Про деякі топоніми над Золотою Липою

 

Долина Золотої Липи.

На берегах Золотої Липи є (чи були) ряд поселень, назви яких починаються на "За": Задарів, Завадівка, Затурин, Закле (Заклин), Завалів, Заставче, Застав'я (Заставче, Заставчик). Очевидно, всі ці назви виникли для вказування місця розміщення поселень вздовж річки відносно природних орієнтирів на місцевості.

Задарів.

Дві версії походження назви села подає видання "Тернопільщина. Історія міст і сіл": "Відомо дві леґенди про походження назви села. Згідно з першою, неподалік ставу на горбі був монастир. Тепер на тому місці побудована невеличка церква, і тому ця частина села зветься Підмонастир. Поміщиця, яка володіла монастирем і його землями, вирішила зробити своєму новонародженому онукові подарунок. Вона наказала випустити зі ставу воду, а осушену землю передала як дар. Подарована земля починалася від рова, так і виникла назва Задарів. За другою версією, пан, який володів землями, де нині село, мав наймита, дуже йому вірного. Наймитові пан подарував став. Наймит був добрим господарем, тож випустив із ставу воду, осушив землю та й почав господарювати. Минули роки, і цю землю почали заселяти люди. Нагадуючи, що став був переданий наймитові як дар, поселення на цьому місці почали називати Задарів".[1]

Першу версію мимоволі заперечують самі ж автори статті, розмістивши перед і після цитованого абзацу речення: "Перша письмова згадка – 1437 р., коли король грамотою передав село у володіння маґнатів Бучацьких" та "У 16 ст. в селі засновано монастир оо. Василіян (до наших днів не зберігся)". Тобто фактом є заснування монастиря у вже існуючому селі Задарів, а не навпаки. Насправді, факт заснування монастиря в XVI ст. підтверджується у Шематизмі. [2]

А ось процитована перша письмова згадка у 1437 році потребує уточнення, бо фактично зміст її інший. У записі 235 (Akta grodzkie і ziemskie...) йдеться про те, що шляхтич Ян Лішаковський (Johannes Liszakowsky) продав своє село Задарів, розташоване в Галичині, великому пану Теодорику з Бучача та його дітям або капітану Червоного замку за триста польських марок ... навічно з усіма надходженнями, вкладеннями, обставинами, правами, межами та пануванням в місті як за пребендарія Яна, якому це місто Задарів було надане на вічне володіння і утримання.[3]

Отже, Ян Лішаковський називається пребендарієм, тобто людиною, яка володіла землею, подарованою королем на довічне володіння за виконання військової чи адміністративної служби, що було звично в той час.[4]

Слід зауважити, що Бучацькі заручилися ще й королівським листом, адже під час ревізії привілеїв на маєтки в Подільському воєводстві 1469 р. (Bona regalia onerata in terris Russiae etc. Lustracio 1469) пан Михайло Бучацький пред'явив підтверджувальний лист від короля Угорщини, яким той підтверджує лист князя Владислава Опольського щодо міст Задарів і Synyow (Сеньків?) у Галичині, двох великих богемських маєтків, та службу з одним списом і двома лучниками.[5]

Цей документ дає змогу стверджувати, що Ян Лішаковський (Johannes Liszakowsky) отримав земельний наділ як дар від князя Владислава Опольського, у привілеях якого "не завжди відображено обов’язковість князівського дозволу на продаж, передачу землі, відчуження, заставу,. дарування і. т. д., однак це зрозуміло само собою, бо, ймовірно, князь, сконцентрувавши у своїх руках увесь земельний масив, особисто контролював перебіг земельних операцій",[6] тому й появився згаданий підтверджувальний лист.

Заснування сіл на отриманих земельних наділах приносило в королівську скарбницю прибутки від необжитих земель і допомагало поповнювати при потребі постійне військо. Цілком імовірно, що Ян Лішаковський за розораною подарованою землею (за даром) заснував село Задарів (або перейменував уже існуюче поселення). Залишається додати, що князь Владислав Опольський був намісником Королівства Русь у 1372-1378 та 1385-1387 роках.[7]

Завадівка.

На мапі Фрідріха фон Міга 1779-1783 рр. ще позначена невеличка річка Грабова (Hrabowa bach), ліва притока Золотої Липи з трьома ставками, і навіть броварня на одному з них (після другого австрійського військового обстеження Галичини в 1806-1869 роках уточнено - Brundwein чи винокурня), де виникло лемківське поселення Ізабела (чи не за назвою напитку з винокурні?), з 1945 року - Рідколісся, тепер село Чортківського району Тернопільської області. В гирлі річки Грабової позначена заводь (невелика затока або частина річки з уповільненою течією; мілке місце озера, ставу; затон), за якою і розташоване сучасне село Завадівка. Виходячи з прагматизму давніх поселенців, походження назви поселення від заводі найвірогідніше.

Затурин.

Найвірогіднішим є походження назви села Затурин з тюркських мов від слова "тур", яке має прототипове значення - один круговий рух, оборот, обіг, заворот, зворот, оберт, скрут, виток. Насправді, коли підніматися вверх по річці Золота Липа, село знаходиться за великим скрутом русла - за туром.

Закле.

Ще у 18 столітті колишній хутір, який зараз є частиною села Завалів, мав назву Заклин, як вказано в Йосифінській метриці: "w Dolinę Zaklin zwanej", "w Dolinie Zaklin zwaną", "w Zaklinie". Клин - ділянка землі, що виділяється серед інших за певною ознакою (за родом посіву тощо), а також ділянка землі взагалі. Між Карачином і Кам'яною горою є такий клин - улоговина. За клином - Заклин. Природно? Зважаючи на наявність у цій місцевості урочищ Красне, Довге, Мокре, можна пояснити подібну трансформацію найменування "Заклин" в "Закле". Варто звернути увагу на те, що найменування "Заклин" мали і долина, і поселення.

Завалів.

Піднімаючись далі проти течії Золотої Липи дорогою вздовж її правого берега, треба подолати крутий підйом (природний вал), щоби дійти до центру села, де колись був ринок з усіма властивими йому будівлями, тобто село знаходиться за валом, звідси й пішла його назва. Топонім "Вал" зберігся до цього часу і стосується він саме частини села, розташованої на цьому підйомі.

Заставче.

Походження назви села ні в кого ніколи не викликало суманіву: сільська забудова розміщена за ста́вом у долині Золотої Липи. На мапі Фрідріха фон Міга 1779-1783 рр. село Заставче вказане як передмістя Завалова, а всю сучасну долину займає великий природний став, який пізніше був відрегульований.

Застав'я.

Застав'я (Заставче, Заставчик) - тепер лівобережна частина Литвинова, села Підгаєцької міської громади Тернопільського району Тернопільської області на річці Золота Липа. Походження назви села від розміщення за ставом також очевидне.

Джерела:

1. Рібий І., Федечко І. Задарів [Текст] / І. Рібий, І. Федечко // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 54—56 : фот.

2. Шематизмъ провинціи св. спасителя чина св. Василія Великого въ Галиціи, уложеный по капитулѣ ôтбувшôйся въ монастырѣ св. Онуфрейскôмъ во Львовѣ дня 24. и 25. Липця 1866.- c. 144.

3. Akta grodzkie і ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Alexandra hr. Stadnickiego. Wyd. staraniem Galicyjskiego Wydzialu Krajowego. – Т. 12. – Lwów, 1870 – 285 s. - с. 27-28, запис 235.

4. Вирський Д.С. БЕНЕФІЦІЙ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Benefitsij (останній перегляд: 04.05.2023).

5. Bona regalia onerata in terris Russiae etc. Lustracio 1469. Źródla dziejowe. Tom XVIII. Część l-sza. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Tom VII. Część l-sza. Ziemie Ruskie. Ruś Czerwona opisana przez Aleksandra Jabłonowskiego.- Warszawa, 1902.

6. Жук М. І. Особливості землеволодіння у Галичині в останній третині XIV ст. на підставі привілеїв князя Володислава Опольського / М. І. Жук // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Історія. - 2010. - Вип. 24. - С. 7-16. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvuuist_2010_24_4

7. Огуй О.Д. ОПОЛЬСЬКИЙ ВЛАДИСЛАВ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Opolskyj_V (останній перегляд: 06.05.2023)