив про найсуворіші умови, про смертельну бійку. Зворотна квитанція не повернулася протягом 4 тижнів.Казали, що в Скалацьку його хотіли оголосити інфамісом, він подумав, що провокація з тріском провалилася, і пішов до суду».

Р. Спендаковський. Лист був надісланий 13 лютого, а донос надійшов до суду вже 23 лютого, лист Бродського дав Медвею термін 14 днів, тому він, очевидно, не дочекався закінчення терміну і подав скаргу.

Мелінський. Я помилився щодо дат. Начебто хтось підбурював Бродського передати справу до суду. Була виправдана підозра, що відповіді на лист-провокацію не буде.

Р. Спендаковський. А копії листів?

Мелінський. Пан Кисельницький передав мені ці фотокопії. Бродський попросив мене про зберігання. Після дуелі тільки тоді, коли я повернувся з трупом покійного з Румунії, Кисельницький дав їх мені, і я подав їх до суду. Я переконаний у Бродському, що водночас він не поставився б до справи так подвійно, якби обставини не змусили його це зробити.

Доктор Грек. Як ви вважаєте, чи міг Бродський бути п'яним під час дуелі? Мелінський. Я це виключаю.

Доктор Грек. Чи можливо, що Бродський хотів померти на дуелі і навіть мав намір покінчити життя самогубством?

Мелінський. Він нічого не зробив щодо дуелі, але суїцидальних намірів не мав.

Доктор Грек. Хто шукав Яніну?

Мелінський. Бродський хотів розлучення. Для цього був делегований агент поліції для отримання документів.

Доктор Грек. Агент мав стежити за старим життям Медвея, чи не чинив він зґвалтувань.

Р. Спендаковський. Відхиляю це питання.

Доктор. Грек (до свідка). Хіба Бродський не довіряв пану, що вже в перші дні після весілля запідозрив свою дружину в чомусь образливому для неї?

Р. Спендаковський. Відхиляю це питання.

Доктор Грек. Прошу Трибунал дозволити мені спитати з цього приводу пана Мелінського, чи в перші моменти свого шлюбу Бродський не мав образливих підозр щодо своєї дружини.

Р. Спендаковський не хоче виносити це клопотання на резолюцію трибуналу.

Андрій Сенишин, фіакер № 64, який возив Яніну та Медвея на станцію, показав, що Медвей просив його нічого про це не говорити. Він дав йому 2 злотих.

Р. Спендаковський. Ти стільки не заслужив.

Сенишин. А мені заборонено приймати навіть сотні. (Веселість).

Доктор Геллманн Давід, 33 роки, лікар, склав присягу.

Перед допитом пан Спендаковський сказав Яніні: Може, ви не хочете бути присутньою під час цих свідчень та експертних висновків?

Яніна користується цим і йде.

Доктор Гельманн: Кисельницький і Мелінський викликали мене, щоб я пішов як лікар і був присутнім під час поєдинку. Я поїхав до Сучави з Бродським і Розвадовським. Я знайшов там Кисельницького і Слонецького. Секунданти Бродського розмовляли з секундантами Медвея. Це було розташовано досить високо в лісі. На протилежній стороні був доктор Бароні, другого не пам'ятаю. З іншої сторони теж був лікар. Секунди вибирали місце, жеребували, я був зайнятий з румунським колегою, готував бинти. Обмінялися пострілами, вони просунулися вперед. Я бачив 2 пари пістолетів і загорнуті палаші. Чув постріл, пістолет Бродського двічі відмовив, не знаю, чи це було в першій чи другій сутичці. Перший обмін кулями. У другому Бродський отримав травму під праву пахву, його куртка була розірвана на дюйм. Бродський заперечував, щоб на нього дивилися, на його сорочці не було сліду. За його словами, зброя була погано заряджена. На третьому пострілі перший стріляв Бродський. Др. Медвей зробив крок-другий, вистрілив і влучив, Бродський скоса глянув на Медвея. Куля зачепила руку, увійшла в легеню.

Р. Спендаковський. Медвей цілився?

Доктор Гельманн: Він цілився, потім підняв. Скільки він цілився, не знаю, здалося досить довго. Кисельницький сказав мені, що він цілився 32 секунди. Я підійшов до Бродського, знайшов рану, куля ввійшла в груди. Через хвилину він був мертвий. Я хотів його оживити. Нічого не допомогло.

Присяжний Червенський: Бродський був тверезий?

Доктор Гельманн: Перед поєдинком випив чорної кави. Він був абсолютно тверезий. Він був найспокійнішим. Минулої ночі він спав дуже добре.

Присяжний Стипал. Чи був Бродський короткозорим?

Доктор Гельманн: Під час поєдинку він мав окуляри.

Доктор Чермак. Чи міг Бродський битися на палашах після першої травми?

Доктор Гельманн: Так.

П. Прилуський. Чи були пістолети суперників повернуті до себе під час обміну пострілами?

Доктор Гельманн: Так. Був один випадок, коли доктор Медвей тримав пістолет вгору, тоді Бродський стріляв.

П. Прилуський. Ви можете виключити, що один постріл пішов у повітря?

Доктор Гельманн: Я не можу цього виключити.

П. Прилуський. Чи сказав щось Медвей після третього пострілу?

Доктор Гельманн: Так. Доктор Медвей сказав: «Я цього не хотів».

Доктор Медвей на ці свідчення відповідає, що цілився не більше 4-5 секунд. Неможливо, щоб я з моїм темпераментом і тодішнім настроєм міг цілитися тридцять з чимось секунд.

П. Прилуський. Саме така мала бути пауза між пострілами.

Доктор Медвей. Може бути. Поки я зорієнтувався, став, стріляв (це могло зайняти більше часу, але я не більше 4-5 секунд). Загиблий, отримавши поранення, збирався замінити подальший двобій на палаші дальшою стрільбою.

Потім був зачитаний протокол розтину, складений у суді в Сучаві.

Після паузи радник Спендаковський оголосив резолюцію трибуналу, який не задовольнив клопотання д-ра Грека, який вимагав викликати на слухання членів суду честі. Голова показує присяжним фотографії, зроблені на площі, де було знайдено тіло Бродського. Поруч із Бродським, з простріленими й непокритими грудьми, лежить циліндр. Румунська судова комісія над трупом. Зачитано протокол візії комісії з Ботушан.

Секундант доктор Едвін Бароні дав свідчення на слідстві. Замінив на поєдинку хворого дядька. Він жив у Медвея 18 років тому під час навчання дружно. Дрогоєвського замінив як секундант Шащинський. Катастрофа була випадкова, до цієї дуелі від тих пістолетів більше ніхто не загинув.

Доктор Грек (до Медвея). Ви давно бачили Бароні?

Медвей. Я не бачив його 18 років. Я виїхав з Моршина вранці і зустрівся в Станіславові. Бароні чекав нас на вокзалі в Ічканах. Пробули ми там до вечора. О 8 з половиною вечора. ми поїхали в готель, я залишився з одним із секундантів, а Бароні пішов до знайомого, щоб сприяти транспортуванню зброї за кордон. Пізніше я бачив Бароні лише на площі.

Відбулося судово-медичне слідство з боку судово-медичних експертів доктора Гостинського та доктора Березовського. Куля пройшла крізь легені та поранила головну артерію. Постріл відбувся або з близької відстані, або пістолет був сильно заряджений. Біль і печіння на руці після другого пострілу міг перешкодити Бродському битися на палашах.

П. Прилуський. Експерти вважають, що поранення пов'язане з травмою боку. Лікарі в Сучаві д-р Макс.Вурцель і Бейріх, які проводили судово-медичну експертизу, про це точно могли б розповісти і я прошу викликати їх як свідків. Медвей пояснює, що, за заявою Бродського, стрілянина мала продовжитися після третього обміну кулями.

Доктор Грек. Це байдужа річ, тому я проти цієї пропозиції. Щонайбільше, на медичний факультет у Кракові можна було поїхати по висновок.

Після тривалого обговорення трибунал відхилив заяву прокуратура. На цьому судове засідання було перерване о 1.30 год.

 

Процес Медвея

(Kurjer Lwowski z dnia 9. września 1892. Nr. 252. с.3-5)

У другій половині дня головуючий повідомив, що повістка ще не вручена пану Томисл. Розвадовському.

Пані Амеля Слонецька, 50 років, дружина пана Броніслава. Ніколи не бачила Медвея. Після прийняття від неї присяги засвідчила: Євгеній Бродський був моїм племінником.

Р. Спендаковський. Що схилило його до одруження?

Пані Слонецька. Чисте кохання. Я писала йому, що Яніна без віри, і питала про придане, а він відповів, що він не думає про придане. Він був швидкої вдачі. Я взяла її бік, і вона мені сказала: «Тітонько, він хороший, ми дуже щасливі». Бродський любив її більше, ніж саме життя. У лютому цього року вона приїхала до мене і сказала, що покинула його, посилаючись на його картку. Вона скаржилася, що він її ображав і що вона терпіла це лише заради дитини. Я сказала їй, що змушу його вибачитися, а вона сказала, що боїться і не хоче. Ми припустили, що у Євгеніуша розм’якшився мозок, тому що зараз це нервовий світ, як можна любити свою дружину і ображати її. Яніна сказала, що воліє, щоб вони тихо розійшлися. Я навіть написала їй листа, давала поради. Було б краще, якби вона була менш щаслива, бо на жінку звикли в такому випадку всі наговорювати. Я радила, щоби віддати його в Дублінг і лікувати. Вона здалася мені фантасткою. Не зронила жодної сльози. Пізніше до мене прийшов Бродський. Він зізнався, що вдарив Яніну і додав, що вона була непокірною. Він сказав, що «я прощаюся з тобою назавжди» було двозначним, як піфійський оракул. Він назвав Медвея Дон Жуаном. Через два тижні після смерті дитини він не наважився сказати Яніні, що ревнує. Сказав, що він нещасливий після втрати дитини, Яніна була сварлива. Просив поїхати з ним до Вижниці, щоб вибачитися. Він плакав, зневірився, погрожував збожеволіти. Я здалася, і ми поїхали.

У Вижниці Яніна сказала Євгенію: «Я дуже тебе любила, тепер я не можу любити, залиш мене в спокої на деякий час». Тоді він поцілував мене на колінах і подякував за те, що я супроводжувала його до Вижниці. У Львові до мене прибігла Яніна, ми були в найкращій гармонії. Вона сказала, що хоче відвідати родину чоловіка у Варшаві. Я порадила їй поїхати в Трієст до дядька, розповіла, яке там гарне море. Я думала, що вона їде туди з чоловіком. Яніна сказала: «Мені соромно йти додому, я стільки наговорила на чоловіка». Вона погодилася з моїм планом, що мене так втішило, що я поцілувала її руки. Я попросила її жити в мене. Вона погодилася і мала повернутися на кілька днів. Після цього Яніну більше не бачила. Наступного дня приїхав Бродський і хотів, щоб я вийшла на вулицю. Казала йому просити. Він був у відчаї. Він сказав, що Медвей її обманув і листувався з нею під ім'ям Єзерського. Він розповів про листи, які він вилучив, і що він вимагає розлучення. Не хотів бачити свою дружину, знав, що вона живе в готелі «Європейський». Мій син Едмунд хотів попередити її в готелі, але не застав її.

Наступного ранку прийшов Євгеній і плакав, кажучи, що він її побив. І я сказала: «Добре зробив, що збив її». Я від нього потроху все витягувала. Здогадувалася, що саме тому він написав Медвеєві, щоб дати йому задоволення, щоб він кинув йому виклик. Я запитала одного старого знайомого, що робиться в таких випадках, і він відповів: «Береться палиця і б'ється». Я Євгенію те саме радила. Коли прийшла звістка, що на Поділлі сейми просять не подавати йому руки, він вирішив битися на поєдинку. Він звернувся до суду, бо боявся, що у Яніни можуть бути діти і йому доведеться її утримувати. Якийсь Ройовський порадив йому піти до в'язниці.

Коли я порадила йому не йти на поєдинок, він сказав: «Я релігійний, Бог справедливий». Він сказав: «Медвея не буде, чи може він мені в очі подивитись, раз він мені таку кривду зробив». Після подільських сеймів Бродський підштовхував поєдинок. Він шукав свою дружину, бо хотів застати її з Медвеєм. Прокурор порадив йому взяти агента. Востаннє я бачила Бродського 2 квітня в Cavaleria rusticana. Я все ще підозрювала, що він помирився б з дружиною. Він не довіряв собі і не хотів їхати до неї в Пешт. Він не хотів піддатися слабкості до неї. Кисельницькі доповіли йому з Пешта. Бродський сказав: «Бенедська ревнувала, що ми любимо одне одного, вона у всьому винна». Мовляв, якщо Бог справедливий, то я впаду, а Медвея все життя мучитиме совість. Він сказав, що Медвей був боягузом, тому що не відразу відповів і тому, що секунданти крутили.

Яніна. Я не переїхала до пані Слонецької, бо призначена для мене кімната була зайнята. Тим часом я хотіла порвати з Медвеєм.

Р. Спендаковський. Чому ви не розлучилися?

Яніна. Сталося інакше, я не можу пояснити чому.

Доктор Грек. Чи були хороші стосунки між Агнешкою ​​Бродською та Яніною?

Пані Слонецька: Ні, стосунки були напружені.

Яніна. Агнешка була дуже добра до мене, і якщо були неприємні сцени, то це була моя вина.

Присяжний суддя Солтис. Чи пані Бенедська підтримувала відносини Яніни з Медвеєм?

Пані Слонецька: Все виглядало так.

Свідок Мечислав Яницький, власник маєтку Стінка, після присяги засвідчив: Я був найближчим сусідом Бродського і жив з ним у дружбі. Він сказав мені, що одружується з кохання. Життя було дуже хорошим. Ходили тільки чутки, що були розбрати і що він іноді її бив. Бродський був дуже добрий, але страшенно швидкий і ревнивий. Він сказав мені, що сильно напився, дружина його закрилася, він вибив двері і сів на сукню - дружина дала йому ляпаса, за що він її страшенно побив. Він натякав на те, що вбив одразу двох дітей, що першій не допоміг, а після побиття у пані Яніни стався викидень. Вони мали супроводжувати пані Бенедську до Козини. План не реалізувався, бо наприкінці Бродський трохи ревнував – він мені це сказав. Пізніше о 1 год. він прийшов до мого брата Бродського і страшенно журився, що його дружина поїхала проти його волі. Коли він писав цю листівку «прощаюся з тобою назавжди», я робив йому сценки, мені здавалося, що він дає вихідне дружині, а він каже: «Все буде добре». Наступного дня він відправив мене до Козини і просив мене вплинути на те, щоб моя дружина виїхала до Вижниці. Він дав зрозуміти, що буде радий поверненню дружини. Яніна сказала мені: «Зважаючи на те, що трапилося, ви не можете переконати мене повернутися». Я переконаний, що Бродський любив її до останнього моменту. Я сказав їй, щоб вона не піддавалася впливам і слухала власне серце і совість. Вона пообіцяла мені поїхати до батьків. Я дав їй гроші. Наступного дня поїхала, Медвей залишився. Вона сказала, що поїде до Львова на 24 години і попросила не розповідати чоловікові. Вона мала пояснити Скарбкам і Слонецьким, чому йде від чоловіка. Я не сказав Бродському, бо він був жорстоким. Він дуже дбав про свою дружину, але був упертий і не хотів вибачатися перед Яніною. Після втрати дитини Бродський був у розпачі. Напитися для нього було звичайним явищем. На селі, якщо захочеться, можна напитися. (Веселість). Або нічого не пив, або випивав відразу 10-12 склянок. Кажуть, що сусіди його споїли, але я навіть пояснювати не буду. Я запитав його, чи бив він ще раз свою дружину. Не признався і не заперечив. Перехопивши листа Медвея, він показав його мені. Він завжди прислухався до моїх порад, але ніколи мене не слухав. Цього разу він знову порадився і сказав: «У мене немає причин боротися за дружину, але люди будуть звинувачувати мене в тому, що я не просив дружини». Я відповів, що поєдинків би не робив, я сказав йому порадитися з родиною. Тоді він написав образливого листа. Це була тактика мерця — написати листа на виклик. Бірки продав у березні, не хотів там жити, казав: «У мене тут була жінка і син - тепер я один ходжу по кімнатах», він був у розпачі, йому було соромно за це. Він хотів переїхати кудись. Це неприємне враження змусило Бродського прагнути до дуелі і водночас подав до суду на Медвея за кримінальну історію. Бродський пояснив, що переконаний, що Медвей не встоїть.

Доктор Грек. Чи правда, що останнім часом Бенедський розпоїв Бродського?

Яницький. Ні. Сам нічого не п'є. Правда, він більше вип’є, якщо з кимось зійдеться.

Доктор Грек. Хто насправді пані Бенедська?

Яницький. Я знаю пані Бенедську як дуже порядну людину і не можу уявити, щоб вона захищала щось подібне. Даю вам слово, що я не можу зрозуміти, що пані Бенедська мала свого рідного брата, одруженого і має дітей з чужою жінкою... Ну, вона дітей виховує, нічого поганого вдома я не бачив.

Доктор Грек. Бродський підозрював, що Бенедська погано впливає на Яніну.

Яницький. Бродський був переконаний, що Бенедська була у курсі. Але він не хотів чути жодних пояснень. Тоді він розлютився.

Доктор Грек. Чи під час хвороби пані Бенедської Медвей весь час сидів у Бірках в будуарі?

Яницький. Та ні, ходив на полювання, грав у карти, до хворих ходив.

Доктор Грек. Чоловік мав відшмагати пані Бродську?

Яницький. Я це чув.

Доктор Грек. Які стосунки складалися між Яніною та Агнешкою ​​Бродською?

Яницький. Між ними не було сердечності.

Едмунд Слонецький, проживає в Станіславові, підпоручник артилерії, 27 років.

Заст. прокуратора п. Прилуський. Слонецький брав участь у дуелі і не може бути приведений до присяги.

Доктор Грек погоджується з цією точкою зору.

Свідок показав: Яніна прийшла до нас і показала лист чоловіка, додавши, що вона тікає від чоловіка, замешкає в родичів або на фільварку в горах. Вона хотіла розлучитися з чоловіком шляхом мирової угоди, а не через суд. Бродський сказав: «Я не б'ю свою жінку з ранку до вечора» і поїхав перепрошувати дружину, бо не міг без неї. Граф Скарбек виїхав у Чернівці на польський бал, тому вона мала жити у нас. 12 лютого кілька разів був у готелі «Європейський», але Яніни не застав. Бродський показав мені листа Медвея. Я ходив по готелях з Бродським і Мелінським, ми шукали Яніну. Після першої години ночі він роздратований прийшов до Клінгсберга і розповів про те, що вдарив дружину по обличчю. Вночі ми найняли двох хуліганів побити Медвея. Хуліган чекав біля готелю, але Медвея не зустрів. Бродський казав, що за таку річ б'ються або стріляють собі в голову. Бродський стверджував, що Яніна, мабуть, збожеволіла або Медвей її загіпнотизував. Стопчинський порадив побити його хуліганами, а потім, коли дружина втекла, порадив написати провокаційного листа. Пізніше, коли Бродський дізнався, що пані Бенедська подала до суду честі в Козині, який мав затаврувати Бродського як infamisa, він вимагав найсуворіших умов. Про цей суд честі Медвей написав Яніні. У листі до доктора Медвея встановлено 14-денний термін. Службовець пошти в Моршині дозволив Медвею не підписувати квитанцію про повернення протягом 10 днів. Бродський звернувся до адвокатів, боявся, що доведеться платити аліменти дружині. Його адвокат порадив йому домагатися розлучення. Медвей сказав, що Бродський є сумно відомий, бо образив його, а потім подав на нього до суду. Доктор Медвей відповів 29 лютого від Стопчинського. У Козині Бродського оголосили сумно відомим, а Стопчинський відповів, що не буде втручатися в цю справу, "оскільки ця особа звернулася до суду". Я замінив Стопчинського. Бродський вимагав терміну до 10 березня. Я відповів, що чекаю свідків. 18 березня прийшли Зигм. Дрогойовський і Бароні. Вони поставили під сумнів честь Бродського, і суд честі був скликаний на прохання секундантів Медвея. Суд честі зібрався о 5 годині. а о 7 годині він дійшов висновку, вислухавши своїх секундантів, що ніщо не перешкоджає розгляду злочину почесно, і судова справа має бути проведена лише настільки, наскільки це необхідно для розлучення, а тим часом призупинити поєдинок.

Бродський та Медвей заздалегідь погодилися на те, що вирішить суд честі. Наступного дня, 25 березня, я сказав Бароні, що очікую, що тепер кине виклик, інакше ми заклеймуємо доктора Медвея інфамісом протягом 24 годин. На це Бароні та Дрогоєвський викликали Бродського, і ми розробляли деталі. Бродський хотів вистрілити щонайменше 10 разів. Ми йому пояснили, що це нонсенс, тому що максимум це три обміни пострілами, а потім палашами. У нашого клієнта був вибір зброї, тому ми запропонували найсуворіші умови, лише серйозне поранення могло зупинити подальші постріли. Для шабель це мало бути з ударами та колючими ударами до точки неефективності (Kampfunfahigkeit). Пістолети повинні були бути з козирками і мушкою, без шнеллерів і гладкі всередині. Мали бути каліброві кулі. Секунданти повинні були надати пістолети та шаблі - невідомі борцям. На це погодилися обидві сторони. Кожен міг стріляти, коли захоче, щонайменше з 15 кроків і максимум з 25 кроків. Від пострілу до пострілу мала бути максимум одна хвилина. Міг кожний хвилину цілитися, але ніхто того не витримає, бо рука тремтить. Поєдинок за вказівкою секундантів Медвея мав відбутися в Румунії, кожна сторона мала мати при собі передсмертну записку. У нас є оригінал протоколу. Ми перестали спілкуватися один з одним. Бароні з Ярослава повідомив, що за нього заступиться хтось інший. День призначили на 4 квітня, а відзначити місце мали до 1 квітня. Племінник Бароні знайшов місце. Бродський хотів ще суворіших умов і казав: «або-або – я не хочу жити, – якщо Медвея застрілю, я вистрілю собі в голову». В Ічканах я зустрів доктора Бароні. Вранці Розвадовський, Бродський, Кисельницький і Гельман приїхали в екіпажі. Бродський перед дуеллю нічого не пив, лише під час поєдинку пив воду з глечика.

Поєдинок відбувся о 8 ранку. Перші пістолети були витягнуті мої, 10 дюймів і 4 лінії завдовжки. З іншого боку стояли старі турецькі пістолети. У протоколі не було, коли мав пролунати перший постріл. Бродський сказав, що все одно стрілятиме першим. Перший постріл Бродського провалився, доктор Медвей вийшов вперед і вистрілив у напрямку Бродського. Поставили новий капсуль - знову осічка. Головний арбітр Розвадовський, який прийшов засвідчити, що Бродський не був боягузом, вирішив, що більше не можна ставити капсуль. Бродський припускав, що Медвей не встоїть, і Розвадовський також мав це засвідчити. Я зарядив пістолети суперників - Бродський знову зробив так званий "останній постріл", промахнувся, схрестив руки і став боком до доктора Медвея, він отримав поранення, обтрусився, шов на його сюртуку розірвався. Нахилився, пошукав кулю, напився води та й каже мені: «Я й далі проситиму куль, бо рука болить і на палашах не зможу битися».

Я відповів: «Вам нема чого сказати». З іншого боку, мені сказали краще заряджати. Бродський нервував, було видно, що він хотів влучити, але в нього тремтіла рука, він стріляв вказівним пальцем, прицілився і промахнувся. Через деякий час пролунав постріл Медвея. Бродський опустив руку і сказав: "Я дістав". Очі скам'яніли, він почав хрипіти і впав на землю. Ми його розстібнули, він отримав постріл під пахву. Через 3 секунди з носа і рота потекла кров. Перед останнім пострілом Бродськйі скорчив гордовиту міну, ніби хотів сказати «що ти мені зробиш?».

Мої пістолети двічі стріляли, тому мої вилучили і для другого і третього пострілів користувалися турецькими пістолетами. Третій раз від пострілу до пострілу Медвея минуло більше 30 секунд. Він міг цілитися від 5 до 10 секунд. Він не порушував правил. Секундант Медвея підійшов до мене на полі бою і сказав, що влучив не туди, куди цілив, і доктор Медвей сказав мені те саме.

Доктор Медвей. Чи пан точно пам’ятає, що бачив мене з витягнутою рукою під час першого пострілу?

Слонецький. Так.

Медвей це заперечує.

Доктор Грек. Хто був ображеним?

Слонецький: Медвей. Вибір зброї належить викликаному.

Доктор Грек. Гергсер каже, що в ображених є вибір зброї. У цьому випадку він належав би доктору Медвею.

Слонецький: Секунданти насправді не знали, хто є викликаним.

Доктор Грек. Йшлося про реабілітацію Медвея.

Слонецький: Ми визначали, наскільки Медвей ображений, і секунданти погоджувалися. Це був третій ступінь образи, що впливає на моральне існування людини.

Доктор Грек: Бродський хотів захиститися від аліментів. Проти Медвея склали кримінальну справу.

Слонецький: Бродський звинуватив свою дружину, а не Медвея.

Доктор Грек: Це було донесення Бродського з вимогою покарати Медвея.

Слухання відкладено о 8 год. Продовження сьогодні о 9.45. У зв’язку зі святом сьогодні засідання триватиме лише до 2 години, а в п'ятницю може бути винесений вердикт і вирок.

 

Львів 8 вересня. О 10 годині ранку розпочався подальший допит пана Слонецького, який засвідчив, що влітку цього року він здійснив поїздку з Бродськими до Богданських у Кокошинець. Бродський на коні, а свідок з Яницьким каретою. Бродський напився і перескочив через огорожу, наїхав на коня Яніни, а вона двічі потягнула його стеком по плечах.

Головуючий зазначає, що 23 лютого до надпрокуратури було направлено донесення за підписом самого Бродського, в якому він просить здійснення судового розслідування щодо зваблення та подружньої зради. За цим повідомленням було розпочато розслідування проти Медвея. (До Слонецького). Це не шлюборозлучний процес. А як було з пострілами?

Слонецький: Ми раділи з Кисельницьким в душі, що це відкладено, бо Бродський сказав, що у нього болить рука. За 3 пострілами більше не було б стрілянини, якби він вимагав, ми б відмовилися від цього. Після одужання міг бути подальший поєдинок на палашах.

Медвей. Це лише особиста думка свідка.

Доктор Грек: Секунданти не повинні дозволяти, щоби під час поєдинку на палаші можна було лівою рукою щось прикрити, і все ж це було оголошено. Чи правильно це було?

Слонецький: Ні.

Доктор Грек: Хтось казав Гродському стріляти «фангшусем»?

Слонецький: Він сам повідомив. Я йому доводив.

Доктор Грек: Версія про те, що Бродський не хотів убивати Медвея, помилкова.

Слонецький: Він їхав «або-або», розвернувся на кордоні і сказав: «Я більше не побачу Австрію. Сьогодні вранці я просив Бога, якщо в мене потрапить, щоби впасти».

Доктор Грек: Чи не було суперечок між свідком і четвертим секундантом?

Слонецький: Так. Він сказав, що між 5-м і 6-м пострілами було 5 секунд, а я відповів: «Це брехня».

Доктор Грек: А той секундант контролював час?

Слонецький: Так.

Доктор Грек: Доктор Бароні сказав мені, що між одним пострілом і наступним було щонайбільше 15 секунд.

Доктор Грек: Чи в окулярах можна стріляти?

Слонецький: Так, якщо звикнути, навіть стріляти краще.

Доктор Грек: Чи був поєдинок чесним?

Слонецький: За правилами цілком чесно.

Доктор Грек: показує Слоневському пістолет, який використовувався на дуелі.

Слонецький: Це той самий.

Доктор Грек: Це точні пістолети?

Слонецький: Так.

Доктор Грек: П. Розвадовський сказав, що вони не точні, але погані. Бароні заявив, що пістолети брали участь у дюжині дуелей і нікому не завдали шкоди. Останнім на дуель виходив князь Гіка.

Доктор Чермак. Медвей чув, що Бродський хотів далі стріляти?

Слонецький: Не знаю, Кисельницький і Бароні стояли біля мене, вони могли це почути.

Медвей. Мій секундант сказав мені про це одразу після другого пострілу.

Доктор. Чермак. Медвію було б чесно стріляти вгору чи вбік?

Слонецький: Це було б нечесно, ми б сказали: «Ти визнаний безчесним, будь здоров, ми не маємо нічого спільного з паном».

Доктор Грек: Деколи за це били по обличчю.

Слонецький: І це можливо.

Юзеф Бароні Берків, 56 років, урядник державної залізниці в Ярославі, після присяги свідчив: «Я знаю Медвея з дитинства. 9 березня він написав мені, що займається справою, яка потребує значного спокою. Я приїхав до Моршина, він показав мені листа і додав: «Я ображений і оскаржений». Крім того, було складено кримінальне донесення. Він не знав, як впоратися. Я сказав, що не можна допустити поєдинку, я порадив створити суд честі, який мав би вирішити, чи має бути поєдинок. Ми поїхали з Дрогойовським до Слонецького і Кисельницького і пояснили, що якщо хтось звертається до суду, то шукає правової сатисфакції і не може бути поєдинку. Секунданти були проти того, що суд честі не потрібен. Нам ледве вдалося змусити їх це зробити. Лист був не провокацією, а викликом, дано термін і є секунданти. Ми не прийшли вимагати сатисфакції за образливий лист, коли вимагали суду честі, тому що ми не оскаржували. На суді честі запитали: чому ми вимагаємо суду, я їм пояснив, що Медвей і звинувачений, і викликаний. Ми підписали, що погоджуємося на те, що вирішив суд, потім дали нам підписати вирок. Суд вирішив без всяких очікувань, що дуель мала відбутися і що судові позови, звинувачуючі Медвея, повинні бути зняті Бродським. Я хотів відступити прямо тоді. Найголовніше було зробити так, щоб дуель не відбулася. На суді честі вже йшлося про стріляння. Наступного дня ми прийшли за умовами, вони були найжорсткіші. Мені вдалося дотримати 3 умови: вони хотіли двобій на 10 кроків, я торгувався на 15: мали бути витягнуті стволи, я торгувався, якщо хтось стріляє і промахується, то іншому дозволялося викликати суперника до бар’єру. Я сказав панові Слонецькому, що це не буде по-лицарськи. Минуло дві години, перш ніж я виторгував це. З такими умовами ми прийшли до Медвея. Справа була гучна, я переконував, щоб поєдинок відбувся за кордоном. Мене мав замінити мій племінник, шкільний товариш Медвея. Поєдинок пройшов цілком справедливо».

Доктор Грек: Ви служили в армії?

Берків: Я був офіцером. Якби ми хотіли кинути виклик Бродському, ми б пішли до нього. Але вважав, що Медвей був викликаним.

Доктор Грек: Хто диктував умови.

Берків: Вони, якщо би ми були ображені, то нам можна було би загострювати.

Доктор Грек: (Показує пістолет.) Чи він влучний?

Берків: Мій племінник сказав мені, що він ніколи нікому нічого поганого не зробив.

Доктор Грек: Чи правда, що Медвей використовував для прицілювання 35 секунд?

Берків: Довго цілитися стрільцю невигідно, бо рука німіє, все одно він стріляє якомога швидше, щоб йому не сказали: «Стоп, хвилина закінчилася». Секунданти мені підказували, що кільканадцять секунд минуло між 5-м і 6-м пострілом.

Доктор Грек: Після поранення Бродський заявив, що продовжить стрільбу, а не битися на палашах. Чи компенсував би племінник палаші для постріли?

Берків: Мені племінник сказав, що всі погодились би далі воювати з пістолетами. На палашах куди небезпечніше. І тому погодилися б.

Доктор Грек: Ви, як секундант, зробили все можливе, щоб за таких обставин не допустити дуелі?

Берків: Я все зробив.

На запитання заступника прокурора Берків відповідає, що за статистикою дуелі з пістолетами завдавали менше шкоди, ніж з палашами. У двобої на палашах завжди має бути хтось поранений, і трапляється 5 відсотків смертельних випадків.

Присяжний Червенський. У кого насправді є вибір зброї?

Берків: Викликаний.

Червінський. Тоді Медвей був викликаючим.

Берків: Усе це не має значення, адже з самого початку секунданти Бродського поставили "найжорсткіші умови".

Присяжний Дибусь: Що постановив суд честі?

Берків: Щоб Бродський зняв звинувачення Медвея.

Дибусь: Хто міг мати виконавчі повноваження відкликати скаргу з кримінального суду?

Берків: Розвадовський сказав, що Бродський відступиться, але не може, і тому це не має сенсу.

Дибусь: Секунданти це пропустили. Якби я був секундантом, я б домігся, щоб відкликати донесення.

Берків: Вони цього не зробили.

Доктор Грек повторює своє прохання викликати до суду сімох членів суду честі. Заступник прокурора п. Прилуський проти цього.

Доктор Грек: Ми говорили про це вже півгодини і тягнемося до зашморгу.

Трибунал вирішив відхилити прохання доктора Грека.

На запит доктора Грека пан Слонецький заявив, що пістолети вважаються лагіднішою зброєю, ніж палаші. Зазвичай стріляють в повітря, а палашами рубаються.

До залу входить Яніна Бродська.

Доктор Еразм Романовський, адвокат, після складання присяги свідчив: "Я був законним представником Євгенія Бродського. На початку лютого пані Яніна прийшла в офіс і заявила, що хоче розлучитися з чоловіком, показала мені листа чоловіка. Я сказав, що не можу виступити проти Бродського, хіба що погодяться, тоді буде три попередження і видана сепарація. Яніна розповіла, що він її так побив, що око їй підбив. Вона попросила у мене позичити 50 злотих. Я дав. Потім взяла ще 25 злотих. Через кілька днів приїхав Бродський, зізнався в тому, що сталося, сказав, що хоче розійтися, бо не підкоряється його волі. Тим не менше він сказав, що піде до неї, вибачиться і може далі жити з нею. Через кілька днів він з’явився і сказав: «Я не хочу згоди, я повинен розлучитися» і посилався на листи Медвея і Бенедської, а також згадував, що хотів би переїхати до Варшави з дружиною, продати майно. Я мав піти до Бродського і запитати, чи погодиться він на сепарацію. Не застав і дізнався про всю готельну авантюру.

Пізніше Бродський розповів мені про це і додав, що хоче розлучитися, але так, щоб не платити аліменти. Він хотів подати заяву до кримінального суду за подружню зраду. Я радив уникати скандалу. Потім був Кисельницький.

Я також сказав, що це важко довести. Скаргу кримінальну подав сам Бродський. На розлучення не подавав. Після бійки в готелі я написав листа на прохання Бродського пану Рудковському з пропозицією розлучитися. Рудковський відповів, що поки його дочка не повернеться, він не вживатиме заходів для розлучення. Бродський сказав, що надіслав для цього листа до Медвея, щоб той оскаржив його. Я порадив Бродському, що якщо буде добровільна сепарація, то йому не потрібно платити аліменти. Перед поєдинком Бродський був у канцелярії, погасив гонорар за три роки і сказав, що йде на поєдинок. Продав Бірки пану Лещинському. Договір укладено в Тернополі у нотаріуса Промінського.

Суддя присяжний Ломницький. Чи зробив Бродський заповіт?

Романовський. У березні 1889 року дитина стала універсальним спадкоємцем із зобов’язанням виплатити своїй матері Агнешці 1000 злотих на рік і спадщина 10 000 зл. дядька Костянтина в Трієсті. Якщо він помре без дітей, половина його маєтку дістанеться матері, а половина — дядькові Костянтину. Дружині нічого не діставалося. Я був визначений виконавцем та заповідачем. З усього цього випливало, що він хотів позбавити спадщини свою дружину.

Р. Спендаковський. Чи знала пані про заповіт?

Яніна. Так. Чоловік чекав сина. Його дратувало, що батьки не хотіли нам нічого віддавати, і він міг сказати: "Твої батьки мають після моєї смерті користати ще з мого маєтку". Я відповіла, що не хочу ніякої спадщини. Мій чоловік просив батька щоб на моє повноліття я могла бути опікункою дитини, але тато не хотів. Я знала про заповіт. Тоді це виглядало як війна, я його вмовляла і не хотіла, щоб мої батьки після смерті мого чоловіка отримали третину його маєтку.

Присяжний Ломницький. А що сталося зі спадком?

Романовський. Заповіт я не складав, бо Бродський перед смертю все віддав своїм родичам.

Несподівано з’явився свідок Томислав Розвадовський, 52 роки, власник маєтку.

Заступник прокурора заперечив проти приведення до присяги.

Доктор Грек був за присягу, бо свідок, згідно з обвинуваченням, був не секундантом на полі бою, а лише бездіяльним глядачем.

Трибунал вирішив не приймати присягу зі свідка, оскільки він належав до суду честі і втрутився на місці бійки.

Р. Спедаковський. Хто збирався втрутитися?

Розвадовський. Я не знав Бродського. На суд честі мене викликали секунданти. На нашу думку, судова справа не завадила Медвею дати Бродському сатисфакцію, яку вимагав Бродський.

Р. Спендаковський. Бродський подав до суду на Медвея за викрадення та перелюб.

Розвадовський. Було б перешкодою, якби хтось доніс до суду про виклик на поєдинок. Ми не хотіли продовжувати справу щодо донесення. Суд постановив, що ніщо не перешкоджає сатисфакції, яку вимагає Бродський, і що з цього моменту Бродський не може вживати жодних подальших дій особисто проти Медвея. Напередодні поєдинку до мене прийшов невідомий мені раніше Бродський і попросив піти з ним на поле бою. Я відмовився. Він попросив мене обов'язково поїхати з ним. Він наполегливо вимагав не залишати його, я мав стежити за дотриманням умов, він мав дати мені родинну рекомендацію. Він мене втомив, і хоч як я був зайнятий парламентською роботою, я не міг відмовити відчайдуху. Я зупинився з ним в одному готелі і супроводжував його до місця. Перший постріл Медвея був невдалим. Бродському двічі спалило капсуль і тому втратив цей постріл. Я заперечував проти того, щоб знову накласти капсуль. Другий постріл Бродського схибив. Куля Медвея пробила Бродському сюртук. Коли лікар його оглядав, я побачив чорний знак під пахвою після другого пострілу. Рука була неушкоджена, оскільки він більше не міг би стріляти. Я не чув, щоб Бродський тоді сказав, що він не буде битися на палашах. Бродський знову промахнувся, схрестив руки на грудях, сказав «Мене влучили» після удару Медвея, почав хитатися, впав на землю і потягнув за собою Кисельницького. Хлинула кров. Порятунку не було. Якби він нормально тримав руку біля себе, куля застрягла б йому в плечі.

Трагічний результат пояснюють тим, що він схрестив руки. Медвей зробив нормальний постріл і стріляв в умовах, які не привернули моєї уваги. Жодних порушень не було. Бродський був у стані збудження, спав добре, по дорозі на місце випив кави, пива, а др. Гельман дав йому щось для заспокоєння нервів. Використовувані пістолети були досить поганими. Попадання списую на нещасний випадок. Два рази стріляли з тих самих пістолетів, один раз навіть сукно не пробила куля, а другий раз так фатально.

Заступник прокурора п. Прилуський. Чи міг Бродський, замість того, щоб битися на палашах, продовжувати стріляти?

Розвадовський. Я протестував би і не допустив би цього.

Розвадовський свідчив на слідстві: «Бродський, просячи мого виїзду, впав у спазматичний плач і просив мене, щоб у випадку, коли Медвей не з’явиться на місці, чого він боявся, потім підтвердити це моїм підписом». Зараз Розвадовський сам це визнає.

Доктор Грек. Чи Бродський викликав?

Розвадовський. Природно. Пошуки сатисфакції прийшли від Бродського.

Присяжний Дибусь. А як щодо донесення до суду? Як можна боротися зі злочинцем на дорозі честі?

Розвадовський. Звинувачення і злочин - дві різні речі.

Свідок Віктор Калита, комісар поліції з Ічкан, дав показання німецькою мовою про те, як вони зійшлися на поєдинок. Він запідозрив їх і сказав охоронцеві стежити за ними. Наступного дня ввечері він дізнався, що в Бордуєнському лісі, за два кілометри від станції, знайшли труп.

Доктор Грек. Оскільки було встановлено, що представлений пістолет був тим самим, від якого поліг Бродський, і далі було зазначено, що постріл був точним лише випадково, я прошу викликати експертів-зброярів, які підтвердять влучність і точність стрільби з пістолетів та провести пробні стрільби на стрільбищі перед присяжними та трибуналом.

Заступник прокурора п. Прилуський заперечував проти цього. Рішення трибуналу щодо цього клопотання буде оголошено сьогодні. О 14.00 год. судове засідання було перервано. Усі свідки вже допитані. Слухання продовжиться о 9 год. ранку. Отримання доказів завершиться перед полуднем, після чого будуть подані запитання. Спілкування почнеться вдень, а вирок буде винесено пізно ввечері.

 

Процес Медвея

(Kurjer Lwowski z dnia 10. września 1892. Nr. 253. - c. 5-6)

Львів. 9 вересня. Суд розпочався сьогодні лише після 10-ї години...

Головуючий Спендаковський оголосив постанову трибуналу про відмову від заяви доктора Грека, який просив викликати експертів-зброярів, бо не вказано, що цей пістолет є тим самим, з якого вбитий Бродський.

Доктор Грек просить повторно допитати свідка Бароні, щоб підтвердити, що це був той самий пістолет. Трибунал знову відмовив. (У четвер під присягою Бароні засвідчив, що це той самий пістолет.)

Перед зачитуванням свідчень пана Броніслава Слонецького та пані Пауліни Рудковської до зали суду увійшла пані Яніна Бродська. Її батьки, які ні на мить не відходять від дочки, залишилися у кімнаті для свідків.

Броніслав Слонецький засвідчив, що радив Бродському не битися з Медвеєм, а наказати його побити, бо хто обманює чужу жінку, той безчесний. Він уникав суду честі. Він подбав про труп і телеграфував родині, труп було забальзамовано.

Пауліна Рудковська, дружина інженера, свідчила, що мати Яніни дбала про моральне виховання дочки, яка, однак, була «занедбана» в релігійному плані, її батьки лише намагалися соціалізувати Яніну. 5 січня Яніна прийшла до неї із підв'язаним оком, заявивши, що впала на льоду. Тоді вона приїхала на консультацію до доктора Махека, хотіла, щоб він "стягнув кров з білка", бо вона мала бути на балу. Яніна після бійки в готелі благала її передати чоловікові, що вдень і ввечері до 11 години в неї сиділа, інакше її життя буде під загрозою.

Кокетливості в Яніні вона не помічала, була лише жвава.

П. Прилуський. Ви написали цього листа вночі - коли?

Яніна. Під час обміну листами з доктором Медвеем. Тоді я не знала, чи доктор Медвей захоче взяти мене з собою. Я хотіла замести сліди.

Генріх граф Скарбек свідчив: Бродський був його племінником. Свідок надав йому скаргу дружини. Бродський пошкодував, що побив Яніну. Бродський і Кисельницький проконсультувалися зі свідком щодо цілої справи. Граф Скарбек направив Бродського до адвоката Роїнського, який порадив кримінальне провадження. Граф Скарбек пішов сам до надпрокурора пана Здунського і, не заставши його, написав йому. Донесення зробив також Кисельницький. Бродський, продавши Бірки, дав графу Скарбку на депозит 40 тис. зл. і 3000 для якоїсь нафтової компанії. Що зробив Бродський з рештою грошей, йому не відомо.

Після поєдинку п. Томислав Розвадовський вручив графові Скарбку останнє розпорядження Бродського, згідно з яким: «третю частину депонованих 40 000 злотих він віддав своїй матері Агнешці, третину - своєму дядькові Константу в Трієсті, і, нарешті, третину - своїй тітці Амалії Слонецькій, матері поручника Едмунда».

Потім були зачитані фотокопії листів:

Перший містив такі уривки: «Моршин, 5 березня 1892 р. Янечко моя найдорожча. Я прибув щасливо. Дорога була нудною. Вона мучила мене. Я постійно думав про тебе. Моє бажання зростало. Написав би тобі фоліанти сердечності, моє щастя. Я маю багато чого написати. Поспішаю. Дядькові навіть не сниться гроші посилати, він все розповів батькам, розшукує тебе, висліджує тебе тут. Капелан і Кашко оглядали сліди карети біля закладу. я знайшов багато іменних квитків та лист від Кисельницького і Стопчинського. Нехай Бенедський вияснить причини відставки Стопчинського. Ах, цей Бродський, я такий злий на бестію. Потрібен негідник для того, щоб тягнути через суди дружину, з якою так погано поводився. Найкраще я зробив би, якби поїхав до Бірок і при свідках його стеком потріпав. Треба спершу порадитися зі свідками. А я тим часом потурбуюся про гроші. Сам не знаю, що робити з дружиною, чи зізнаватися в усьому, чи ще пограти в політику, можливо, мене викличуть до суду за скаргою Бродського про викрадення, тому надішли мені листа, в якому закликаєш мене на порятунок. Додай, що якби не вдалося втекти, то би покінчила з собою. Такий лист нас врятує. Ми не можемо заперечувати наші любовні стосунки.

Це теж моя бідна душа там робить. Якби я міг бути птахом, полетіти, притиснути до серця і притулити тебе. Я зроблю все можливе, ми повинні бути щасливі. Будь сміливими та витривалою. З грошима будь ощадлива зараз. Найніжнішу сердечність шлю тобі, кохаю тебе безмежно».

Яніна. Я отримала цього листа в Пешті і дала його Кисельницькому, а потім залишила його ігумені та попросила щоби віддала моєму чоловікові. Після смерті чоловіка, коли я була в доктора Жулавського, мій брат побачив його і відкрив, а потім я віддала те о. Бакановському на зберігання. Я не знаю, що з тим зробив о. Бакановський.

Другий лист, надісланий до Пешта, звучав приблизно так:

«Моршин 7 березня. Янусю дорога. Я досі не маю листа. Мене мучить тривога. Чи правильно мучити того, кого любиш? Катування. Я дуже тебе кохаю. Прошу тебе про часті повідомлення. Адресуй до батька, а адреси нехай напише дядько. Стопчинський писав мені, що він не хоче мати нічого спільного з цією справою, було б добре ігнорувати Бродзького як infamisa і дати йому ляпаса та викликати секунданта.. До Нюхи я писав, що ти за кордоном. Батько хвилювався. Нічого схожого на стареньких. Якщо хтось із них вистрілить концептом, це як куля в паркан. Що поробляє моя чорноока, може, мадяра якогось баламутить, будь обережна. Цілую тебе, твій незмінний».

Третій сфотографований лист був написаний Яніною 7 числа до дядька Гояна в Сучаву. Написано німецькою мовою. Відчайдушний. Повідомляє, що жива, ні батьки, ні чоловік її не дістануть.

Яніна. То старший кавалер. Хороша людина. Я написала йому про кілька сотень злотих. В останній день, день від'їзду, написав мені концепт листа Медвей, на який я відписала і відправила. Це був концепт другого листа, якого я не надіслала. Я сама не володію добре німецькою мовою.

На запитання доктора Грека відповідає Яніна, що передаючи листи Кисельницькому, вона здогадувалася, що вони потраплять до її чоловіка.

Доктор Грек. Ці листи, мабуть, розпалили стосунки між її чоловіком і Медвеєм, а пані каже, що намагалася не допустити до поєдинку.

Яніна. Це мав бути акт каяття з мого боку.

Доктор Грек. У вас справді стався викидень?

Яніна. Я знепритомніла після похорону свого маленького. Мій чоловік поцілував мене і сказав, чому ти не сказала мені, що коли я тебе бив, ти боронилась. Не знаю, що я йому відповіла. Моя мова була паралізована. Тоді мій чоловік сказав мені, що Бенєдзька сказала йому, «якби ти не вбив свою дружину, то народив би другу дитину». Бенедській, знову розпитаній мною, сказав старий лікар, що щось подібне сталося. Однак він помилився.

Доктор Грек. Як би пані описала вплив Бенедської на цю історію? Це було заради матеріальних інтересів?

Яніна. Чи повинна я відповідати на це? Пані Бенедська не звинувачена. Чи варто компрометувати Бенедську? Спочатку могла розраховувати на матеріальну вигоду. Я тоді рожево дивився на батьків. Їй сказали, що мої батьки заявили, що влаштують мені шовкове життя, якщо я розлучуся з чоловіком, і дадуть мені стільки грошей, скільки я захочу. Я навіть купила тут хомути за кількасот злотих. а в Коломиї військові коні. Бенедська мала приїхати до мене.

Доктор Грек. Є версія, що Медвей мав на вас магнетичний і спіритичний вплив. Це правда?

Яніна. Наскільки я про це читала, той, хто намагнічений, сам про це не знає. (Веселість).

Доктор Грек. Ви сказали, що якби там був хтось інший, то можливості були б такі ж, як у Медвея?

Яніна. Так, але Бенедська сказала мені заздалегідь, що з її братом не закінчиться платонічними стосунками, і тоді я на смерть дитини присягла.

Доктор Грек. Чи гіпнотизував Медвей паню?

Яніна. Він лише один раз сказав, що міг би мене загіпнотизувати, і я відповіла: «О, можливо, я скоріше пана».

Доктор Грек. Ваш чоловік займався політикою?

Яніна. НІ. Він був домосідом. Я його витягувала.

Доктор Грек. Чи займалися ви громадськими справами на Буковині в польській читальні?

Яніна. Так.

На цьому допит пані Яніни нарешті закінчився, і вона вийшла з залу, очевидно, задоволена, що їй більше не доведеться там сидіти під пронизливими поглядами, особливо дам, які дивилися на неї в біноклі з галереї, ніби на примадонну.

Потім зачитано лист Яніни, написаний до Медвея 5 лютого, такого змісту:

«Коханий мій! Марні всі бої, марні всі зусилля волі, без тебе немає мені життя, я так страждаю, моє серце так мучиться, що воно або розірветься, або мусить не розлучатися з тобою. Я щойно повернулася від моїх тітки і дядька Капрів і їдучи побачила, незважаючи на місячну ніч, дві яскраві зірки поруч. Може, вони наші? А якщо вони провідники інших щасливіших істот. Чому всі, будь хто інший може бути щасливим, крім мене? Чому? Чому? Моє життя - одне страждання, і тепер, люблячи тебе, я страждаю подвійно, потрійно, безмірно через страждання і біль з кожним ударом серця, кожною думкою про велике почуття.

Біль страшний, як проклятий у пеклі. І все ж кажуть, і я це відчуваю на собі, що кохання - це рай. Ти читав «Пекло» Данте, де він пише про муки душ, які відчувають найвищу насолоду в найбільшому болю. Я зараз у цій стадії, і я кидаюся і кидаюся на стіни цього пекельного кола, щоб думати про майбутнє, про тебе, падаючи від утоми. Мого теперішнього життя взагалі не існує, це або спогад про минуле, або мрія про майбутнє. Все інше для мене не існує. Я живу майбутнім, я працюю над майбутнім, я борюся і буду боротися до останньої краплі крові, щоб нарешті... колись... бути твоєю і називати тебе моїм і тільки моїм. За цю думку я здолаю всі труднощі ... і стерв'ятники, урагани - з дороги!

Батько прийшов за мною. Дядько Каприй так мудро це влаштував, що я не їду кликати батьків на вечірку, але батьки приїхали до мене. Мене вчора дядько затримав у себе і розповів про все батькам. Вони дуже зворушені і, здається, зроблять все, що захочу. Завтра вранці я їду до Вижниці, і, може, знайду там листа від тебе. Чи мій Олесь написав мені? Щось мені підказує, що завтра я отримаю від тебе хоч кілька слів, і я думаю про те, що ти мені напишеш, і мій песимізм підказує мені, що, може, ти вже забув. Близько середи я поїду до Львова, щоб тебе побачити, я придумала ідеальний привід, щоб виїхати, я приїду до Станіславова кур'єром. Чи не міг би ти приїхати до Станіславова полудневим потягом з Моршина, тоді ми поїхали би разом, а в Моршині ти б зійшов, якщо не зміг би аж до Львова зі мною поїхати. Поїду тільки з Бoнцею. Напиши мені, чи згодишся, але напиши зараз, щоб я знала, як це вийде.

Про день, коли буду їхати, повідомлю зранку. До побачення, мій коханий, вже пізно, лягай спати. А чи є так «Щоночі уві сні я бачу тебе». Надобраніч, мій єдиний. Яніна».

Доктор Грек до Медвея. Ви діяв пан під моральним тиском, приймаючи дуель?

Медвей. Так.

Доктор Грек. Чи пан, викравши Яніну Бродську, діяв у рамках справедливого захисту, необхідного для відбиття від пані Бродської протиправного нападу на її життя та свободу?

Доктор Mедвей. Так.

Доктор Грек. Прошу занести у протокол з процедурних причин.

На цьому о 12 годині дня судове засідання перервано.

Після завершення розгляду доказів трибунал поставив перед присяжними два запитання: I. основне щодо викрадення (злочин публічного насильства), II. головне щодо злочину поєдинку.

Доктор Грек. За думкою §. 319 просить поставити два додаткових питання щодо невідпорного примусу або здійснення справедливої самооборони.

Заступник прокурора п. Прилуський проти цього, тому що треба було б припустити, що крім закону кодексу існує громадська думка. Безглуздо було б говорити, що залишається безкарною людина, яка під тиском думки стала на поєдинок.

Доктор Грек. Арбітражне рішення змусило Медвея погодитися на поєдинок. Чи діяв він під психічним тиском, вирішувати присяжним. Закон вимагає від трибуналу поставити таке запитання, якщо воно було заявлено під час судового розгляду, воно належить суду присяжних.

Сутичка між прокурором і захисником тривала досить довго, прокурор посилався на рішення найвищої трибуналу, на яке д-р Грек відповів, що, хоча ми централізовані, Відень не може вирішувати такі питання, бо кожна країна має свої звичаї, а в нас, мабуть, вони мають інше уявлення про лицарство, ніж Відень. Це було перервано слухання o 1 годині. Ухвала щодо питань буде прийнята в другій половині дня.

 

Процес Медвея (закінчення)

(Kurjer Lwowski z dnia 11. września 1892. Nr. 254. - с.7-9)

Вже перед 4 годиною пополудні зал був переповнений. Також був присутній маршалок о. Санґушко та багато депутатів. Галерея переповнена.

Головуючий оголосив о 4 год. ухвалу трибуналу, який, частково задовольнивши клопотання захисника, поставив присяжним третє додаткове запитання у разі підтвердження першого основного питання в цьому напрямку: "Чи вчинив обвинувачений викрадення шляхом непереборного тиску?".

Доктор Грек. Я стверджував, що доктор Медвей не діяв під впливом традиції, лиш під впливом вироку суду честі.

О 4.15 год. розпочав свою аргументацію заступник прокурора пан Прилуський, сказавши, що широка громадськість з нетерпінням чекає останнього слова присяжних.

Слово має бути етичним відтінком цього суспільства. Я визнаю, що підсудний говорить правду. Ми боремося не за факти, а за їх оцінку, за те, які висновки з них можна зробити. Смерть дитини, нерозсудливість чоловіка, нервовий зрив Яніни і зерно чужих їй почуттів, кинуте третім чоловіком, призвели до того, що жінка впала в ненормальний стан, вона вирішила когось любити, а когось ненавидіти. З першої ж миті чоловік виявив, що прагне виправити допущену помилку, завоювати її. Згода між подружжям була лише тимчасовою. Слова Яніни на суді були щирою, золотою правдою. Медвей і Яніна зрадили чоловікові. Медвей давно планував спільну втечу. Вчинок Медвея був підступним. Психічний примус не грає ролі в Медвея.

Щодо поєдинку, то офіційний виклик надійшов від Медвея.

Коли перші звістки про епілог цих подій дійшли до країни, пролунав голос, який засуджував Медвея. Голос народу сказав: «Він спокусив його дружину і вистрілив йому в голову». Весь судовий процес не призведе до іншої точки зору. Як дух знищення з'явився і прийшов? Скрізь він залишав по собі розруху, знищення, нещастя, моральну і фізичну смерть. Він не поважав обов'язки лікаря і гостя. Відомим ультиматумом він закрив Яніні шлях до повернення. Він забрав у Бродського щастя і життя. У Яніни доля розтоптана, не залишиться їй нічого, крім монастиря. Він кинув і себе у безвихідне становище, і свою родину.

Пристрасть певною мірою пояснила б злий вчинок. На мою думку, весь цей вчинок зроблено холодно, холоднокровно, з чистого егоїзму.

Обидва фігуранти діяли холодно. Яніна зізналася, що не любить Медвея, а він не любить її. Чи можна припустити, що той, хто палко кохав, так поводився перед люблячою людиною, всю провину звалив на її плечі. Там, де є іскра почуття або спогади про незгаслі почуття, такого захисту не може бути. А ті 200 злотих. які він прийняв від неї як компенсацію за витрати, які зробив для неї?!

Цей факт характеризує Медвея. Мотивом дії був лише розрахунок. Він пообіцяв їй пожертвувати ці гроші на благодійність, але ми не знаємо, які сльози витер цей гучний епілог роману.

Від волі Медвея залежало припинити стріляти і почати битися на палашах. Медвей, промахнувшись, міг би спровокувати легшу боротьбу. Якби Медвей промахнувся без показухи, він би не порушив правил поєдинкових і виконав би свій людський обов’язок. Ви змушені будете засудити Медвея і підтвердити обидва питання.

На тому закінчив прокурор. Він говорив три чверті години.

Медвей вимовив лише кілька слів: «Чи міг я залишити пані Бродську одну? Що стосується поєдинку, я намагався цього не допустити, я не хотів убивати Бродського, клянуся».

Доктор Грек почав говорити о 5 годині.

Боротьба між почуттям, темпераментом чи бажанням врешті, і правилом, догмою та обов’язком набула різких обрисів у нашу особливу епоху. Це епоха, яка перевернула у свідомості та звичаях статуї старих непогрішимих богів, богів, з якими не було ані дискусії, ані суду, епоха, яка охочіше говорить про права, ніж хоче слухати про обов’язки, епоха, яка аскетизм, зречення і страждання навіть із серйозними соціальними та етичними цілями, підпорядковує природним бажанням, підпорядковує природній, так би мовити, хіті. Ця епоха мусила створити заразом яскраві конфлікти, які відбувалися особливо на полі пристрасної боротьби за любов. Шлюбний зв’язок, яким еротичні бажання й жадоба любові єдині та законні, хотіла опанувати, цей зв’язок у нашому християнсько-католицькому світі піднесений до гідності таїнства, цей зв’язок, який хоче бути єдиною основою й принципом у суспільстві цивілізованому, цей вузол стискає і часто болісно ранить, і течії останніх років, які присутні в літературі та мистецтві, а також у законодавстві, є красномовним і надто доказовим свідченням цих слів.

Боротьба за кохання, боротьба між патріархальним, етичним почуттям, освяченим релігією, церквою, звичаями, державою і законом, і тією пристрастю, що з силою урагану вражає людські груди, бере свій початок з давніх часів, і тільки між сьогоднішнім і вчорашнім, між минулими і сьогоднішніми часами є різниця, що коли ця боротьба мала своїх ліричних поетів, трубадурів, сповнених галантності, сьогодні вона має своїх соціологів, політиків і законодавців. Чоловік, дружина і третій – це тема до банальності, мабуть, до нудьги, над якою працюють найяскравіші та найгучніші голови століття, тема, яка, треба визнати, не завжди настільки похмуро освітлена, що викликає жах громадськості. Дійсно, треба визнати, що ми звикли дивитися на ці речі з поблажливістю і навіть дотепністю, а до зрадженого чоловіка ставимося без обурення чи жалю.

Але найсумніше в цьому подружньому конфлікті те, що він принципово і догматично пов'язаний з ідеєю нерозривності шлюбу, що чеснота, честь і вульгарність дружини є власністю всього дому і сім'ї, і що падіння жінки кидає тінь і ганьбу на честь найневиннішого чоловіка, який у таких випадках почувається смертельно пораненим і сильно ущемленим не лише у своїх правах зрадженого коханця, але й у своїй громадянській, соціальній і громадській честі.

Це питання вже вирішено відповідно до менталітету сучасної доби, де в таких випадках постановляється розлучення, тобто повний розрив подружніх стосунків. Однак це питання вперто стукає і вимагає вирішення всюди, де зраджений чоловік не бачить ні в суспільстві, ні в законі ні поради, ні допомоги.

Однак уся справа не завжди ходить у таких трагічних котурнах, і якщо є чоловік, який є надто поблажливим, надто ліберальним, то громадська думка справді неперевершена у своїй поблажливості. У неї є свої маленькі застереження, вона все прощає, якщо це все відбувається з можливою обачністю, з можливою таємницею, без розголосу і скандалу. Без скандалу - це її основне гасло, це її догма. Тому вона прощає невірну дружину, якщо вона підкидає чужих дітей своєму сліпому чоловікові, вона прощає адонісові, який приймає екстаз кохання за рахунок чужинця, і, нарешті, вона прощає своєму чоловікові, якщо тільки чеснота терпіння і толерантність була йому дорожча за викликаний скандал, активне обурення і протест. Але якщо жінка надто слабка чи надто нещасна, може, даючи полегшення своєму тілу, своєму серцю чи навіть своєму капризу, розірвати цей вузол сильним рухом, якщо в таку мить знайдеться ні гірший, ні кращий утішник ніж попередній, і повсякденного типу, тоді ця публіка, досі толерантна і терпляча, раптом одягається в римське вбрання серйозності, надто рано згадує свої релігійні та соціальні принципи та звичаї, і те саме в її рамках, тільки відмінний за змістом з висоти якоїсь ідеальної, неземної мораль засуджує. І тоді ця спільнота сідає зі своїм першим і останнім трибуналом, громадською думкою, на судовому троні, і її вирок іноді суворий не по відношенню до злочину, а по відношенню до його форми, яку тоді спільнота толерувала з усіх боків і розпусти, і багатомужжя та полігамії, у найбільш цинічних, лицемірних формах, спалює фіміам видимості чесноти. І справді, тут згадуються слова Макіавеллі, сказані з воістину сарказмом у його знаменитій книзі про принца, що видимість чесноти краща й корисніша за саму чесноту.

Шановні панове! Річ та сама, не нова і, на жаль, надто буденна, є також предметом нинішнього слухання, і лише соціальна сфера її головних співучасників, і лише випадковий фатальний трагізм епілогу, і лише дивне психологічне тло, лише висока температура пристрасті надала їй рис настільки відомої, так широко обговорюваної, так пристрасно викликаючої дискусії справи, що ця публічність, це розгляд справи під час її судового розслідування здатне порушити найпримітивніші основи всього людського суду. Якщо легковажність чоловіка, гріхопадіння жінки - це звична справа, яка, на жаль, дуже пов’язана з людською природою, то притягнення винних до відповідальності, особливо в наш час, є одним із надзвичайних, майже феноменальних фактів, і він повинен заздалегідь сильно роздратувати громадський нерв таких жадібних сердечних таємниць. І це безпосередньо пов’язано з тим, що роль слідчого судді та прокурора виконується всупереч бажання і волі громадськості, яка в таких випадках зраджує дивовижному багатству фантазії, плетучи довгі й широкі легенди та билини проти тлі незрозумілих здогадів і туманних уявлень. У такому гучному процесі, у такій гучній справі в список доказів входить засіб, абсолютно невідомий засіб, страшний засіб, з яким майже неможливо боротися. Тут ми почуваємося свідком, який усе знає, усе бачив, про все чув, який є ключовим свідком звинувачення, якого не можна затримати, допитати, поставити перед судом чи судити, і який через свою справжню королівську відповідальність, невідомий і нерозслідуваний, загрожує підлеглим звичайного людського суду. Цього свідка, пані та панове, називають громадською думкою, а джерело його знань і запорука його правди наївно згадуються у формі: «так кажуть, значить, у цьому має бути частка правди». Шановні панове! Шукати, досліджувати і пізнати істину є одним із найважчих зусиль людського духу. Розслідування і пізнання судової правди, завдяки якій ми маємо відібрати в людини свободу, честь і життя, належить до найпочесніших, але й найважчих зусиль людського духу, як кожна наука, мистецтво, ремесло, або навіть військовий, має також вивчення та судження про людські справи, правила та методи.

На початку цього слухання ви, панове, присягнули головуючому судді, що будете судити справу обвинуваченого лише на основі фактів, які тут викладені. Сьогодні, коли коротка мить відділяє вас, пані та панове, від вироку, вам годиться повторити свою обіцянку.

Коли ми увійшли в цю залу, ми всі знали довгу і широку історію цього горезвісного процесу, ми всі знали її, черпаючи інформацію з незрозумілих джерел, не випробуваних випробувальним вогнем судового розгляду.

Забудьте, шановні, про те перше враження, забудьте, хоч вам про це нагадував державний прокурор. Оцінюйте і стосунки, і речі, і людей, як вони стояли тут під час цього тривалого й напруженого судового аналізу. Судіть про них не як про виконавців, можливо, щирих, але сліпих і пристрасних гасел, що ллються з вулиці, судіть про них як про гідних поборників серйозної розсудливості, як люди з серцем і в серце дивлячись, як про людей, яким ніщо людське не чуже, то ваш вирок буде голосом совісті, голосом закону і вищою за нього справедливістю.

Дотримуючись архітектури державного обвинувача, я спочатку почну зі злочину викрадення, який інкримінується пану Медвею, який, певним чином, є причиною злочину поєдинку.

Перш за все треба, шановні панове, познайомитися з законодавчим визначенням злочину викрадення, тому що ви повинні судити, шановні панове, тільки по закону, а я також такої думки, що цьому закону повагу і санкції надати повинні.

Хоча я знаю, що пан головуючий познайомить шановних панів з визначенням злочину викрадення, все ж вважаю за доцільне згадати про цей злочин, тим більше, що цей злочин є одним із тих екзотичних і виняткових фактів, які не настільки часто представляли шановним джентльменам на суд. Якби на цьому поважному і чудовому зібранні ми вимовили слово викрадення, якби ми заздалегідь відмовилися від судової системи, якби ми відкинули помпезність і залишилися лише чоловіками, то я не знаю, був би я лжепророком, чи був би я помилковим віщуном, якби я сказав слова, що 42-річний чоловік 24-річну жінку викрав, не зустрів би певного виразу недовіри, який з’явився б у партері і навіть на першому поверсі. У мить, коли ми вимовляємо це слово, ми повертаємося назад, десь у середньовіччя і згадуємо Сенкевича, і Богуна, і Оленку, і татарські погоні, і степи України. І якщо ви мене запитаєте, панове: значить, є злочин викрадення, то я, вірний своєму юридичному обов’язку, мушу погодитися з Державною прокуратурою, що такий злочин за нашим кодексом є, хоча я вже можу сказати, що в даному випадку такого злочину немає.

Отже, панове, як ви бачите, між суспільними поглядами і принаймні видимим змістом закону є прірва, яку необхідно заповнити сумлінним тлумаченням, інакше ми зустрінемося з неможливими для правового порядку фактами, що суспільство не визнає злочину, який приписує кодекс. Один із найвідоміших німецьких критиків Лессінг каже: коли я читаю сентенції стародавніх мудреців, коли на перший погляд зустрічаю певну абсурдність, я починаю читати знову і знову, вважаючи, що мудра людина ніколи не помиляється. Закон виражається колективною свідомістю суспільства, тому закон не може містити нічого нерозумного, тому я не припускаю, що між цим писаним законом і нашими поглядами на злочин викрадення справді є така прірва.

Закон стоїть, поки світ крутиться. Є закон, замкнутий на параграфи, і життя триває, те життя, для якого цей закон має бути коритом і регулятором. Наш закон, цей кодекс 1852 року, ще в минулому столітті, нагадує терезіанські часи, випливає безпосередньо з Йосифінського законодавства 1787 року, зазнав незначних змін у 1803 році - з 1852 року діє в дещо зміненій формі нас. Я не кажу тут, панове, про свої теоретичні переконання. Слова про те, що цей закон може не відповідати нашому часу, були виголошені з найвищого місця в цій країні, і Його Імператорська Величність, відкриваючи парламентське засідання в березні 1891 року, висловився, що першочерговим обов'язком законодавчих органів є зміна карного закону, який сьогоднішнім поглядам та умовам не відповідає.

Часи, коли писався цей закон, були часами поліцейської держави, і держава тоді опікувалася всім: охороняла мораль, релігію, недоторканність жінки, охороняла все, що сьогодні легше і краще залишити церкві, школі та всім чинникам цивілізації. Тому сьогоднішній законодавець, який висловився в проекті нового Кримінального кодексу, вже згорнув цю сферу пороку проти пристойності. Законодавець діяв тут з трьох міркувань: по-перше, він взяв до уваги цю стихійну силу любові, по-друге, він також виходив із карної політики, тому що дуже мало еротичних злочинів такого характеру, що вони були б передані перед трибунал, будь то звичайних, чи судів присяжних. Якби статистично вивчати любовні злочини, то, мабуть, довелося б сказати, що ця мораль у Польщі, як і в усіх сусідніх країнах, перебуває в стані надзвичайної сваволі, чого я не можу сказати з цієї позиції.

Далі говорить д-р. Грек про становище жінки та її позицію щодо законодавства про нелегальніі любовні відносини.

Кримінальний закон каже в §. 96, коли заміжню жінку викрадають у чоловіка, навіть з її дозволу...

Такий параграф, який суперечить законодавству всього світу і суспільства, має тлумачитися суворо. Тож давайте розглянемо, що означає слово викрадення. Перш за все, сам переклад викрадення не цілком відповідає лексикографічним уявленням про дух польської мови. У словнику Академії наук від 1862 року ми знаходимо два слова для слова викрадення: викрадення і спокушання. У першому випадку жінку силою викрадають з-під влади чоловіка, у другому з-під цієї влади він спокушає її обманом.

Саме слово спокушає полягає в тому, що ідея спокушання, план спокушання, ініціатива повинна виходити абсолютно від чоловіка, тому що закон передбачає, що жінка, як завжди слабка, охоче і легко піддається впливу чоловіка. Тільки якщо в даному випадку можна про це говорити, панове, дозвольте мені сказати про фактичний стан речей.

Також мушу зауважити, що злочин викрадення вчиняє не тільки чоловік, який кохає жінку, цей злочин також може вчинити жінка. Тому, шановні панове, переглядаючи фактичний стан справ, я не можу, сумлінно і строго кажучи, розглядати роман пана Медвея з пані Бродською, а мушу суворо дотримуватися тільки того моменту і тієї деталі, де відбувається це викрадення, незалежно від попередніх любовних зв'язків.

Зараз я разом з державним прокурором зобов’язаний розглянути питання про те, чи існувала влада чоловіка на момент викрадення, тобто в ніч з 12 на 13 лютого, чи, якщо така влада існувала, дії підсудного не мали іншої мети, ніж знищити цю владу і, по-третє, чи можна спосіб, у який дія була здійснена, називати спокусою в розумінні закону.

Ось, шановні панове, я дійшов до історії всіх відносин, які існували між паном Медвеєм і пані Бродською.

У 1888 році Бродзькі одружилися.

Любові Бродських бракувало безмежної довіри подружжя, на яку вони могли б розраховувати у важку хвилину. Уже в заповіті 1889 року Бродський позбавив дружину спадщини. Шлюб був невдалим, несумісність темпераментів. У січні помирає дитина. Потім виявилося, наскільки це кохання крихке. Дружина шукає утішника. Майже огидно, що жінка, вкрита траурним крепом, шукає коханців. Але факт є факт. Тоді доктор Медвей приходить до хворої сестри. І я зауважую, що доктор Медвей не фігурує як лікар пані Бродської, бо з цього моменту, що тут лікар зловживав своїм становищем, були б підняті проти нього. Отже, не Медвей кохається з жінкою в жалобі, а вона збуджує його незрозумілим чином. Медвей не був другом Бродського, а вона кинулася йому на шию. Медвей дізнався від неї, що її били, катували, зустрічався мало не з освідченнями в коханні, тому інакше не міг зрозуміти, тільки те, що це було легке кохання, що це була відкрита фортеця, яку не треба здобувати, а лиш встановити прапор. І тоді пані Бродська йде назустріч Медвею, що в цій соціальній сфері трапляється дуже рідко, тим більше Медвей міг припустити, що перед ним легка жінка. Сьогодні, як і інші, він змінив свою думку, але тоді було так.

З Вижниці Медвей отримує любовний лист і телеграму. Закохані оптимісти, але навіть якби він був песимістом, він міг би сприймати цю поїздку лише як привід побачитися з ним. Це не був ультиматум, він лише просив Яніну бути ласкавою та доброю до нього. Це по-людськи і по-чоловічому ставити такий ультиматум. Яніна не була у вимушеній позиції. Вона могла телеграфувати до Моршина і не потребувала його викликати. Сумніваюся, що аванси такого роду покладалися тільки на жалість. Якщо й був жаль, то я мушу назвати його надмірно помітним. Якщо Медвей за побачення в готелі "Англійський" має відповідати, то раджу йому людського розуміння.

Йому знадобилося 8-11 годин. лицарські зобов'язання перед жінками. Чи міг тоді чоловік відмовити коханій жінці в допомозі? Хіба це не психологічний примус? Медвей заспокоїв її трьома листами, і лише тоді приходить ультиматум: "Або простягни мені руку допомоги, або я позбудуся життя". Чоловік катував дружину через дрібницю, не міг Медвей боятися, що вб'є її, спіймавши на гарячому. Він лише допоміг їй втекти до Моршина. Вчинок Медвея в цьому випадку був гідний чоловічої честі. Якби йшлося про гріх, про моральні закони, можна було б звинуватити Медвея, але тут він відповідальний за злочин. Це гріх. Змінимо наші звичаї до глибини, нехай скажуть про нас те, що Тацит сказав про німців: "Це народ, де зваблення не глузування, а порок". За цей вчинок доктор Медвей не може нести кримінальну відповідальність.

Він розуміє, що ірландці скидають Парнелла з престолу за зваблення чужої дружини, в нас не так гостро це сприймають.

Я говорю про людину, якою вона є, і не хочу, щоб Медвей був людиною, яку треба творити, яка має бути взірцем моральності.

О 6 годині головуючий перервав засідання на півгодини.

Доктор Грек приступив до обговорення питання про поєдинок. «Це не тільки злочин, але й інституція». Після кількох загальних речень він сказав:

- Поєдинок замінив наші підсумкові процеси та наші провізорії. Держава і церква, визнаючи аморальність цієї боротьби і самодопомоги, вживали всілякі примусові заходи проти поєдинків. Один собор прокляв поєдинок, а інший благословив. Французькі едикти виступали проти поєдинків, карали смертю, конфісковували маєтки, відбирали дворянство, а викривачам давали третину їхніх маєтків, сьогодні викривачі не отримують нічого. Сказано: «Поєдинок - це ковчег свята непорочної честі, врятований із середньовіччя». А наші погляди? Чи є тут хтось, хто б сказав, що ця інституція хороша? Ні! Всі кажуть, що це необхідне зло, що це лазівка ​​в законодавстві.

Ми боїмося дуелі, можливо, тремтімо перед нею, але приймаємо її з усіма наслідками. Двобій, який колись був привілеєм, тепер опускається все нижче, можливо, його основа втрачена, але я бачу в ньому благородну рису характеру. Низи не хочуть, щоб вищі класи цінували честь вище. Сьогодні і соціаліст, і демократ говорять: "моя честь коштує стільки ж, скільки честь лорда Франції».

Двобій обов'язковий. Один із французьких генералів, який написав статтю проти поєдинків, написав у передмові: «Хто скаже, що я роблю це з боягузтва, я тут же викличу його».

Чи може законодавство зробити що-небудь проти поєдинків? Австрійський закон найсуворіший з усіх, і все ж дуелей в Австрії не менше, ніж у Росії, де карають набагато легше. Ця інституція не може бути ліквідована жодним законом. Нагадую папську енцикліку проти поєдинків. Лев XIII називає їх залишковим явищем варварських часів і закликає католицьку молодь усіх країн створити антипоєдинкову лігу.

Чи знайдеться серед нас хтось, хто, коли буде викликано, з’явиться на полі бою з папською енциклікою? В ультраконсервативній компанії вам також скажуть, що це неможливо.

У нас є два кримінальних кодекси, один для цивільних осіб, інший для військових. У цьому випадку офіцер отримує 15 років, а Медвей - 20. Сьогодні солдат - не найманець, це громадянин. Чи може тоді бути така прірва між цивільним і військовим, щоб за єдиних законів до відповідальності не притягувався офіцер, а лише цивільний? І все ж у війську безкарність поєдинку була санкціонована законом. Офіцер, який не прийняв би поєдинку і не став, позбавляється хліба і офіцерського звання - існування і честі.

Коли о. Гройтер у делегаціях запитав міністра Байландт-Рейдта про цю подвійність закону, міністр відповів, що він покладає великі надії на слова прелата, якщо офіцери всього континенту керуються такими євангельськими принципами. Слова міністра супроводжувалися сміхом. У прусській армії граф X. відмовився від поєдинку, посилаючись на те, що в його родині є така традиція. Трьох його братів запитали, чи відчувають вони те саме. Вони посилалися на ту саму традицію, і всім чотирьом з армії довелося піти.

Поєдинок заслуговує осуду тільки в тому випадку, якщо він не може бути примирений з психічним примусом, лише безрозсудним його можна вважати. Ось чому судові органи, призначені карати, так рідко виступають проти поєдинку.

Тільки так можна пояснити, що Феміда в таких випадках закриває очі і затикає вуха. У важкому становищі опинився доктор Медвей, оскільки він поспішав на поле бою. Він дав Яніні обіцянку, що зробить усе можливе, щоб не стояти на полі бою. І зробив це, незважаючи на свою криваву вдачу. І зібрався ареопаг, і ці люди відправили його на поле бою. І якби він там не стояв, то став би інфамісом. Хіба це не був душевний примус? Йти на поєдинок за спокушену дружину чи заплатити палицею? Палиця має два кінці. Тоді все суспільство наказує і практикує поєдинок.

Тепер подивимося, хто кинув виклик. Звичайно, Бродський, як підтверджує Розвадовський. Так було матеріально. Звісно, ​​Бродський, чию дружину обдурили, змушений бути очевидно викликаючим. Як це було формально, а прокурор дотримується лише формальної сторони. Я тримаюся суті – Медвей був викликаний.

Закон не визначає, загине людина на дуелі чи ні - злочин уже є, і як тільки б’ються двоє, смерть є лише обтяжуючою обставиною. Тут, отже, не можна сказати, що Медвей винен у смерті Бродського, а те, що він стояв на місці дуелі. Це не злочин убивства, а злочин поєдинку - закон не приписує дуелянту наміру вбити людину. Психологічний стан бійців тут зовсім інший.

Захисник красномовно окреслює психічний стан обох борців на місці.

Коханець, який говорить про такого чоловіка, як Медвей, повинен знати, що ця дружина зневажає цього чоловіка. Два суперники стоять один проти одного. Той, хто стоїть перед дуельною кулею, думає інакше, ніж нормальна людина. Під пострілами прокинеться дика тварина, вирішує консервативний режим. Доктор Медвей не був винен у тому, що Бродський уже не міг добре володіти рукою. Це належало секундантам і лікарям. Подаючи йому пістолет, секундант сказав: "Обережно - це, мабуть, не останній постріл. Бродський не хоче дальше битися на палашах". Якби Медвей у той час не був схвильований, то міг сказати собі подати поєдинкові правила. Але той момент був жахливим. Французький фізіолог вдарив помилуваного засудженого мокрим рушником по голові, засуджений помер від апоплексичного удару. Скільки сили волі потрібно, щоб приховати страх... У цей момент ви вимагаєте від нього розсудливості... Чи вся ситуація, напружені стосунки, чи його секунданти вселяли в нього впевненість, що попри волю Бродського вони битимуться на палашах?

Розвадовського, майстра і першу повагу в цьому фаху, викликали туди не для того, щоб борці вклонилися і повернулися - щоб двобій відклали. Цей поєдинок мав закінчитися погано. Це вбивство, але обопільне. Уявіть дикого звіра і вистріліть в нього кілька разів, вистріліть у вірного пса, і він кинеться на свого господаря. Ви не повинні констатувати факт, він ясний і очевидний. Цей факт буде підтверджено першим нотаріусом. Питання «чи винний» - це вся філософія кримінального права. Чи вистачило йому свободи волі для вчинення злочину? Слово «винний» означає «винний» проти закону. Судді можуть відповісти негативно, якщо мали місце обставини психічного примусу. Чи страх перед ганьбою не був примусом - ви повинні відповісти на це питання.

Хіба Медвей не був би смішним, якби сам декламував про свої афекти до Яніни? Ніщо так не виправляє заміжню жінку, як важке сімейне життя.

Випадковість, фаталізм штовхнули чоловіка в могилу, екзотичне вдача Яніни, подружні розлади.

Коли дружина підсудного довірила мені захистити Медвея, я запитав, що це за людина. Вона відповіла: «Він хороша людина, чоловік і батько. Неприборканий темперамент, він любить мене і дітей».

Він не холостяк, не романтичний домогосподар — він дефектний, грішний, він цим скористався; він не злочинець, а між злочином і гріхом велика прірва.

Пані Бродська не на лаві підсудних, і суспільство та совість винесли їй тяжкий вирок. Злочин не для всіх провин.

Бродський сказав «Хай буде, як Бог дасть». Не карайте людину за помилки і гріхи всієї громади, звичаї якої він перейняв. Йдеться не про честь і гонор обвинуваченого, а про його фізичне життя, яке дозволить йому спокутувати свою провину.

Ваш вирок не буде вибаченням, скажіть йому: «Іди, бо ти не злочинець, а грішник, нехай Бог і совість пробачать тобі, як ми тобі прощаємо».

На цьому доктор Грек закінчив. Він говорив майже три години.

Заступник прокурора Прилуський реплікував. Це викликало сенсацію, коли під час виступу прокурора присяжний доктор Колішер двічі крикнув «браво». Це була нечувана досі овація з боку присяжних. П. Прилуський стверджував: «Треба мати відставку, щоб померти від тієї зброї, якою воюєш». Коли доктор Колішер втретє притиснув прокурора, із залу почулося шипіння.

Доктор Грек у відповідь зауважив: «Я не хочу, щоб суд влаштовував Медвея як героя, а щоб він вийшов з нього легким грішником».

У провадженні йдеться про те, щоб дружина була вилучена зі шлюбного кола і не могла зважити на терезах, чи йшлося про солодке, як стверджував прокурор. Ми побачили пані Бродську дуже спритною, розумною і красивою; вона постала тут у ролі Магдалини-покутниці. Ця грішна Магдалина могла спокусити навіть 42-річного чоловіка. Розвадовський, вправний у цьому мистецтві пан, заявив, що пістолети були не точні. Випадковість убила Бродського. Мабуть, досить доктора Медвея покарано. Позбавлений хліба, він змушений емігрувати з країни. Це покарання для нього занадто велике, і п'ять місяців позбавлення волі доповнює це покарання. Поверніть його дружині та дітям, може, йому стане краще. (Бурхливі оплески в залі та на галереї).

Головуючий погрожує звільнити залу. О 8.15 год. пан Спендаковський почав повторну оцінку процесу, а о 8.45 год присяжні пішли в нарадчу кімнату.

У залі суду і на галереї натовп жахливий, атмосфера неможлива.

До залу юрбилося все більше людей, так що о 10 год. вечора головний зал був переповнений, а також багато людей чекали в бічних кімнатах і коридорах. Ми завжди виступаємо за відкриті суди, але вважаємо, що формальним збіговиськам треба всіма силами запобігати. Ми з нетерпінням чекаємо відкриття нової будівлі, де публіка обов’язково матиме свої місця і не буде переповнювати зал суду таким скандальним чином, що трибуналу буде важко протиснутися до зали.

Жінки з гідною кращої оцінки наполегливістю витримали до кінця, а деякі з розсудливіших принесли з собою харчі.

Після 10 години з'явилися в залі пани присяжні засідателі та їх голова проф. Солтис при напруженій увазі присутніх оголосив такий вердикт:

На перше головне запитання: «Чи доктор Медвей винен у тому, що в лютому цього року Яніну Бродську обманом викрав у її чоловіка, хоч вона дала на це згоду?» вони відповіли 5 голосами «ні» і 7 «так».

На II. головне запитання: «Чи винен доктор Медвей у тому, що, викликавши Бродського на бійку зі знаряддям вбивства, він убив його пострілом з пістолета?» вони відповіли 7 голосами «проти» і 5 «за».

Третє додаткове питання: «Чи доктор Медвей вчинив діяння в першому основному питанні під впливом непереборного примусу?» - відпало.

Глядачі висловлюють своє задоволення. Голова закликає її мовчати.

Потім у присутності обвинуваченого знову було зачитано вирок, який оголосив Р. Спендаковський.

Вирок

звільнення Медвея від провини.

Заступник прокурора п. Прилуський заявляє, що не оскаржує недійсність.

Р. Спендаковський: Ви вільні, вас негайно звільнять.

Медвей дякує суду, присяжним і своєму захиснику.

Глядачі аплодують. Голова знову напоумляє її.

 

Після вироку

(Kurjer Lwowski z dnia 11. września 1892. Nr. 254. - с.1-2.)

Як в оптичній камері, перед нашими очима пройшла частинка живого суспільства. На жаль, позитивних, привабливих героїв мало. Батько Гарпагон, енергійна матір з сильною рукою, шваґерок секундант і донощик в одній особі, шляхта, яка пиячить і гуляє, як у саксонські часи, ревнивий і запальний чоловік, який не шкодує кулаків на дружину, - і серед усього цього «Вона», її подруга фантастка, ну і «Третій» - пародія на Дон Жуана.

«Вона» - це та вісь, навколо якої обертається вся похмура драма. Прокурор хотів її бачити звабленою, а вона - героїня найчутливішого кохання, здатна не тільки пережити його, а й розповісти. Важко було відірватися від її слів, коли вона давала свідчення перед трибуналом. Це був розділ із Флобера, Буржета чи Мопассана.

Такі персонажі, як пані Яніна, належать не судді, а психологу та психіатру. У минулому їх інколи спалювали на вогнищі, тому що не можна було холодно пояснити, чим вони зачаровують, як вони могли оволодіти і доводити одержимих до божевілля, давати їм у руки зброю самогубця чи класти їх у могилу на місці поєдинку.

Ці «зачарування» середньовіччя описували так, що чарівниця встромляла шпильки в опудало зачарованого, зроблене з воску, і кожна така булавка завдавала невимовних мук чарованому, де б він не ховався, і нарешті доводила його до божевілля і смерті.

Героїня процесу - сьогодні розкаяна Магдалина, але не такою вона була в головних сценах своєї драми - у Бірках, Козині, Вижниці, Коломиї, готелі «Англійський»... Її чоловік, опинившись біля неї, або божеволів з пристрастю, або піднімав на неї кулак - зупинилась, ніби вколотий невидимими шпильками, він не міг знайти ні хвилини спокою, знову збожеволів і пішов у могилу, щоб знайти спокій.

З іншого боку, сорокарічний закоханий, якому в хвилини самотності довелося провести багато холодних роздумів, доходить до екстазу слів і вчинків, втрачає з поля зору власну родину, кидається наосліп, не знає куди. Закликаючи... до легкого кохання, він думав, що це буде... сторінкою більше в його легкій повісті... тим часом він стояв у зачарованому колі її демонічного впливу і діяв як одержимий.

Як василіск змінює колір, ця демонічна красуня миттєво виконує дивовижні суперечливі дії, і сама не знає чому. Даючи показання перед судом у момент каяття, вона не розуміє себе кількамісячної давнини, дає найточнішу картину власних дій, але не знає їхніх мотивів, діяла, бо «так здавалося».

Вона втратила свою єдину дитину, яка захворіла серед шелесту шовків і кулькових квітів, вона чує якесь невимовлене слово і «здається їй», що її чоловік є вбивцею дитини, тому що він занедбав її хворобу, вона не має гальм релігії, вона не вміє молитися, впадає у відчай, а вроджена чуттєвість, пристрасть посилюють цей нервовий розлад. І майже в ту ж мить, з материнським розпачем у серці, кидається на шию адонісові, який ні молодий, ні красивий як Аполлон. Вона назавжди кидається в його обійми, пише листи, сповнені найвищого любовного екстазу, але через два тижні в обіймах коханого вже думає про те, щоб покликати чоловіка на допомогу... Вона каже, що Медвей чи не Медвей, вона б кинулася в обійми і втекла з ним далеко в світ, якнайдалі від чоловіка.

І чи це тема для судового розгляду «викрадення» за статтею 96 кримінального закону? Чи не вражає вас з першого погляду анахронізм застосування цього абзацу до жінки, що діє так, і до чоловіка, одержимого її демонічними чарами? Чи не є анахронізмом застосовувати цей абзац до жінки в сучасному суспільстві, яка діє за власним бажанням, звинувачуючи свого коханого у відсутності лицарства, змушуючи його діяти, погрожуючи позбавити себе життя?

Ах, судові присяжні зовсім не помилилися, винісши вердикт, який виправдовував обвинуваченого. Захисник мав рацію, стократну рацію, коли казав, що це не злочин, а вада чи не кожної людини, гріх, у якому вона вже тяжко покаялася, що тут не суд, а психіатр і церква мають працювати. Хто знає в сучасному нервовому суспільстві доброчесного Йосифа, який залишив свою мантію Потіфару? Ніхто не знає? Тож не будемо кидати каміння, але дозволимо його сумлінню та заспокійливому впливу сімейного обов’язку зцілити його легковажність.

Так вчинив суд присяжних, і зовсім не помилився...

Те, що в даному випадку є ще й заблукана куля, і холодний труп на фініші поєдинку - лише похмурі аксесуари драми. Це не міняє суті речей...

Але епілог драми перед судом викликав широкий інтерес не тільки тому, що на очах публіки постали «Вона» і «Третій». Тут вперше на великому судовому процесі з’явився молодий захисник, який обіцяє велике майбутнє у своїй професії, і він зустрівся віч-на-віч з молодим прокурором, який логікою своїх тверджень, точністю висловлювань і красномовством набуває для себе як прокурора найвищої ваги.

Справа йшла про поєдинок, і поєдинок гідних фехтувальників йшов між захисником і прокурором, справа йшла про спокушання, і багато друзів молодого захисника переживали, що його може захопити його темперамент, що він дозволить себе спокусити тисячі спокус, які представляв суд, і розчиниться в безмежному висновку.

Обидва правоборці вразили суддів та глядачів. Прокурор був непримиренний і холодний, як параграф, але в його словах також вібрувала щира струна морального обурення, він хотів іменем закону, іменем свого переконання надіти на обвинуваченого кримінальну куртку. Словом поважним і красивим, коректністю, яка рідко буває в наших судах. він стукав до розуму і совісті суддів, він не виконував свій службовий обов'язок, як машина, але був гідним, глибоко зворушеним представником тієї частини суспільства, яка закликала до помсти за ображені моральні почуття.

З іншого боку стояв захисник, озброєний вишуканими виразами, який мав не лише юридичну ерудицію, а й освіту психолога та письменника, легко вживав уїдливий сарказм і утримувався від дотепних зауважень на похмурому тлі драми.

Його вступні зауваження, торкаючись історичного розвитку суспільства та його уявлень про шлюб, честь і поєдинок, потім так глибоко проникаючи в невроз століття, який має стільки поблажливості до злочину віроломства і одягає її не в мантію трагедії, але в блазе оперети, вони були глибоко зрозумілі і гідні величезного завдання, яке мав виконати захисник у цьому судовому процесі. Але молодший і старший повірені, тиснучись у залі суду і люб'язно спостерігаючи за захистом, і знаючи, що такі аргументи не подобаються більшості наших присяжних, тремтіли за долю захисту.

Але коли захисник після кількагодинної промови підходив до кінця, його голос став сильнішим, а не слабшим, і він витягнув із серця такі щирі й глибокі тони, що він закликав суддів так палко, щоб не кидати звинуваченого у в'язницю, а залишити покарання на власній совісті, що мимоволі викликало сльози на багатьох очах. У репліках він ще більше посилював цей тон темпераментом людини, яка, видряпавши свої глибокі переконання, ще глибше сягає в арсенал аргументів і виголошує їх із хвилюючою теплотою.

Він теж здобув, бо повинен був здобути перемогу - присяжні сказали: Не винен!

Чи зле сталося? Чи є цей вирок прославленням обвинуваченого?

Ах, плакати над його перемогою після п'яти місяців тюрми, після п'яти днів на ганебному стовпі...

Хіба не витерпів уже покарання?

Сучасна філософія кримінального права ставить перед собою мету виправлення, а не помсти суспільства індивіду, який порушує його етичні основи.

Чи міг обвинувальний вирок сприяти виправленню обвинуваченого? А для кого ж мала бути помста? Для того, що в могилі лежить і йде на смерть, совість супротивника зробила його суддею?

Чи обвинувальний вирок не був би повністю розбив цю жінку, яка у своєму хворобливому збудженні, як розбурхана стихія, зв'язала двох людей?

Ні. І в ім’я закону та в ім’я ображеної моралі суд найкраще заявив підсудному: «Іди і більше не гріши!»

 

Спроба епілогу

У 1893 році, через рік після скандального процесу, Товариство галицьких лікарів розірвало контракт з Олександром Медвеєм і він втратив роботу в Моршині. У 1898 році він очолив аналогічний заклад в Яворі біля Більська. Подальша його доля не відома.

Станіслав Медвей, син Олександра і Ядвіги з Дзіковських Горовичової, який народився 08.01.1881 в містечку Завалів Підгаєцького повіту, здобув юридичну освіту і став старшим асесором міського суду в Кракові.

[Akta osobowe: Stanisław Medwey, ur. 08.01.1881 r. Zawałów pow. Podhajce, s. Aleksandra i Jadwigii z Dzikowskich Horowiczowej, zam. Krzeszowice, zatrudniony: Kraków, stanowisko: starszy asesor.] 1911-1936 https://www.szukajwarchiwach.gov.pl/ru/jednostka/-/jednostka/25287642

Яніна з Рудковських Бродcька, у наступну неділю після судового процесу виїхала з Кракова до Риму, щоб там скласти чернечу обітницю.

"Gazeta Lwowska" z dnia 15 września 1892. Nr. 210. - s. 3

У 1896 році, через чотири роки після фатальної історії, померла в монастирі у місті Кенти (тепер місто Освенцімського повіту Малопольського воєводства, Польща).

Рудковський Йосиф після смерті доньки продав свій маєток, а виручені гроші передав новоствореній фундації допомоги жінкам, які залишилися без засобів до життя.

Завантажити pdf

Про деякі топоніми над Золотою Липою

 

Долина Золотої Липи.

На берегах Золотої Липи є (чи були) ряд поселень, назви яких починаються на "За": Задарів, Завадівка, Затурин, Закле (Заклин), Завалів, Заставче, Застав'я (Заставче, Заставчик). Очевидно, всі ці назви виникли для вказування місця розміщення поселень вздовж річки відносно природних орієнтирів на місцевості.

Задарів.

Дві версії походження назви села подає видання "Тернопільщина. Історія міст і сіл": "Відомо дві леґенди про походження назви села. Згідно з першою, неподалік ставу на горбі був монастир. Тепер на тому місці побудована невеличка церква, і тому ця частина села зветься Підмонастир. Поміщиця, яка володіла монастирем і його землями, вирішила зробити своєму новонародженому онукові подарунок. Вона наказала випустити зі ставу воду, а осушену землю передала як дар. Подарована земля починалася від рова, так і виникла назва Задарів. За другою версією, пан, який володів землями, де нині село, мав наймита, дуже йому вірного. Наймитові пан подарував став. Наймит був добрим господарем, тож випустив із ставу воду, осушив землю та й почав господарювати. Минули роки, і цю землю почали заселяти люди. Нагадуючи, що став був переданий наймитові як дар, поселення на цьому місці почали називати Задарів".[1]

Першу версію мимоволі заперечують самі ж автори статті, розмістивши перед і після цитованого абзацу речення: "Перша письмова згадка – 1437 р., коли король грамотою передав село у володіння маґнатів Бучацьких" та "У 16 ст. в селі засновано монастир оо. Василіян (до наших днів не зберігся)". Тобто фактом є заснування монастиря у вже існуючому селі Задарів, а не навпаки. Насправді, факт заснування монастиря в XVI ст. підтверджується у Шематизмі. [2]

А ось процитована перша письмова згадка у 1437 році потребує уточнення, бо фактично зміст її інший. У записі 235 (Akta grodzkie і ziemskie...) йдеться про те, що шляхтич Ян Лішаковський (Johannes Liszakowsky) продав своє село Задарів, розташоване в Галичині, великому пану Теодорику з Бучача та його дітям або капітану Червоного замку за триста польських марок ... навічно з усіма надходженнями, вкладеннями, обставинами, правами, межами та пануванням в місті як за пребендарія Яна, якому це місто Задарів було надане на вічне володіння і утримання.[3]

Отже, Ян Лішаковський називається пребендарієм, тобто людиною, яка володіла землею, подарованою королем на довічне володіння за виконання військової чи адміністративної служби, що було звично в той час.[4]

Слід зауважити, що Бучацькі заручилися ще й королівським листом, адже під час ревізії привілеїв на маєтки в Подільському воєводстві 1469 р. (Bona regalia onerata in terris Russiae etc. Lustracio 1469) пан Михайло Бучацький пред'явив підтверджувальний лист від короля Угорщини, яким той підтверджує лист князя Владислава Опольського щодо міст Задарів і Synyow (Сеньків?) у Галичині, двох великих богемських маєтків, та службу з одним списом і двома лучниками.[5]

Цей документ дає змогу стверджувати, що Ян Лішаковський (Johannes Liszakowsky) отримав земельний наділ як дар від князя Владислава Опольського, у привілеях якого "не завжди відображено обов’язковість князівського дозволу на продаж, передачу землі, відчуження, заставу,. дарування і. т. д., однак це зрозуміло само собою, бо, ймовірно, князь, сконцентрувавши у своїх руках увесь земельний масив, особисто контролював перебіг земельних операцій",[6] тому й появився згаданий підтверджувальний лист.

Заснування сіл на отриманих земельних наділах приносило в королівську скарбницю прибутки від необжитих земель і допомагало поповнювати при потребі постійне військо. Цілком імовірно, що Ян Лішаковський за розораною подарованою землею (за даром) заснував село Задарів (або перейменував уже існуюче поселення). Залишається додати, що князь Владислав Опольський був намісником Королівства Русь у 1372-1378 та 1385-1387 роках.[7]

Завадівка.

На мапі Фрідріха фон Міга 1779-1783 рр. ще позначена невеличка річка Грабова (Hrabowa bach), ліва притока Золотої Липи з трьома ставками, і навіть броварня на одному з них (після другого австрійського військового обстеження Галичини в 1806-1869 роках уточнено - Brundwein чи винокурня), де виникло лемківське поселення Ізабела (чи не за назвою напитку з винокурні?), з 1945 року - Рідколісся, тепер село Чортківського району Тернопільської області. В гирлі річки Грабової позначена заводь (невелика затока або частина річки з уповільненою течією; мілке місце озера, ставу; затон), за якою і розташоване сучасне село Завадівка. Виходячи з прагматизму давніх поселенців, походження назви поселення від заводі найвірогідніше.

Затурин.

Найвірогіднішим є походження назви села Затурин з тюркських мов від слова "тур", яке має прототипове значення - один круговий рух, оборот, обіг, заворот, зворот, оберт, скрут, виток. Насправді, коли підніматися вверх по річці Золота Липа, село знаходиться за великим скрутом русла - за туром.

Закле.

Ще у 18 столітті колишній хутір, який зараз є частиною села Завалів, мав назву Заклин, як вказано в Йосифінській метриці: "w Dolinę Zaklin zwanej", "w Dolinie Zaklin zwaną", "w Zaklinie". Клин - ділянка землі, що виділяється серед інших за певною ознакою (за родом посіву тощо), а також ділянка землі взагалі. Між Карачином і Кам'яною горою є такий клин - улоговина. За клином - Заклин. Природно? Зважаючи на наявність у цій місцевості урочищ Красне, Довге, Мокре, можна пояснити подібну трансформацію найменування "Заклин" в "Закле". Варто звернути увагу на те, що найменування "Заклин" мали і долина, і поселення.

Завалів.

Піднімаючись далі проти течії Золотої Липи дорогою вздовж її правого берега, треба подолати крутий підйом (природний вал), щоби дійти до центру села, де колись був ринок з усіма властивими йому будівлями, тобто село знаходиться за валом, звідси й пішла його назва. Топонім "Вал" зберігся до цього часу і стосується він саме частини села, розташованої на цьому підйомі.

Заставче.

Походження назви села ні в кого ніколи не викликало суманіву: сільська забудова розміщена за ста́вом у долині Золотої Липи. На мапі Фрідріха фон Міга 1779-1783 рр. село Заставче вказане як передмістя Завалова, а всю сучасну долину займає великий природний став, який пізніше був відрегульований.

Застав'я.

Застав'я (Заставче, Заставчик) - тепер лівобережна частина Литвинова, села Підгаєцької міської громади Тернопільського району Тернопільської області на річці Золота Липа. Походження назви села від розміщення за ставом також очевидне.

Джерела:

1. Рібий І., Федечко І. Задарів [Текст] / І. Рібий, І. Федечко // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 54—56 : фот.

2. Шематизмъ провинціи св. спасителя чина св. Василія Великого въ Галиціи, уложеный по капитулѣ ôтбувшôйся въ монастырѣ св. Онуфрейскôмъ во Львовѣ дня 24. и 25. Липця 1866.- c. 144.

3. Akta grodzkie і ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Alexandra hr. Stadnickiego. Wyd. staraniem Galicyjskiego Wydzialu Krajowego. – Т. 12. – Lwów, 1870 – 285 s. - с. 27-28, запис 235.

4. Вирський Д.С. БЕНЕФІЦІЙ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Benefitsij (останній перегляд: 04.05.2023).

5. Bona regalia onerata in terris Russiae etc. Lustracio 1469. Źródla dziejowe. Tom XVIII. Część l-sza. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Tom VII. Część l-sza. Ziemie Ruskie. Ruś Czerwona opisana przez Aleksandra Jabłonowskiego.- Warszawa, 1902.

6. Жук М. І. Особливості землеволодіння у Галичині в останній третині XIV ст. на підставі привілеїв князя Володислава Опольського / М. І. Жук // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Історія. - 2010. - Вип. 24. - С. 7-16. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvuuist_2010_24_4

7. Огуй О.Д. ОПОЛЬСЬКИЙ ВЛАДИСЛАВ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Opolskyj_V (останній перегляд: 06.05.2023)

Люстрація Галицького староства 1564-1566 років (1).

 

 

Люстрація Галицького староства 1564-1566 років.

Галицьке староство.

Місто Галич розташоване над рікою Дністер біля того місця, де впадають в Дністер дві великі річки Чва (в люстрації "Czew" - Чев) і Луква.

У цьому місті міщани і передміщани зі своїх хат і городів платять щороку всього за даними фонду 20 злотих.

Шевці, яких буває часом менше, а часом більше, на той час їх було 10, дають річного чиншу по 12 грошів, але половину з того чиншу дідичний війт забирає собі, тоді на замкову сторону дає 2 злотих.

Є 8 яток м’ясників, з кожної приходить лою смальцованого по 5 каменів, до якого війт нічого не має: кожний вартий 30 грошів: це складає 40 злотих.

На цей час є 29 євреїв-господарів, які дають за рік по 30 грошів, а їхні імена: Шмонко Рабей, Сачко Луцький, Марко Каплен, Шмонко Ізраїлович, Йоско Зорахович, Моско Доленський, Богдан Освіч, Марко Старший, Абрамко Коремєч, Аврас, Марко Гордей, Лоско Гульмівий, Арон Ізраїлович, Ісачко Ілліч, Лохно Ілліч, Кропивка Моско, Марко Морхолеч, Татус Дускович, Моско Захарович, Моско Самсонович, Мачіці Алатич, Лохно Ковлік, Охамян Смойлович, Іван Сачкович, Лоско Ілліч, Абрамко Левкович, Банєч, Бейфова вдова, Ханка.

Єврейські коморники, яких є 13, платять по 15 грошів, крім Рабея шкільника і кантора, про яких кажуть, що вони були звільнені від чиншу: Бельмач, Чорний, Смойло Марковей зять, Басьо Бохданович, Ячко, Моско Госвіц, Ахрон Глухий, Саломко Зідаковський, Аарон Дотоссон, Ячко Луцький, Семка Пропівчич, Марко Кулик, Данко Чемкович.

Сума від євреїв, як від господарів, так і від коморників, становить 35 злотих і 15 грошів.

При місті є 7 руських попів, які дають чиншу по 30 грошів, що складає 7 злотих, а саме: піп Святого Різдва, Мікуліский, Воскресінский, Святого Михаїла, Святої Пречистої Лановський, піп Петровський, Троїцький монастир.

Про міру галицьку: міра в Галичі, якою зерно міряється на ринку, менша, ніж у Снятині і Коломиї, і трохи більша рогатинської, тому дешевше буває збіжжя в Галичі, ніж у Коломиї, і хоч мало приносять рогатинське, все одно ціна збіжжя також трохи перевищує ціну рогатинського.

Поміряних міських орних земель або ланів налічується 12 і одна чверть: з кожного лану платять по 30 грошів, вівса по 1 колоді, тобто 16 мац, вартість кожної маци 6 грошів; жита по 8 мац, вартість кожної маци 12 грошів. Але з цього всього, як грошей, так і зерна, дідичному війтові йде шоста частина, тому на замкову сторону виходить 75 злотих 15 грошів. А імена тих, які тримають по одній чверті, такі: Скорута, Кость, Дем'ян, Юрко Гусьор, Оначко Дробишів, Фалько Канінков, Петро Варивода, Іван Климів, Олесько Борзища, Панас Несторів, Кіндрат Філіпків, Маковей Дробіс, Стус Дубович, Лохно Дурович, Ігнат Омелянович, Кость Харчевич, Ванько Крживощич, Лазор Проскурничин, Лукаш Філіпович, Іван Мединський, Климко Дробешович, Пєх Степкович, Петро Оначкович, Василь Філіпкович, Іван Кузнєц, Іван Ольшаніцький, Тарасова, Федір Кузніч, Гаврило Гузарів, Матвій Сеньків, Маско Несторів, Федір Сенчаків, Омелян, Михайло Василович, Гаврило Ляховецький, Дмитро Харчевич, Василь Гусарович, Федір Клекович, Іван Дубровлянський, Ігнат Ольшаніцький, Мартіс Філіпкович, Сенько Литвин, Кунас Гуснярович, Сенчак, Мединський з півлану, Данило Гусарович з півлану. 

Крім того, між міськими орними землями є 10 порожніх чвертей, з яких дають копчизну, про яку буде нижче при фільварках написано.

Новоскопані поля: в урочищі Побережжя недавно покопали собі деякі люди нові обшари і ниви, з них семеро щорічно сплачували чинш грошима, а інші всякого урожаю сьому копу до двору під замок відвозили; з того урочища давали: Конрад - чиншу 20 грошів, Денис - 8 грошів, Стецько Татарчич - 8 грошів, Бугайович - з нивки 4 гроші і 2 курки, вартість їх 42 гроші. А від деяких, тобто від коваля, від Гаврила, від Лехна, від Наумця, від Сидора брали скопчизну, про що напишется при фільварках.

В урочищі В Карповому гаю платять таким чином з обшарів: Скучак - 16 грошів і 2 курки, Пєх Остапків - 16 грошів і 2 курки, Степан Скоруцич - 10 грошів і 2 курки, Федір Kлимович - 3 курки, Валько - 4 курки, Василь Пастух - 6 курей, вартість кожної півгроша. Це оцінюється в 1 злотий 21 грош 9 денаріїв.

В урочищі Баранків ліс платять таким способом з обшарів: Koсть Харчевич - 13 грошів і 2 курки, кожна курка по півгроша, Maковей - 6 курей, Іван Дубровлянський - 13 курей, Лукач - 10 курей; це приносить 28 грошів 9 денаріїв. А деякі скопчизну давали, як ось Данько, Оначко, Дрогобишович і т.д.

В урочищі Під Лисою горою нових копанин, які утримують і з них платять: Скорута - 15 грошів, Сенчак - 40 грошів, так само з другим шматком 16 грошів. Все це оцінюється в 5 злотих 27 грошів.

В урочищі На Лисій горі з копанин так дають і платять: Підв'язка - 3 флорини; Петричка - 1 флорин, 2 курки; Ігнат Гусько - 13 грошів, 2 курки; Тимко Чум - 10 грошів, 2 курки, вартість кожної курки півгроша. Це оцінено в 5 злотих 27 грошів.

В урочищі В лісі за Соколом з копанин дають ці люди: Іван Ольсеницький - 15 грошів, 2 курки; Кунрад - 8 грошів, 2 курки; Іван Лелєкович - 5 грошів, 2 курки; кожна курка оцінена за півгроша. Кунрад із залишку урочища Борщів (яке недавно межами віддав пан Блюдницький) дає 3 курки. Це все оцінено в 1 злотий 2 гроші 9 денаріїв.

Луки, які люди перекопали на пасовищі за Дністром (інакше за перегородкою замкового пасовища, на якому пасуться мерини), з яких дають річний чинш, тут перелічені: Кунашова - 1 гривню; Денис - 1 гривню, 2 курки; Стечко Татарчич - 1 гривню, 2 курки; Грініч - 1 гривню, 2 курки; Сенько Грінчов - 15 грошів; Федір Владичка - 15 грошів і 2 курки; Василь Владичка - 2 злотих і 2 курки; Ханець - 2 злотих і 2 курки; Бабич з Блотниці - 2 курки; Половкович - 24 гроші; кожна курка оцінена в півгроша.

 Олекса Свидень - 30 грошів, але його звільняють, бо вози в замку ремонтує. 

Сума з тих лук складає 13 злотих 28 грошів.

Бджолині десятини на цей рік складали 27 пнів, кожний коштує 20 грошів, а очкового 2 злотих 4 гроші; це приносить 20 злотих 4 гроші.

Замкова пасіка. Із замкової пасіки, у якій є 80 пнів бджіл, набрано 3 півбочки меду, кожна з яких коштує 15 злотих: це приносить 45 злотих.

Лісники, які роблять гонт і дерева спилюють і обробляють в лісі, та яких є у цьому році 4, дають за рік по 30 гонтів. Лісники, які сокирами рубають дерева і яких цього року є 10, дають по 200 гонтів. Кожні 30 гонтів коштують по 15 грошів, це приносить 3 злотих.

Там же є дві замкові солодівні, з однієї є річного чиншу 12 злотих, друга, тільки цього року збудована, за словами пана підстарости, може принести за рік 32 злотих, це разом принесе 44 злотих.

Мито або цло. Це, власне, тим же способом в Галичі збирають, що і в Коломиї, як від купців, так і від зваричів (солеварів - П.М.), і від інших гостей, також і від коней, і від всілякої худоби і солонців і т. п. Це мито той же єврей, що і в Коломиї, тримає у своїх руках. А оскільки, як він сказав, він не вмів дати певні справи панам ревізорам, щоб це мито було оцінене, бо для того тільки цього року почав його збирати, повторно призначили йому пани ревізори час, на який має подати звіт про ці мита королівській інспекціх мит, тобто на тому сеймі, коли і вона буде звітувати про свою ревізію. Адже панове ревізори повинні це все бачити, в тому числі довідатися, чи варто, щоби в цьому місці так робилося і в інші роки. І дали обробіток міщанам і деяким замковим слугам в оренду, що в інші роки приносило 600 злотих водночас спільно, які там беруть по шелягу від вола, від тих купців, що їздять тим шляхом з Волощини або з Покуття; і так воно йде на цей час. А що стосується осетрини, то через ці тривоги з Волощини її приходить мало, і всі євреї умовно дають на замок 10 каменів осетрини на рік, коштує кожен камінь 48 грошів: це дає 16 злотих. І тому це все принесе 616 злотих.

На сохачки (м'ясні торги - П.М.) починають бити худобу від Великодня до М'ясопусту, а беруть від живої худоби по 1 грошу, також від свиней, коли трапиться, і від скупу по шелягу, до чого також прилучився війт, щоби також з того прибутку щось мати. А худоби на кожнім базарі буває досить, особливо восени та взимку, це може принести добрий прибуток: принаймні, можна надіятися на рік на 20 злотих.

Ярмаркове і щоденне торгове від привезених на ринок певних речей зазвичай беруть на замок; також зазвичай беруть торгове від соленої і свіжої риби. Це все на рік принаймні може принести понад замкову потребу, тобто 20 злотих.

Там же є два замкові добрі городи для посіву овочів і добрий сад, з якого також був певний прибуток. Але зараз опустілий, і дерева в ньому вже зіпсовані.

Подимного з поміщицьких сіл приходить до року 66 злотих 7 грошів. До цього є 75 сіл, з яких подимного не дають.

На річці Дністер є 3 переправи, з яких одну наймають за 15 злотих, другу середню - за 18 злотих, третю нижню - за 25 злотих; це все приносить 120 злотих.

Соляні бані або жупи в нинішньому старостві є на чотирьох місцях. На Марковій є 2 панські вежі, в яких по два чани, від яких дають по 16 грошів, і 10 людських веж, у яких по одному чану, від яких зазвичай беруть кошерну (кухонну - П.М.) сіль. На Молодкові є 2 панські вежі, але орендар має свої чани, і 7 людських веж, у яких по одному чану. А від кожного чану зазвичай дають на тиждень солі. На Велесниці 2 вежі, в них 4 людських чани. На Маніві 1 чан. Всі ці бані орендовано галицькому міщанинові за 900 злотих і за 15 возів солі, кожний віз солі коштує найдешевше 2 злотих, то все принесе 930 злотих.

Біля Галича є порожнє поле у згаданій спадщині Підгірці, що таким чином є в Галичі, надана довічно пану Прокопу Сенявському, яке люди сіють за скопчизни. І з городів, які там на місці в Підгірцях, отримали від людей, які використовували їх на цей рік, 30 курей по 9 денаріїв кожна, це приносить 15 грошів.

Сума пожитку з міста Галича, з пасіки замкової і з мита, окрім інших данин, які будуть описані в кінці староства, становить 2392 злотих 4 гроші 9 денаріїв.

А стосовно данини баранячої, свинячої та інших давніх прибутків, то вони будуть описані зазвичай по селах.

(Далі буде)

Джерело: Жерела до історії України-Руси / Археографічна комісія наукового товариства імені Шевченка; ред. М. С. Грушевський. – Львів: У друкарні наукового товариства імені Шевченка, 1895. Т. 1 Описи королівщин в землях руських XVI віку / під ред. Михайла Грушевського. т. 1: Люстрації земель Галицької і Перемиської. - 1895. - VIII;53, 301, 1 с.

Світлина з джерела: Вербиленко Г.А. ГАЛИЧ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Galych

Бережани. Ринок.

Бережани розташовані на річці Золота Липа, нижче великого ставу, мають близько 13 000 жителів. Тут розташовані повітове староство, окружний суд, дирекція казначейства, гімназія та семінарія. Завдяки гарному розташуванню, свого минулого, багатим пам’яткам культури є одним із найпривабливіших провінційних міст краю. Старий замок Сенявських з гарною каплицею та просторим замковим двором, оточений валами, на жаль, дуже занедбаний. Заснований Миколаєм Сенявським у 1554 році, він у XIII ст. належав до найбагатшої та найкращої оборони Польщі. З ХІХ ст. руйнується. Готичний парафіяльний костел у 1620 році збудував Адам Гієронім Сенявський. На Сторожиській горі знаходиться монастир бернардинів з гарним краєвидом на місто та ставок. Каплиця в Адамівці збудована на місці сутички з москалями у 1709 році.

Саме так представлені Бережани в книзі-альбомі "Księga pamiątkowa i adresowa wygnańców wojennych z Galicyi i Bukowiny 1914 - 1915 oraz Album pamiątkowe. - Wiedeń 1915".

Пам'ятки архітектури в Бурштині. Повітовий суд.

Пам'ятки архітектури в Бурштині.

Повітовий суд.

Будинок № 115 на вулиці С. Бандери був побудований у 1910 році як будівля повітового суду в м. Бурштині Рогатинського повіту під керівництвом цісарсько-королівського Міністерства публічних робіт (C.K. Ministerstwo Robót Publicznych).[1]

З 1 липня 1929 року повітовий суд був перейменований у гродський суд у Бурштині за розпорядженням міністра юстиції від 12 червня 1929 року "Про визначення місць знаходження та округів гродських судів у Рогатинському повіті, в окрузі Бережанського окружного суду". До гродського суду в Бурштині належали такі ґміни: Букачівці, Бурштин, Чагрів, Чернів, Дем’янів, Озеряни, Юнашків, Королівка, Колоколин, Коростовичі, Козарі, Куничі, Куропатники, Липиця Долішня (тепер Нижня Липиця), Людвиківка (тепер немає), Луковець (тепер Луковець-Вишнівський), Новий Мартинів, Старий Мартинів, Настащин (тепер Насташине), Німшин, Підмихайлівці, Посвірж, Різдвяни, Сарники Долішні (тепер Поділля), Сарники Верхні (тепер Сарники), Сарники Середні (тепер Діброва), Букачівська Слобода, Стасьова Воля (тепер Слобода), Свистельники (тепер Світанок), Тенетники, Вишнів з Вандоліною (тепер Вишнів, Вандоліни немає), Журавеньки і Журів.[2] Не дивлячись на це, гродський суд ще принаймні до 1931 року використовував печатку начальництва повітового суду в Бурштині.

У 1939 році Бурштин став центром району в межах колишньої міської ґміни. У 1940-1950-их роках приміщення повітового суду зайняв райком партії. У 1963 році в результаті укрупнення районів Бурштин увійшов до складу Галицького району, і будівля була передана місцевій школі, а пізніше - ДТСААФу, Бурштинській автошколі.[3, с. 696]

Взагалі ж, повітові суди в Австрійській імперії були створені на основі Положення від 14 червня 1849 р.[4] та закону від 18 червня 1850 р.[5]

Вперше про повітовий суд у Бурштині згадується у Шематизмі на 1868 рік: "Провінційний ц. к. повітовий суд у Бурштині.

Належить до слідчого суду в Рогатині.

Повітовий суддя - Лапчинський Сильвестр.

Ад'юнкт - Раковський Алоїз.

Канцелярист - Дильскі Людвіг.

1 пристав".[6]

Про місце, де було приміщення повітового суду до 1910 року, інформації немає. Є лише інформація про використання 1452 злотих на перебудову споруди для приміщення суду, проведену після стихійного лиха (ураганного вітру, граду) в 1890 році. [7, с. 201]

При переході в нову будівлю у 1910 році склад повітового суду був таким: 1 начальник суду, 1 повітовий суддя, 4 судді, 1 старший офіціал канцелярії, 6 урядників канцелярії, 3 возних. Персональний склад:

суддя повітовий - Дідушинський Тадеуш;

судді - Дзерович Євгеній, Гризецький Ян, Соколовський Антоній, Хим'як Кароль;

старший офіціал канцелярії - Дуніковський Віктор;

офіціали -  Домразек Стефан, Хроновський Станіслав, Фіала Міхал;

канцеляристи - Ерліх Якуб, Албер Едвард, Зійсман Нусім;

нотаріус - Вев'юрський Ян;

адвокати - Мальц Давид, Рурберг Зигмунт, Данилович Северин.[8]

Джерела:

1. Budowa gmachu sądu powiatowego w Bursztynie. // Archiwum Główne Akt Dawnych. Електронний ресурс : веб-сайт. URL: https://www.szukajwarchiwach.gov.pl/jednostka/-/jednostka/17827492 (дата звернення 27.05.2022).

2. Ustalenie siedzib i okręgów sądów grodzkich w powiecie rohatyńskim, w okręgu sądu okręgowego w Brzeżanach / Dz.U.1929.43.363 Електронний ресурс : веб-сайт. URL: https://sip.lex.pl/akty-prawne/dzu-dziennik-ustaw/ustalenie-siedzib-i-okregow-sadow-grodzkich-w-powiecie-rohatynskim-w-16868467

3. Федунків Зеновій. Коштовний камінь Прикарпаття: Історичні нариси про минувшину й сучасність міста Бурштина. - Івано-Франківськ, "Сіверсія МВ", 2006. - 824 с., іл.

4. Allgemeines Reichs-Gesetz-und Regierungsblatt für das Kaiserthum Oesterreich. – Jahrgang, 1849. – Wien, 1850. – № 278. – S. 343-351.

5. Allgemeines Reichs-Gesetz-und Regierungsblatt für das Kaiserthum Oesterreich. – Jahrgang, 1850. – Zweiter Theil. – Wien, 1850. – № 237. – S. 949-970.

6. Galizisches provinzial handbuch für das jahr 1868. - Lemberg. - с. 229.

http://mtg-malopolska.org.pl/images/skany/schematyzmy/handbuch_1868.pdf

7. Федунків Зеновій. Коштовний камінь Прикарпаття: Історичні нариси про минувшину й сучасність міста Бурштина. - Івано-Франківськ, "Сіверсія МВ", 2006. - 824 с., іл.

8. Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielkiem Księstwem Krakowskiem na rok 1910. - We Lwowie, 1910.

1911 р. Бурштин. Цісарсько-королівський повітовий суд. Автор світлини невідомий. У 1912 році в Бурштині були надруковані поштівки з цим зображенням накладом міського купця Йозеля Брейтера.

Печатка начальництва повітового суду в Бурштині, використана на документі 28 липня 1931 року.

28.04.2018. Бурштин. Вигляд будівлі колишнього повітового суду.