Люстрація Галицького староства 1564-1566 років (3).

Люстрація Галицького староства 1564-1566 років (продовження, початок див. https://morozpd.blogspot.com/2024/11/1565-1566-2.html, https://morozpd.blogspot.com/2023/04/1565-1566.html)

Випадкові пожитки Галицького староства. 

Ліси і паші. Там у цьому старостві є великі букові та хвойні ліси близько над річками Дністер, Бистриця, Чва, Луква і над іншими, також дубові ліси по той бік Дністра на річці Липа та іншими, особливо за селами Бовшів і Хоростків, Юнашків та ін. Також є великі ліси з буковими та різними деревами на великих горах, які називаються Альпами, що йдуть до кордонів Угорщини. В тих лісах мешканці інших староств могли би села осаджувати, якби пан Бог дав спокою, а на цей час із тих лісів теж пожиток буває, бо пастухи або господарі як зі староства, так і з поміщицьких сіл, які для заохочення овець пасуть свої отари в королівських лісах як на низинних, так і на гористих місцях, дають від отари своєї, зазвичай від 100 овець, одного барана за 15 грошів, сир за 10 грошів, попруги за 2 гроші, дають також гроші за своїм звичаєм та інші речі, а особливо з нижче вказаних поміщицьких сіл люди постійно пасли, як і в цьому році пасуть:

З села Мединя пасли: Підлісецький одну череду, Мікула; із села з назвою Студінка: Васько. З села Монастирчани: Демко Левкович, Іван Попович, Васько Богородич, Яким Курчевич, Іван Чарнокозич, Александро Чарнкозич, Ісай Царнкозич. Із села Старуні: Онуфрей Деросович, Олекса Матійович. З села Жураки: Іван Бабич, Павло Лазаркович, Озор Бульбарович. Із села Лисець: Михайло, Демко, Федір. Із села Сільце: Кирило, Василь, Федько. З села Ляховичі: Кирило Масійович, Лукач Масійович, Іванєч Андрейкович, Іваніс Коваль, Дмитро Боянчевич, Мартін Литвин, Гриць Кондорович, Осташ, Петро, Рурей, Андрій, Тимко, Олекса, Макович. З села Княгиня: Александро, Гаврило. З села Яблунька: Федір Лучич, Савка Лучич, Ілько Лучич, Лазор Бущич. З села Грабовець: Сотез Марусич, Яцько Погначич. З цих вище згаданих сіл кожен пастух давав по 1 барану, по 1 сиру, по 1 попрузі, як вказано вище. Також і з королівських сіл дають від випасання овець зазвичай сир, попруги та гроші ті, що пасуть в лісах і на полонинах. Також і з інших поміщицьких сіл пасуть, як кажуть. Який би не був пожиток щороку, а весь цей помірний пожиток з пасовищ може на цей рік складати 60 злотих.

Жири. Коли жири зародяться в закріплених лісах чи дібровах, то кожна людина як з міста, так і з сіл Галицького староства і поміщицьких, яка заганяє туди свиней на пашу, повинна дати по двадцятій свині. А в кого немає двадцяти, той дає по 1 грошу від кожної свині. Хоча в інші роки був великий пожиток, все ж через посуху в цьому році жирів зародилося мало. Тільки отримали з королівських сіл: з Дубівців - 14 свиней, з Дегової - 7 свиней, з Бовшова - 6 свиней, з Хоросткова - 5 свиней, кожна по 48 грошів, і грошей дісталося замало, але люди не могли згадати, що вони з них отримали; а писар сказав, що він не вибирав. Крім того, деякі замкові слуги і писарі та слуги з сіл, які охороняли ліси, свідчили, що також із поміщицьких сіл вони отримали тих пожитків мало. Це все може скласти в цьому році 70 злотих. Хоч пани Бидловські були звільнені від лукової данини, але за постановою Варшавського сейму вони повинні будуть давати як інші.

Бобри. Там же на ріках, які в тому старостві великі, а особливо на ріці Липі, часом ловлять бобрів, яких цього року згаданий кмет Федір Дерев'янка з Бовшова зловив вісім, кожен за 2 злотих, що принесе 16 злотих.

Вини (штрафи), які беруть за непокору, зухвалість та різні інші гріхи, і в місті, і в селах, і зі зваричів (солеварів) на банях; яких в місті війт, маючи відповідно до привілеїв 3 гроші, пильно стереже, і отамани в селах також пильно стережуть, вибирають певний час, і особливо на великих вічах у місті, а в селах - коли підстароста приїхджає чинити правосуддя, тоді їх також вибирають.

Поємщина, яка розуміється так: коли дівчина виходить заміж, з міста чи з села, які належать староству, особливо українська, бо поляки всюди вільні від неї, то той, хто бере дівчину, дає 2 злоті; також коли вдова в інше володіння йде заміж. А коли в тому ж старостві заміж йде дівчина або вдова, то дають на замок 6 грошів і уряднику рушник. З цього в місті війт має третій грош за привілеєм, тоді вибирає, коли трапиться, а в селах отаманові.

Розлучення: коли якийсь легковажний русин хоче розлучитися зі своєю жінкою, або жінка зі своїм чоловіком, хоч було би добре карати чимось іншим, все ж за давнім звичаєм від таких замкових вин беруть штрафи по 3 гривні.

Вихідні: тобто коли який-небудь русин, який прийшов від іншого пана звідки завгодно, мешкав кілька років у місті або в якомусь селі та хоче виїхати зі староства, а також коли поважний господар з села хоче піти на мешкання в місто, то таких відпускають, але повинні дати вихідного 2 злотих.

Ці чотири випадки трапляються, особлииво штрафи і поємщина, але ж староство не мале, може це принести за рік принаймні 50 злотих.

Там же був пожиток із сіл пана Куропатви, як видно зі старих реєстрів, написаних до 30 років тому, і недавніх часів, тобто з сіл Пнів, Назавизів, Ринівці та інших, з яких люди здавна з пасовищ давали також овець, гуні, сири, попруги за випасання овець у королівських лісах. Давали також і кун певну кількість за дозвіл людям з тих сіл користуватися певними прилеглими потоками і лісами; і певну кількість дерева з тих сіл щороку привозили до Галича на будівництво замку. Але вже кілька років, як нинішній пан Куропатва, відправивши собі певних комісарів, відмежував досить багато лісів і потоків, як у горах, так і на рівнинах, а селяни пообіцяли їх використовувати, а потім пани комісари, бажаючи від пана старости захисту, наказали копці висипати. Таким чином, на даний час тих пожитків з тих сіл вже немає, тобто ні овець, ні куниць, ні свиней не дають, ні дерево не привозять, бо за обмеженням обійдуться без королівських лісів, де їх не мало за межами втрачено.

Сума з перелічених пожитків складає 196 злотих.

Стави, які належать цьому староству. Наприклад, добрий став у Бовшові, який на четвертий рік приносить 1000 злотих; третя частина на 1 рік становить 333 злотих 10 грошів. Є теж інші малі ставки на деяких місцях і садки під замковою горою, які використовуються на замкову потребу. Сума ставів складає 333 злотих 10 грошів.

Млини цього староства. Млини два під містом Галичем, один на річці Луква, в якому 3 борошняні круги, четвертий ступний, другий на річці Липа, в якому два борошняні круги, третій ступний. Ті млини з броварами орендовано галицькому міщанинові до року за 800 злотих. Млин у Бовшові на добрій воді, яка ніколи не пересихає, в якому є 2 борошняні круги, третій ступний, до року може принести принаймні 30 злотих. Млин в Ямниці на ріці великій Бистриці, в якому один борошняний круг, другий ступний, якби добре доглядали за греблею, міг би дати великий пожиток, але за нею погано доглядали, тому під час повеней вода її псує, а після пошкодження її не скоро поправляють; за цей рік, як свідчать люди, тільки з нього виміряно 20 мац жита по 12 грошів, 10 мац солоду по 9 грошів, 4 маци ягелю по 30 грошів, що складає 15 злотих. Сума з млинів 845 злотих.

Фільварки, які належать цьому староству:

Хоростківський за рікою Дністром, недавно побудований, в якому завезено на тік: жита - 200 кіп, вівса - 150, ячменю - 100, проса - 30, татарки - 30, гороху був 1 стіжок, з якого намолочено 8 мац галицької верховатої міри. Там же обора (корівник - П.М.), в якій 16 дійних корів, 16 дійних корів отелених, 10 корів ялових, 7 озимчат, 9 телят літніх, 1 плідник. 30 звичайних свиней. 34 звичайні гуски. Обслуга: двірник - 1 марка, придворна (dwórka - жінка, яка постійно знаходиться поруч із правителькою, супроводжуючи її в повсякденному житті - П.М.) - 2 марки, 2 дівки - 4 флорини, 1 пастух - 2 марки.

Бовшівський, в який завезено на тік: озимого жита - 600 кіп, ярого жита - 100, пшениці озимої - 500, пшениці ярої - 100, ячменю - 400, вівса - 700, татарки - 200, проса - сорок кіп, гороху - 1 скирта. Там же обора, в якій 13 дійних корів, 8 корів ялових, 13 телят, 9 старих і молодих ялівок, 21 молодий віл, 20 озимчат, 71 звичайна вівця, 16 робочих волів, 21 звичайна свиня, 80 гусей. Обслуга: урядник - 10 марок, писар - 8 флоринів, придворна - 3 марки, 2 дівки - 4 флорини, 2 пастухи - 4 марки, слуги для охорони діброви - 4 марки, двірник у дворі під замком - 4 марки. Передбачуваний пожиток від худоби: в перелічених фільварках 29 дійних корів, 18 ялових корів, 46 дійних овець, передбачуваний пожиток від кожної дійної за гривню, а від двох ялових як від однієї дійної, а від 6 овець як від однієї дійної корови, це все, додавши ще й пожиток за вовну від 70 овець, 83 злотих 2 гроші, а вирахувавши 68/24 флорини мита на обслугу, про яку вище сказано, залишиться 14/8 злотих.

Фільварок під замковою горою, до якого звозять збіжжя, яке дістається з копчизни, бо в цьому старостві є досить чистих і урожайних полів, особливо за Дністром у Хоросткові, у Бовшові та на інших полях, також у Галичі над річкою Дністер на міській землі, це від рова аж за церкву, яка в полі стоїть змурована з тесаного каменю, аж до річки Чва, є рівне поле, що називається Побережжя, на якому дуже добра земля. Також і між міськими полями є 15 ланів, був би дуже добрий фільварок на цій землі, але з уряду було сказано, що нема кому працювати на ріллі. Також у селі Королівське Поле, що за кілька миль від Галича, недалеко від Коломиї, є досить чистих полів. У всіх цих місцях і на деяких інших, які собі в лісах люди покопали заново, дають людям сіяти збіжжя всілякого урожаю, а дають сьому копу, чого в інші роки було немало, але в цьому році, неврожайному через посуху, цієї скопчизни виявилося мало. А все одно, які дані подали з уряду, так тут написано. Насамперед, у дворі під горою Галицького замку немає іншого збіжжя, тільки, як згадувалося вище, є скопчизна з Побережжя і з півтретини лану і нових земель, якої під час свого перебування там ревізори не застали, бо вже було обмолочено; і, як подали з уряду, жита було 2 стоги, в яких, згідно з дворовими справами, було жита 120 кіп. Вівса 1 стіг, в якому на вигляд могло бути 50 кіп. Татарки 1 стіжок, в якому могло бути 15 кіп. Ячменю 12 кіп. Пшениці 1 стіг, в якому, згідно з дворовими справами, було 25 кіп. Проса було 10 кіп. Велика рогата худоба, яка є у цьому дворі, за наданими справами, є власністю пана воєводи, недавно пригнана туди, і там її тримають дуже мало, тому що на іншому боці річки Дністер є ще другий фільварок.

Скопчизна з поля Хоростківського, яка там же до фільварку звезена. Спершу з пустих ланів Хоростківських дісталося: 60 кіп жита, 30 - пшениці, 20 - ячменю, 20 - вівса, 10 - татарки, 16 - проса. А з урочища Котілова була отримана скопчизна, туди ж звезена: 12 кіп жита, 12 - пшениці, 15 - ячменю, 2 - вівса, півтретини - татарки, проса - 8, гороху - півчверті. У селі Королівське Поле, яке ближче до Коломиї, ніж до Галича, де буває скопчизна, то там селяни повинні їх прибрати, обмолочити і привезти до коломийського двору, бо їм туди ближче, і зазвичай перетворюють це зерно на солод; в цьому році там було обмолочено 10 стогів звичайного зерна, якого не рахували; і всі засвідчили під присягою, що вони стільки намолотили коломийської міри, що трохи менша, ніж снятинська, і більша ніж галицька: жита - 8 мац, пшениці - 18 мац, ячменю - 60 мац, вівса - 12 мац, татарки - 4 маци, гороху - 2 маци, всі міри коломийської верховатої. Скопчизна з Бовшівського поля, на якому сіють люди з поміщицьких сіл, тобто з Поплавників, Залукви, Німшина, була звезена туди до фільварку: жита - 40 1/8 кіп, пшениці - 30, ячменю - 55, вівса - 64, тартарки - 61, гороху - 9.

Збір звичайного зерна згідно урожаю і торгу галицького, як про міру вище написано, вона менша снятинської і коломийської та трохи більша рогатинської: жита в згаданих фільварках і з копчизни крім Королівського Поля (бо про це буде сказано окремо) в сумі є 335 кіп; і за даними урядників, деяке жито, особливо у Бовшові, дало більше, ніж мацу, а інші також близько маци, тому з перелічених кіп буде також багато мац; оцінюючи кожну мацу по 12 грошів, як там на звичайному ринку в той час продавалося, то все коштуватиме 455 злотих 24 гроші. Пшениці у вказаних фільварках і з копчизни в сумі є 697 кіп 15 снопів, і за даними урядників, 2 копи давали 1 мацу, і таким чином, буде з перелічених кіп 348 1/2 мац; коштує кожна маца на звичайному ринку по 25 грошів, що складе 290 злотих 13 грошів. Ячменю в згаданих фільварках в сумі є 602 копи, кладучи 2 копи на 2 маци і на чверть однієї маци, буде таким чином 670 1/4 маци; оцінюючи кожну мацу по 9 грошів, вийде 203 злотих 5 грошів 5 динаріїв, крім Королівського Поля. Вівса у вказаних фільварках в сумі є 1086 кіп, і так згідно з перевіреним урожаєм, кладуть кожну копу на півтори маци, таким чином буде з перелічених кіп 1629 мац вівса; оцінюючи кожну мацу по 6 грошів, виходить 325 злотих 24 гроші.

Татарки у названих фільварках і з копчизни, крім Королівського Поля, є в сумі 318 кіп і 30 снопів, кладучи згідно даних урядників, які не були повними, дві копи на 1 мацу, буде таким чином з перелічених кіп 159 1/4 маци; оцінюючи кожну мацу, звичайна оцінка якої подібна до ячменю, по 8 грошів, отримаємо 42 злотих 14 грошів. Проса в названих фільварках сумарно є 104 копи, крім Королівського Поля, а за даними урядників 2 копи давали 1 мацу, і таким чином з перелічених кіп буде проса 52 маци, оцінюючи кожну мацу відповідно до звичайного торгу по 18 грошів, це принесе 31 злотий 6 грошів. Гороху в згаданих фільварках з копчизни в сумі є 12 1/2 кіп, а не в'язаного в Бовшові - 1 стирта і в Хоросткові - 1 стіг невеликий, з якого намолочено 8 мац, а на велику стирту можна класти за подібністю 16 мац, і на 12 1Ї2 копі можна класти 5 мац, таким чином буде всього гороху 29 мац; оцінюючи кожну мацу по 15 грошів, це складе 14 злотих 15 грошів. Сума за вище описане збіжжя складе 1363/10/13 флоринів, а вирахувавши на споживання обслуги п'яту частину, залишиться 1090/20/11 флоринів.

Урожай і оцінка скопчизни з села Королівське Поле. Вже не раз згадувалося Королівське Поле, на якому в інші роки було немало скопчизни, яку люди з того села змолотивши, відвозять до коломийського двору, як самі зізнавалися, і там же на коломийську міру, яка більша, ніж галицька міра, тому цього року намолотили ці люди своєї копчизни: жита 8 коломийських мац, кожна за 16 грошів, це складе 4 злотих 8 грошів. Пшениці намолотили 18 мац, кожна за 28 грошів, це складе 16 злотих 24 гроші. Ячменю намолотили 60 мац, кожна за 12 грошів, що складе 24 злотих. Вівса намолотили 12 мац, кожна за 10 грошів, що складе 4 злотих. Татарки намолотили 4 маци, кожна за 12 грошів, що складе 48 грошів. Гороху намолотили 2 маци, кожна за 24 гроші, що складе 48 грошів. Сума за збіжжя скопчизни з Королівського Поля становить 52/8 злотих.

Сума за все зерно токів Галицького староства, дуже помірно рахуючи, складає 1142 злотих 28 грошів 11 денаріїв.

Сіножаті того староства. На луці Залозець накошено сіна 10 стогів, кожний стіг мав у собі 8 копиць, оцінюється кожий стіг помірно по 7 злотих. На луці Липчиці накошено сіна 1 стіг на 8 копиць, вартістю 7 злотих. На луці, що лежить у вказаному місці Угельники, накошено сіна 7 стогів, кожний по 8 копиць, вартість кожного 7 злотих. На луці Клиничі накошено сіна 4 стоги, кожний на 8 копиць, вартість кожного 7 злотих. На луці Ямничанській накошено сіна 17 стогів, кожний стіг на 8 копиць, вартість кожного 7 злотих. На Бовшівському полі накошено сіна 19 стогів, з яких 10 кожний на 8 копиць, вартість кожного 7 злотих, а 9 - по 10 копиць, вартість кожного 8 злотих. На Хоростковичах (Хоросткові?)сіна накошено 7 стогів, кожний по 8 копиць і вартістю 7 злотих. На Королівському Полі був у цьому році стіг сіна на 10 копиць вартістю 8 злотих.

Сіножаті, продавані за гроші. З лук, які лежать за потоком Барівка і траву продають щорічно, дісталося 52 злоті 5 грошей і 10 курей, кожна вартістю 9 денаріїв, а згаданий чинш ці люди дають: Сенько Канінка - 1 злотий, Мальхер Скорута - 8 злотих 20 грошів, Федько Зенінщич - 3 злотих, Омелян - 2 злотих 2 гроші, Стах - 5 злотих, Кость отаман - 10 курей, Стас Скоручич - 2 злотих, П'єх Степкович - 3 злотих 6 грошів, Василь Шуль - 4 1/2 злотих, Степан Скоручич - 1 злотий 6 грошів, Івасько Скоручич - 2 злотих, Фейдечко Ладеховський - 5 злотих, піп Петровський - 3 злотих 6 грошів, комора з Листопади - 4 1/2 злотих, Онисько Горчичка - 4 1/2 злотих, Забій Андрій - 2 злотих, Федашко - 10 грошів. Крім того, дано трьом слугам по штуці луки, і слузі пана старости. З лук на пустирі Кульничичі, з яких також продавалася трава, дісталося 14 злотих 5 грошів. З лук, які лежать під горою і на горі Котілова, на пустирі біля села Хоросткова, з яких траву продавали, дісталося 14 злотих 9 грошів. З лук, які називають Батівхов, продавали з сіно за 52 злотих. На Галицьких полях луку, названу Бринь, продали за 10 злотих. З цієї ж луки, з продажу трави, дісталося 3 злотиих 24 гроші. Там же за траву дісталося 15 грошів і 12 iarząbkow, кожний за 1 1/2 гроша. Там же інші сіножаті в кінці Бовшівського поля, в урочищі Шулевім, за які взято 4 злотих.

Сума всього сіна, вище описаного: 10 більших стогів по 8 злотих кожний, 56 менших стогів по 7 злотих. До цього, що за гроші і за кури продано, оцінено в 151 злотий 25 грошів. Це все принесло би 624 злотих 21 грош. А залишивши трохи на їжу коням пана старости і вирощування худоби 50 стогів, а залишок, тобто 10 великих стогів і 6 менших, оцінюючи так, як було описано вище, і додаючи до цього те, що продано за гроші, отримаємо всього 273/25 злотих.

Сума всіх пожитків, які на даний час приходять з Галицького староства, складає 5540 злотих 22 гроші 11 денаріїв, крім жировчизни та інших випадкових пожитків, таких як ловля бобрів на річці Липі, вини з міста і з сіл, які беруть з осуджених законом, поємщина, розлучення, вихідне, контрабанда, яку підстерігають побережники (лісові сторожі - П.М.), блукаюча худоба та інші речі, які беруть за звичаєм краю.

(Далі буде).

Люстрація Галицького староства 1564-1566 років (2).

 Люстрація Галицького староства 1564-1566 років (продовження, початок див. https://morozpd.blogspot.com/2023/04/1565-1566.html)

Королівське Поле біля Коломиї, відоме з 1551 року, у місті, закладеному шляхтичем Миколаєм Сенявським, руським воєводою і старостою галицьким, і т. д., з цього поля першими давали скопчизну (податок - П.М.) люди, які там сіяли. І на цей час є в цьому селі 32 заселені дворища, на яких сидить 37 селян; ще 30 цілих дворищ платять чиншу по 2 злотих, а подимного по 2 гроші, а 2 дворища є вільні на цей час з тієї причини, що одному селянину, який це село осаджував, відпустили все, і отаман також вільний. А імена данинників такі: Mусій, Федір Лятеч, Іван Рудько, Дмитро Рудько, Федь з Яцем, Стахно, Tимко Кендзор з Матеєм, Юрік, Федір Сазонецький, Василь, Miсько, Maксим Oманен, Кирило з Тимком, Гриць Осташ, Іван Мороз, Наум, Микита з Єремієм, Сенько, Іван Воронка, Гриць Станкович, Васько Говейко, Матей, Стець, Прокіп Копень, Іван Тарновський, Нестор, Максим Кривуліч, Іван Кобернат, Павло. Крім того Данило, який це село осаджував, готовий до смерті зі свого дворища виконувати всі обов'язки та зобов'язання. Ватаман Іван Марчак звільнений від данини зі свого дворища з поваги до служби. Сума чиншу з подимним від перелічених селян становить 62 злотих.

Повинність згаданих селян. Повинні всі 3 дні на рік косити трави і те, що накосять, згромадити, прибрати і відвезти, куди скажуть. А якщо би там хтось сіяв збіжжя, а є куди, бо поле велике, то повинні скопчизну звозити, і в стоги гарненько скласти, і змолотити, і збіжжя відвезти, куди скажуть. Крім того, є на них особливий обов’язок, щоб кожен сівач на дворищі мав доброго коня і шаблю, кафтан і шапку, лук і спис, так належить на всяку потребу, як з паном старостою, або з підстаростою коломийським або галицьким їхати на полонини в час збирання данини овечої або свинячої. Також і для поїздки за кордон або і на ту сторону (за Прут) їхати, та з офіційним листом не далі 10 миль.

Данина овеча: дві десятини від овець дають щорічно, отримали у 1564 році 18 овець, кожна вартує 15 грошів: це приносить 9 злотих. Данина бджолина, бджолині десятини дають щорічно, цього року дісталося 6 пнів і очкового 14 грошів. Це все приносить 4 злотих 14 грошів.

Піп руський дає на рік 1 злотий.

Там селяни дають стацію на приїзд старости до Коломиї, бо це село біля Коломиї лежить, 1 теля, вівса пів маци, 1 курку, і це повинні за кожний приїзд пана старости: а також там фільварку в Коломиї немає. Свиню теж дають двадцяту, коли жир буває, але про це буде по селах.

Сума з того села крім стації становить 76 злотих 14 грошів. А що стосується скопчизни, про це буде при фільварках написано.

Хоростків - село, в якому на дворищах є 7 осілих селян, які дають річного чиншу по 6 грошів; пшениці по 4 маци, котра хоч і в Галичі на базарі коштує досить дорого, адже за кожну мацу згадані селяни здавна відкупляють по 15 грошів; овес по 4 маци, кожна ціною 4 гроші; 2 курки, кожна ціною 1 денарій новий; по 12 яєць за 1 денарій новий: конопляна пряжа по одному ліктю, що коштує 4 шеляги. Це все приносить 21 злотий 19 грошів 15 денаріїв. А звуть їх: Івасько, Процик, Василь, Федір Якусович, Тіско Хричевич, Роман, Марко. Роблять по 2 дні на тиждень, що їм скажуть.

Загородників є 5, які нічого не дають, тільки надають послуги за наказами двору, а звати їх Петрик Морозович, Петрик Неїло, Бартрух, Сидор, Матвій Тискович.

Піп руський дає на рік 30 грошів.

Десятини бджолиної, яку щорічно дають, дісталося 5 пнів, кожний по 20 грошів, і очкового 15 грошів; це все принесло 3 злотих 25 грошів. Поволовщину дають на сьомий рік, якої буде від них 7 волів; кожний помірно коштує 4 злотих, це принесе 28 злотих, а вирахувавши шосту частину на 1 рік, це принесе 4 злотих 20 грошів. Свиню двадцяту, якщо жир буває, повинні дати, про що буде написано по селах.

Сума з Хоросткова становить 30 злотих 4 гроші 15 денаріїв.

Ямниця - село, в якому селян на кріпацьких півдворищах є 32, які дають річного чиншу по 10 грошів; вівса по 12 мац, кожна вартує 6 грошів; по 2 курки, кожна коштує 1 грош, 20 яєць вартістю 1 грош; пряжі конопляної по 1 ліктю вартістю 4 шеляги: сіна по 1 возу за ціною 4 гроші; хмелю по 1 маці вартістю 10 грошів: це все приносить 105 злотих 28 грошів 20 динаріїв. Вони повинні робити два дні на тиждень, як самі, так і худобою, що їм скажуть. А імена цих селян: Хапка Васильова, Сасько, Гриць Ісайович, Тарас, Федір Лозойда, Михайло Борисович, Грицько Мороз, Ігнатко Міщич, Сєн Андронкович, Іван Малущич, Ілько з Маском, Тимко Кривчич, Романець Волосів, Михайло Слізевич, Іван Тарабанець, Олекса Андронкович, Іван Гриневич, Яким Ісайович, Йосип Селенкович, Михайло Ковальович, Василь Борщик, Іван Олезарович, Кость, Борис Кущевич, Дмитро Пліска, Юрко і Павло Іванченєта, Мелешко з Андрейцем Іванчевичі, Федір Стрілець, Яким, Луць Ватаманович, Яким Андронкович.

Загородничі, або підсадкові, які також мають ріллю, їх на цей час є 14, дають річного чиншу по 10 грошів; по 2 курки за ціною 9 денаріїв кожна; по 10 яєць вартістю півгроша; це все приносить 5 злотих 11 грошів. А роблять три дні на тиждень, що скажуть. Їхні імена: Василь Прокопів, Павло Волосович, Грицько Мекотич, Федір Андронків, Федір Волосович, Іван Андронків, Федір Максимович, Іван Мрочик, Олекса Колбик, Іван Болдний, Іван Горжеч, Грицько Олезарович, Андрій, Сергій Дейко. Крім цього, названий Іван Мекотич, загородник, роботу відкуповує, даючи 2 злоті, 2 курки за 1 грош, 10 яєць за півгроша; це все приносить 2 злотих півтора гроша.

Слуги, яких є чотири, нічого не дають, тільки повинні їхати, куди їм скажуть, з листами і при перевезенні стерегти і забирати їх, бджолину десятину і баранів з писарем забирати; їхні імена такі: Іванець, Джоснювка, Карлунеч Возний, Федір. 

Корчмар Сенько Лєнчич з корчми, з пивоварні, з ріллі, з лугу, які до корчми здавна належать, дає річного чиншу 16 злотих.

Данина бджолина. Бджолиної десятини, яку дають щорічно, дісталося цього року 16 пнів, кожен вартістю 20 грошів, і очкового 38 грошів. Це все приносить 11 злотих 28 грошів. Поволовщини, яку на сьомий рік дає кожен селянин, що тримає худобу, принесе від них 50 волів, кожен по 4 злотих; це принесе 200 злотих, а вирахувавши шосту частину на один рік, вийде 33 злотих 10 грошів.

Двадцяту свиню, коли жир буває, дають, про що буде нижче.

Там же 2 руських попи, які дають по 30 грошів; це приносить 2 злотих.

Сума пожитку з Ямниці складає 176 злотих 19 грошів 3 денарії.

Угринів, село на землі Ямницькій, в якому на кріпацьких півдворищах є 6 селян, які дають річний чинш по 10 грошів; вівса по 12 мац, кожна по 6 грошів; 2 курки по 9 денаріїв; 20 яєць по 1 грошу, конопляної пряді по 1 ліктю вартістю 4 шеляги: хмелю по 1 маці, кожна по 10 грошів; сіна по 1 возу за 4 гроші; це все принесе 19 злотих 26 грошів. Крім цього роблять те, що їм наказують. Їхні імена: Млинар, Микита Млинарович, Яшко Тіпель, Гринько Сандрович, Ільчиха вдова, Ісай Сандрович.

Також одна вдова Панасова сидить на річному чинші до трьох років, який відпрацьовує, поки її діти підростуть; після закінчення цього терміну має давати щорічно по 2 злотих, вівса 2 маци, кожна по 6 грошів; це принесе 2 злотих 12 грошів.

Крім того, на даний час є 3 порожні дворища.

Підсадкові: Міськова вдова дає за рік 10 грошів, оцінюється в півтора гроші. Матвій такожж як Міськова вдова. Це приносить 23 гроші.

Корчмар Іван з корчми дає річного чиншу 3 злотих.

Данина медова. Бджолиних десятин, які щорічно дають, дісталося 3 пні, кожен оцінюється в 20 грошів, і очкового 10 грошів, що все приносить 2 злотих 10 грошів.

Піп руський дає за рік 30 грошів.

Поволовщини, яку дають на сьомий рік, взято від них у 1560 році; прийде від них 10 волів, кожен оцінений по 4 злотих; це, відокремивши шосту частину, за 1 рік принесе 6 злотих 20 грошів. Двадцяту свиню дають, коли жир буває.

Сума пожитків з Угринова на цей час складає 36 злотих 1 грош.

Підгороддя, село над річкою Луквою, в якому перед тим було 15 осілих селян, але на цей час після висипання меж, якими ділилися маєтки пана Блюдницького і покинутого села передані певними комісарами, яке цей пан Блюдницький був собі виправив, при відсутності землі те село мусило опустіти. Ці межі з оглядом на шкоду його королівській величності, руський воєвода наказав зруйнувати, але потім за суворим наказом його королівської величності мусив знову висипати. В селі залишається на цей час лише 3 селяни, які сплачують річний чинш по 6 грошів; вівса по 8 мац за вказаною вище ціною: конопляної пряжі по 12 пасм, 4 тверді нитки; по 2 курки по 1 грошу; по 20 яєць за 1 грош; це все приносить 5 злотих 22 гроші. А роблять, що їм накажуть. Їх імена: Луць Островський, Яць Дейко, Ілько Михайлович.

Піп руський дає річного чиншу 30 грошів.

Загородників або підсадників, які нічого не дають, тільки працюють, є чотири: Стецько, Бозда, Сава, Гасєч.

Данина бджолина. Бджолиної десятини, яку дають щорічно, дісталося 4 пні, кожен по 20 грошів, і очкового 8 грошів; це приносить 2 злотих 28 грошів. Поволовчина, яку дають на сьомий рік, принесе від них 7 волів по 4 злотих. Це, вирахувавши шосту частину, на один рік принесе 4 злотих 20 грошів. Двадцяту свиню, коли є жир, то дають.

Сума з Підгороддя на цей час принесе пожитку 14 злотих 20 грошів.

Дубівці, село за річкою Дністер, в якому є 18 осілих на дворищах селян, які дають річного чиншу по 10 грошів, овес по 12 мац за 6 грошів кожна; по 2 курки за 1 грош; 20 яєць за 1 грош; пряжі по 1 ліктю за 4 шеляги. Це все приносить 51 злотий 6 грошів. Їх імена: Хас Волосович, Місько Костович, Ігнат Волосович, Павло Волосович, Прочик Волосович, Іванко Ліскович, Савка Ількович, Пилип Данкович, Марко Старий, Пилип Костович, Данило Краскович, Мануїл Кузнєч, Труш, Ігнат Чікель, Роман Волосович, Магда, Тиско, Никон Гучкович.

Крім цього, один молодий селянин Мелесковський, чий батько нещодавно помер, має свободу з цього моменту на 3 роки, після закінчення цього терміну буде давати, як інші.

Є 3 підсадкові або загородничі, які нічого не дають, тільки роблять: Савка Волосович, Івасько Матвійович, Семко Ількович.

Бджолиної десятини від пасічників отримано за цей рік 10 пнів по 20 грошів кожний, і очкового 38 грошів; це все принесе 7 злотих 28 грошів.

Поволовчини, яку дають на сьомий рік, прийде від них 19 волів, кожен за 4 злоті; це принесе 76 злотих, а вирахувавши шосту частину на 1 рік, то оціниться в 12 злотих 20 грошів.

Піп руський дає на кожний рік 30 грошів.

Свиню двадцяту, коли жир буває, дають, про що буде нижче.

Сума з Дубівців приносить пожитку 72 злотих 24 гроші.

Дегова, село над річкою Дністер, розміщене на землі села Дубівці, в ньому проживає вісім осілих селян, які дають річного чиншу по 10 грошів; вівса по 12 мац за 6 грошів кожна; 2 курки за 1 грош обидві; по 20 яєць за 1 грош; конопляну пряжу по 1 ліктю за 4 шеляги; це все оцінюється в 22 злотих 22 гроші 12 денаріїв. А імена селян такі: Стецько, Мітчиха вдова, Кузьміна, Остапко, Сенько, Тимко Гаврилович, Прочик Долобкович, Гаврилиха.

Там же 1 загородник - Дудка, який нічого не дає, тільки робить, коли йому скажуть.

Бджолиних десятин від пасічників отримали в цьому році 4 пні по 20 грошів кожний і очкового 13 грошів, це все оцінюється в 3 злотих 3 гроші. Поволовчини, яку дають на сьомий рік, прийде від них 8 волів, кожен за 4 злотих, що, вирахувавши шосту частину, на один рік складе 5 злотих 10 грошів. Свиню двадцяту, як буває жир, то дають, про що буде по селах.

Сума з Дегової приносить на рік пожиток 31 злотий 5 грошів 12 денаріїв.

Бовшів, село біля річки Липи, що лежить у полях, в якому є 22 осілих селян, котрі дають річного чиншу по 6 грошів; пшениці чистої міри верховатої галицької по 4 маци, за яку платять так, як якого року буває на ринку в Галичі, а тому того року була по 24 гроші; вівса по 4 маци, все міри верховатої; по 2 курки за 1 грош; по 12 яєць за півгроша, конопляної пряжі по 1 ліктю за 4 шеляги; це все оцінюється в 94 злоті 14 грошів 6 денаріїв.

І роблять три дні на тиждень, що їм наказують. А звуть їх: Іван Серединка, Анна вдова, Семко Васькович, Міхно Сідка, Олекса Чеслич, Янко Теліська, Федір Koтик, Іван Мохней, Єремко Микитич, Васко Коломика, Савка Борщікович, Maкар Піщельникович, Степан Чиж, Федір Думнич, Сенько Хоркол, Філь Дем'янович, Хома Kунчевич, Лаврін Kунчевич, Прокіп Моско, Михайло Kунчевич, Aндрій Дубровка, Лазор Kунчевич.

Юрко отаман вільний на основі послуг, тільки бджолину данину, поволовчину і свині дає.

Піп руський дає в рік 30 грошів.

Є 12 підсадкових, котрі також мають ріллю, нічого не дають, лише обслуговують двір, що їм кажуть; їх імена: Войтек Мазур, Тимко, Сидор, Симко Овчар, Нестор Литвин, Демко, Андрій Дуліб, Проник, Процик Рібітв, Іван Роїк, Олекса, Федір Дерев'янко.

Там же є корчма, яку пан воєвода руський дав своїм мисливцям утримувати, до неї є досить ріллі; вона може принести 16 злотих, з неї мисливці ніби своєму пану на той час нічого не давали, але якщо пожиток королівський, тоді тут кладеться.

Спасне, яке беруть, коли купці через це поле женуть волів гостинцем з Поділля, від 100 волів фунт перцю і лот шафрану або при невиконанні обіцянок платять грошима за угодою. Цього року дісталося грошима 38 злотих; перцю 9 фунтів, кожен грошів, шафрану 9 лотів, кожний за 6 грошів; це все принесло 45 злотих 6 грошів.

Поволовщину тут на сьомий рік дає кожний господар; прийде від них 23 добрих волів, і 12 телиць, кожний віл по 4 злотих, телиця по 2 злотих, що принесе 116 злотих, а вирахувавши шосту частину, на 1 рік це складе 19 злотих 10 грошів. Овець і свиней, коли жир буває, дають як і інші села, про цю данину буде по селах. Данину медову дають ті, що бджоли мають, десятий пень бджіл, яких цього року дісталося 24 пні по 20 грошів кожний; і до цього очкового забрано грошима 1 злотий 17 грошів; що принесе 17 злотих 17 грошів.

У річці Липа також ловляться бобри, яких цього року деякий Дерев'янко зловив 8.

Там же Замкова пасіка із більше ніж 100 бджолиних пнів; з якої відповідно до справи пасічника та замкових слуг цього року були наповнені медом 4 півбочки за 15 злотих кожна, це принесло 60 злотих.

Сума пожитків з Бовшова крім випадкових оцінюєтся в 253 злотих 17 грошів 6 денаріїв.

Коростовичі, село, в якому є 15 осілих селян, які теж все дають, як бовшівці: річного чиншу по 6 грошів; пшениці чистої міри галицької верховатої по 4 маци, або платять так, як на базарі, коли - на той час була маца по 24 гроші; вівса по 4 маци за 6 грошів кожна; по 2 курки за 1 грош; по 12 яєць за 9 денаріїв; пряжі конопляної кожний з них дає по 1 ліктю за 4 шеляги; це все підраховане принесе від них 64 злотих 12 грошів 9 динаріїв. А імена їхні: Остас Тіскович, Кузьма Карпович, Ількова вдова, Калні Лецович, Місько, Стецько Карпович, Кость Васькович, Охрім Петрикович, Василь Кузьмин, Сен Добровників зять, Матвій Данилович, Стецик Ганцевич, Лукаш Маскович, Артем Грицович, Андрій Михалкович.

Крім того, один кмет - Юрко Лукачевич, який має вольності терміном на 3 роки, після закінчення цього терміну буде давати, як інші.

Є 9 підсадкових, які нічого не дають, тільки роблять у бовшівському дворі, що їм скажуть, а звати їх: Ячко Ухрин, Андрій Попик, Михайло, Ячик, Іван Піщельник, Іван Слонський, Олекса, Іван Пачкович, Михайло Ганчіч.

Бджолина десятина, яку дають щорічно, склала 4 пні за 20 грошів кожний, і очкового 22 гроші. Це все становить 3 злоті 12 грошів. Поволовщину, яку дає кожен господар на сьомий рік, взято в них 1562 року, прийшло від них з часу минулого вибирання 16 волів і 9 телиць, кожен віл по 4 злотих, а телиця по 2 злотих: це все принесло 82 злотих, а вирахувавши шосту частину, на 1 рік це складе 13 злотих 20 грошів. Овеча данина: щороку дають двадцяту вівцю, яких на рік нинішній дісталося 9, ягнят 4 і грошей 9 грошів; це все оцінено в 5 злотих 24 гроші..

Піп руський дає за рік 30 грошів.

Свиню двадцяту, коли буває жир, дають.

Там же є немалі діброви, з яких, коли зародиться жир, буває пожиток немалий.

Сума з Хоросткова (?) складає 88 злотих 8 грошів 9 денаріїв.

Вікторів, село, яке перед 1558 роком почало заселятися у лісі над річкою Луква, пів милі від Галича, за Крилоським монастирем, в якому люди ще мають свободу від усіх податків до року Господнього 1569, а після закінчення цього терміну повинні давати з кожного лану чиншу на Галицький замок по 2 злотих, 2 каплуни (півні) та 1 гуску; а хто матиме вівці, має двадцяту вівцю давати, 1 овечий сир за 10 грошів, попруги поставити, порося двадцяте від свині, бджолину десятину; до цього повинні з кожного лану привезти у Галицький замок дров по два вози на Різдво, і по два на Великдень; дерева в рік на будівництво замку; від виготовлення ґонту кожен на рік дає 30 ґонтів для поліпшення замку; крім цього, повинні жати два дні і косити траву два дні на рік, і те, що накосять, згромадити, скласти у стоги і звозити, куди накажуть. До того ж, з кожного лану мають давати галицькому підстарості за те, щоби до них приїхав двічі на рік, по три гроша за кожний приїзд. А також війт, який недавно одержав собі новий привілей з канцелярії його королівської величності на 6 орних ланів і на млин, а тамтешні люди більше ніде, тільки в його млині мелять, до того ж і на корчму і на інші речі, і так мало людей може туди поміститися, де війт села викуповує землі 6 ланів, бо там лани широко міряють. А коли теж його млин буде і корчма, то й його королівська величність малий пожиток того села буде мати, і заледве це село більше розшириться, бо війт примушує підданих, щоб вони йому панщину орали, інакше, що це має на превілеї, щоб йому панщина йшла від відречених підданих. 

На той час імена осілих селян такі: Тимко, Федір, Прокіп, Ілько, Панько, Петро, Ігнат, Стець Угрин, Мартин, Іван Долгоміл, Андрій Огрин, Дмитро Дерікот. Піп. Їх вже було осіло більше, але через Яна Блюдницького за розмежуванням землі комісією опустіло їх сімнадцять.

(Далі буде).

Нагородження князя Юзефа Александера Яблоновського: вигадки і правда без коментарів

 У 1755 році в газеті "Kuryer Polski” було надруковано повідомлення:

"З Варшави 12 листопада. ...Сюди дійшла звістка, що з ласки Найсвятішого Короля Франції конферований орден Святого Духа по світлої пам'яті воєводі равському, князю Юзефу Александеру Яблоновському з Прусів, генеральному новогрудському воєводі, якому той орден надісланий до покутських маєтків у Завалові".[1, c. 1]

Тут потрібно зауважити, що в тексті повідомлення є помилковий вираз "той орден надісланий до покутських маєтків у Завалові". По-перше, не "надісланий", а "має бути надісланий". По-друге, не "покутських маєтків у Завалові" (автор повідомлення міг переплутати Завалів із Заваллям на Покутті), а швидше "подільських маєтків у Завалові", беручи до уваги розташування Завалова в західній частині Подільської височини.

Польські історики М. Балінський, Т. Ліпінський в 1885 році у своїй книзі "Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym" використали цю публікацію: "Учений Юзеф Александер князь Яблоновський, воєвода новогрудський, який називав себе графом у Завалові, часто зупинявся в місцевому замку, а в 1755 році отримав від Людовика XV ордени святого Михаїла і святого Духа".[2, с. 873] Через кілька років повторив цю фразу і краєзнавець, педагог Миколай Недзвецький: "...в 1755 році отримав надіслані йому від Людовіка XV ордени св Михаїла і св. Духа..."[3, c. 188-189]

А через пів року газета "Kuryer Polski” продовжила публікацію повідомлень з цієї ж теми, але їх уже не всі прочитали... Як же і де відбулося нагородження?

Зі Львова 28 квітня. Князь воєвода новогрудський зі своєю княгинею та дочками-князівними прибув сюди у Велику суботу після обіду ввечері, де трохи відпочив та пішов у храм на Воскресіння. У неділю, в перший день свят, він найрозкішніше пригощав різних вельмож на обіді у своєму палаці, а в понеділок, після обіду, князь воєвода новогрудський, щоб подякувати Богу за свої блага, в супроводі своїх придворних пішов пішки з палацу до Господа Ісуса з Назарету в монастир оо. Тринітаріїв, а звідти до св. Яна з Дуклі, подавши милостиню обом орденам, вернувся до свого палацу, і у вівторок після обіду вирушив звідти щасливо на ночівлю до Янова, а звідти з княгинею та двома доньками буде далі продовжувати подорож на Ченстохову до Парижа.[4, c. 2]

З Парижа 28 травня. Князь Яблоновський, новогрудський воєвода, який прибув сюди із заохочення Франції, яка з власної ініціативи першою сповістила Польщу про конферований з ласки Його Величності Короля Орден Святого Духа і Святого Михаїла, розважався у Парижі, пересилаючи правила зі статуту цього ордену про чудове життя та поради нашому Архиєпископу і п. Де Бомонту з висновками, перед кардиналом Його Величністю де Субісом він сповідався, а перед генеалогом п. Клерамбо виводив генеалогію, від служителів орденів засвоював церемоніальні поклони, купував одяг на акт за іспанським зразком, а саме чорне оксамитове пальто з гаптованим золотом хвостом, яке коштувало понад 26 000 ліврів, також парадну ліврею, щедро обплетену срібною тасьмою. Розважався перед початком акту, який зазвичай припадав на Трійцю, їздив зокрема то до Версалю, то до резиденції архієпископа Парижа, то приймав часті візити і навпаки, наносив, та ін.

5 червня князь поїхав до Версалю, щоб підготуватися до наступного дня, оскільки йому ні в чому нічого не бракувало, його ласкаво прийняла Найсвітліша держава, вельми поважала королівська родина тощо. Перед усією церемонією прийшов разом з паном Сент Віталь для отримання такого самого ордена, у каплиці Версальського замку при асистенції 60-ти лицарів того ж Ордену кардинал провів відправу, після чого король зійшов на трон, приступили до нього праворуч князь воєвода новогрудський, а ліворуч п. Сент Віталь, стали на коліна за крок, потім король одів стрічку з орденом на князя, який стояв перед ним на колінах, своїми руками поправив плащ, що було непрактично, і ланцюг на плащі з орденом, наказав додати у грамоті "Наш дуже дорогий і улюблений кузен". Крім того, король подарував також Книгу про Святого Духа та Децимку. Отримавши це після поцілунку королівської руки, вони продовжили підписуватися в Лицарському реєстрі, і на цьому церемонія закінчилася, після чого вони пішли до королівських кімнат, щоб висловити свою подяку, звідки кожен повернувся до свого місця, як то князь номінат до апартаментів у замку, наданих йому. Перевдягнувшись у розкішний одяг, був проведений до лицарського столу, накритому від імені короля. Потім він 7 днів представився королівству, попрощався із державою, міністрами та лордами, повернувся до Парижа, а наступного дня, задовольнивши всі шляхетні інтереси, виїхав до Двору Луневільського та Мангеймського до своєї княгині, яка була на водах. Приїзд цього пана, успішне завершення його справ, його приємний прийом у дворі та швидкий від’їзд здивували тут багатьох.[5, c. 2-3]

З Лейпцига 17 серпня. Князь Яблоновський, воєвода Новогрудський, повернувшись із Франції до Саксонії, отримав звістку від своїх друзів, що палац, де він перебував у Парижі, тобто готель на вулиці Принцеси відтепер називається готель Яблоновський і прикрашений гербами князя. Йому на води у Лаухштедті в Саксонії король Франції прислав посвідчення носіння Рейнського ордена св. Губерта з орденом Св. Духа та Св. Михаїла. Потім прийшов лист від електора* Палатіні Ребені, який схвалював і підтверджував посвідчення. Крім того, той же князь отримав для князя Антонія Яблоновського, старости буського, свого племінника (зятя?), посвідчення носіння того ж ордена св. Губерта.[6, c. 3]

Список використаних джерел

1. "Kuryer Polski”, Annô 1755, Num. CХХІ. URL : https://polona.pl/preview/8bc63b07-5006-4d85-9c48-1e9d0c1793d7

2. Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana przez Michała Balińskiego i Tymoteusza Lipinskiego. Wydanie drugie poprawione i uzupełnione przez F. K. Martynowskiego. Tom II. Zeszyt 6. Warszawa. Nakład i druk S. Orgelbranda synów, Bednarska № 26. 1885. // [Електронна копія] : Wielkopolska Biblioteka Cyfrowa, веб-сайт. URL: https://www.wbc.poznan.pl/dlibra/publication/11126/edition/18060?language=pl (дата звернення 15.10.2023).

3. Powiat podhajecki pod względem geograficznym, statystycznym i historycznym z dołączeniem mapy opracował Mikołaj Niedźwiecki. - Nakładem autora. Z drukarni J. Pankiewicza w Stanisławowie. 1896.

4. "Kuryer Polski”, Annô 1756, Num. CXLVI.

https://polona.pl/preview/073a29c4-4137-495a-96d2-0f3c248b301b

5. "Kuryer Polski”, Annô 1756, Num. CLVI.

https://polona.pl/preview/ee42cf7d-2b99-4656-95e2-550d3a2754ad

6. "Kuryer Polski", Annô 1756, Num. CLXIII.

https://polona.pl/preview/f34a7629-74d7-4500-9ba4-dd95dad3b48f

* електор - титул князя, який мав повноваження обирати короля.

Костел Матері Божої з гори Кармель (Матері Божої Скапулярної) в Завалові.

Kościół Matki Boskiej z Góry Karmel (Matki Boskiej Szkaplerznej) w Zawałowie.

Костел Матері Божої Скапулярної (Матері Божої з гори Кармель) в Завалові. Власний малюнок (графічні редактори).

Інформації про зародження в Завалові римсько-католицької громади немає. Відомо, що у 1676 році Завалівський маєток увійшов до великого приватного земельного володіння (латифундії) Яблоновських, після чого гетьман відбудував містечко, замок і оборонні мури, а також василіянський монастир.[1, с. 17-18]

Від 1677 року відомо про існування в Завалові замкової каплиці Успіння Пресвятої Діви Марії.[2] Але можна припустити, що вона була ще у замку Маковецького, адже серед полонених у вересні 1675 року історики А. Чоловський і Б. Януш згадують капелана о. Степана Оршанського, який міг бути священником при каплиці (капелі). [3, с. 124]

Богослужіння в каплиці відвідували тільки мешканці двору. Єпископ Вацлав Ієронім Сераковський (1700 – 1780) був першим, хто спробував вирішити проблему каплиць, зв’язавши їх і з мешканцями околиць резиденцій. Використання місцевими жителями каплиці в палаці Яблоновських у Завалові описав польський дослідник Міхал Кужей.[4, с.448]

Єпископ Вацлав Ієронім Сераковський (1700 - 1780). Джерело: Anonymous painting from XVIII century in Franciscan church in Przemyśl - Image taken by User: Mathiasrex Maciej Szczepańczyk - https://uk.wikipedia.org/wiki/Вацлав_Сераковський

У 1755 р. каплиця отримала від Сераковського привілей на відпуст на Успіння Пресвятої Богородиці. З 1760-х років каплицю використовували як громадський храм, в якому літургію виголошували як капелан замку, так і монахи-василіяни. Богослужіння стали можливі, коли Юзеф Александер Яблоновський виділив василіянам гроші, зобов’язавши їх відправляти Святу Месу щонеділі для його двору та під час його відсутності – для жителів Завалова.[1, с. 202]

У 1770-х роках меси відправляли лише василіяни, а з 1780 року богослужіння стали дуже нерегулярними. Згідно з візитаційним описом XVIII ст., у головному вівтарі замкової каплиці містилася ікона Матері Божої Ченстоховської, за фіранками, у фіолетовій сукні, прикрашеній золотом і камінням. На двох бічних вівтарях зображені Діва Марія та Розп’яття. У каплиці була галерея з балконом, сповідальниця та сидіння за склом (колаторська ложа для засновника храму, його покровителя, землевласника, які мали право розміщувати у храмі надгробки та мати власні лави – П.М.).[1, с. 202-203; 4, с. 446]

Приміщення каплиці можна уявити за ескізом плану його фундаменту, зробленим у післявоєнний час (розміри подаються з точністю до 1 м).

Ескіз плану фундаменту замкової каплиці Успіння Пресвятої Діви Марії.

"Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich" вказує розміщення каплиці в замку: "Північні та південно-східні кути закривають полігональні, трохи вищі вежі, добре збережені та перетворені в житло. Третя подібна вежа виступає вперед від фронту північного крила, передня частина південного крила закінчується каплицею, яка до цього часу добре збережена, але не містить ніяких пам’яток".[5, с. 485] На цій вежі був установлений хрест і годинник, який про зміну години сповіщав подвійним боєм курантів.

Завалів. Замкова каплиця Успіння Пресвятої Діви Марії, 1913 р. Джерело: https://polona.pl/

Костел Матері Божої Скапулярної (Матері Божої з гори Кармель) був побудований у 1862-1864 роках. Ініціатором будівництва костелу в Завалові був пробощ Маркової ксьондз Якуб Кершка. У 1862 році на зібрані кошти він викупив у місті три невеликі приватні земельні володіння (парцелі) біля церкви св. Архистратига Михаїла для будівництва костелу, плебанії та господарських будівель. Будівництво костелу завершили у 1864 році.

Якуб Кершка. Фотографія Ернста Пфланца (редагована). Джерело: https://bibliotekacyfrowa.pl/dlibra/publication/105157/edition/99728/content

16 липня Католицька церква вшановує урочистість Матері Божої з гори Кармель (Матері Божої Скапулярної). З цим святом пов’язана історія про об’явлення Богородиці святому Симону Стоку і вручення йому скапулярію; відколи почалося створення так званих скапулярних братств. У 1864 році ця дата припала на суботу, тому, за діючою до нашого часу практикою, урочистості могли перенести на найближчу неділю, що й підтверджує тогочасна преса. Освячення нового костелу відбулося 17 липня 1864 року. Роман Керес, відповідальний редактор і видавець, опублікував отриманий з Маркової лист, написаний 18 липня 1864 року: "Мабуть, вам і вашим читачам буде приємно дізнатися про здійснений акт освячення нового костелу в Завалові. Отож, коротко опишу вам цю урочистість. Засновником цього храму, зведеного попри численні перешкоди два роки тому, є марківський священник о. Кершка, який збудував з милостині подібний костел в Будилові у 1852 році, а зараз докладає зусиль для будівництва храму в Товстобабах (тепер село Високе Чортківського району Тернопільської області – П.М.). 17 липня урочистість розпочалася не без перешкод з освячення хоругв для нового Божого дому, нових дзвонів і встановлення їх на дзвіницю під мортирові залпи. Шановний парох на чолі великої кількості людей обох обрядів вийшов прийняти марківську процесію, зустрінуту, як і всіх інших, мінометним залпом. Після прибуття процесій із Кукільників, Підгайців, Ковалівки та Горожанки на чолі зі своїми парохами, чин освячення здійснив всесвітньо шанований о. декан Курніцький з вісімнадцятьма священниками і близько 15 000 вірян. Коли під звуки труб, барабанів і залпів відчинилися двері храму, захопленню не було меж: його інтер'єр гарно і зі смаком прикрашений, всі вівтарі прикрашені квітами та гірляндами, і, нарешті, весь костел готичної конструкції зі склепінням і шістьма готичними вежами, прикрашений з дивовижним шармом. Першу відправу після обряду здійснив о. Фельштинський, парох із Кукільників, під час якої о. канонік Каліневич з Язлівця звернувся до присутніх і зворушив їх до сліз. Потім вийшла процесія до чотирьох вівтарів, зведених на ринковій площі, чому, однак, трохи заважав невеликий дощ. О 3 годині після вранішньої служби о. Кершка запросив до свого помешкання зібраних громадян, священників і братства і, пригостивши їх на дорогу, після вечірні, відслуженої о 6 годині, відпровадив процесії додому.

Будівництво костелу коштувало близько 7000 злотих, і було оплачено частково із позичених ним грошей, і тому заслуга належить здебільшого йому, бо треба знати, що зібрана наразі премія разом із грошима, отриманими від розіграшу, принесла близько 2000 злотих, що заледве покриває витрати за місце під будівлю та помешкання".[6, с. 5-6]

Фрагмент повідомлення про освячення костелу: Gazeta ludowa "Nowiny ze Świata". Poniedziałek. Kraków, dnia 15-go Sierpnia. 1864. Nr. 9.

Аналіз стилю і змісту цього листа дає підстави висловити припущення, що його писав о. Якуб Кершка. Найважливішим у листі є безперечний факт освячення нового костелу 17 липня 1864 року. До цього часу деякі джерела інформації помилково стверджували, що костел Матері Божої з гори Кармель у Завалові був освячений у 1865 році.

У 1869 році в Завалові було 905 мешканців (на підставі перепису населення 1869 року, за редакцією ц.к. Центральної статистичної комісії), а вже у 1890 році в містечку проживало 1285 мешканців, у дворі – 41 мешканець (711 греко-католиків, 217 римсько-католиків, 396 євреїв, 2 іншого віросповідання).[5, с. 484] Зрозуміти, яким чином відносно малочисельні громади будували деякі римсько-католицькі костели на території Підгаєцького повіту у ХІХ столітті, можна зі статті "Судова справа о. Кершки" (блог "Візуальна історія" – https://morozpd.blogspot.com/2023/12/blog-post.html).

Завалів. Вид місцевості. З друкованої реклами закладу д-ра Ф. Медвея. Перше відоме зображення Завалова, датоване 1866 роком. Можливо, малюнок був виконаний з нагоди побудови костелу.

Після освячення костелу ще протягом тривалого часу проводилися різні роботи, пов'язані з його добудовою, додатковим оснащенням, упорядкуванням і дрібним ремонтом. У 1868 році завершили оснащення інтер'єру костелу. Після 1881 року будівля була отинькована. У 1888 році старанням тодішнього експозита кс. Петра Нєдзвєдзького було відновлено частково знищений пожежею дах, який з ініціативи кс. Станіслава Трихти покрили бляхою. В 1900 році було закуплено новий орган. Коштом місцевих землевласників у 1913 році збудовано новий парафіяльний будинок. До 1930 року відновили фасад, а потім – інтер'єр храму, пошкодженого та пограбованого російськими солдатами під час Першої світової війни. У 1935 році було збудовано муровану дзвіницю з трьома дзвонами. У 1938 році проведено ремонт підгнилих фундаментів костелу (підлоги? – П. М.). [2; 4; 7, с. 451-452]

1905 рік. Завалівські храми. Джерело: https://polona.pl/

Костел розташовувався за 40 м на південний схід від церкви св. Архистратига Михаїла. Це був мурований з каменю однонавовий костел з трансептом та апсидою. На кутах чільного фасаду були наріжні контрфорси (підстінки), увінчані пінаклями – гострокінечними баштами, які декоративно фланкували головний фасад, збагачували силует споруди та підкреслювали її готичний стиль. При південно-східній та північно-західній його стінах між трансептом і чільним фасадом було ще по одному контрфорсу, які звужувалися догори і закінчувалися відкосами для полегшення стікання з них дощової води. Стрілчасті віконні прорізи, щипець з декоративною хоругвою зверху, декоративний вімперг над вхідними дверима – також елементи готичного стилю. Висока вежа по центру головного фасаду піднімалася над декоративною хоругвою і завершувалася стрімким шпилем з хрестом. Над перехрестям нави з трансептом була сигнатурка. Над нартексом (при вході в костел з північно-східної сторони) були влаштовані хори з органом. З південно-західної сторони, де був пресбітерій з вівтарем, будівля закінчувалася гранчастою (п'ятигранною) зовні апсидою.

Костел містив три дерев'яні вівтарі – головний з образом Матері Божої Святого Скапулярію та бічні: перший зі скульптурками Христа Розіп'ятого, Матері Божої і св. Івана Євангеліста і другий з іконами св. Розалії та св. Антонія Падуанського.[2]

1915 рік. Уцілілі храми після проходження лінії фронту. Джерело: Österreichische Nationalbibliothek - https://www.onb.ac.at/

За ієрархією це був парафіяльний костел (головний костел парафії). Як стверджує "Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich", в Завалові римсько-католицька парафія Кукільницького деканату Львівської єпархії утворена в 1865 році. До парафії належали села Голгоче, Яблунівка, Литвинів, Лиса, Носів, Рудники, Середнє, Волиця і Заставче.[5, с. 484] Але це питання потребує деяких уточнень.

Щонайменше, від 1765 року Завалів, як і Маркова, належав до парафії св. Марії Магдалини у Кукільниках (нині – Івано-Франківської області), а після 1778 року, коли в Марковій коштом архієпископа Львівського Вацлава Сераковського та кукільницького настоятеля о. Валентина Цвинарського було збудовано перший, дерев'яний костел св. Яна Непомуцького, – до парафії св. Яна Непомуцького у Марковій (тепер – Тернопільської області).

1939 рік. Завалів. Загальний вигляд відновленого центру села.

У 1864 році в Завалові було засновано парафіяльну експозитуру, яку тривалий час обслуговували марківські вікарії.[2] У 1906 році завалівська експозитура була включена до новоутвореного підгаєцького деканату. 1923 року з неї виокремили експозитуру в Волиці, яка охоплювала Голгоче.[7, с. 452] У 1925 році експозитура в Завалові стала самостійною парафією.[2]

1960-ті роки. Вид на храми з Карачина. Невідомий автор.

У радянський період костел використовували як колгоспне зерносховище, склад, а в 1977 році заклали вибухівку та підірвали, готуючи земельну ділянку для будівництва нової школи. 31 серпня 1978 року відкрита нова будівля школи на 650 учнівських місць.

1977 рік. Руїни костелу після підриву (контрфорс вистояв). З музею Завалівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Колишній парафіяльний будинок, у якому в післявоєнний час розміщувалася лікарня, використовується тепер як житловий будинок. Деякі предмети костельного оснащення були збережені у церкві св. Архистратига Михаїла.

Таким міг бути костел на своє 160-річчя...

Список використаних джерел:

1. Betlej Andrzej. Sibi, Deo, posteritati : Jabłonowscy a sztuka w XVIII wieku.– Kraków, 2010. // [Електронна копія] : Polona.pl, веб-сайт. URL: https://polona.pl/item-view/4e1cef31-c5d8-469d-8f02-3baafa35dc6f?page=0 (дата звернення 12.10.2023), за: Wagner 1997, t. 2, за: Słownik geograficzny, t.14,1895, 484-485.

2. Завалів. Колишній костел Матері Божої з гори Кармель (1862 - 1864). // [Електронний ресурс] : веб-сайт "Костели і каплиці України". URL: https://www.rkc.in.ua/index.php?&m=k&f=v18&p=tppgzvmb&l=p&n=27 (дата звернення 07.10.2023);

3. Czołowski A., Janusz B. Przeszłość i zabytki Województwa Tarnopolskiego z 160 ilustracjami na 78 tablicach i kartą zabytków. – Tarnopol: Powiatowa Organizacja Narodowa, 1926. – VIII, 198, [3], LXXXVIII s. : tabl. : il. https://www.wbc.poznan.pl/dlibra/publication/6318/edition/11323/content

4. M. Kurzej. Kościół parafialny p.w. Matki Boskiej Szkaplerznej (Matki Boskiej z Góry Karmel) w Zawałowie, [in:] Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczy pospolitej, ed. J.K. Ostrowski, part 1: Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. – Kraków, 2007.

Додаток "Opis i inwentarz kaplicy zamkowej w Zawałowie z r. 1766". 

5. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – T. 14: [Worowo – Żyżyn] / Red.: Chlebowski Bronisław, Krzywicki Józef, Sulimierski Filip, Walewski Władysław. – Warszawa, 1895. – 938 s. // [Електронна копія] : веб-сайт. URL: http://history.org.ua/LiberUA/SlGeoKrPol_1895/SlGeoKrPol_1895.pdf (дата звернення 07.10.2023).

6. Gazeta ludowa "Nowiny ze Świata". Poniedziałek. Kraków, dnia 15-go Sierpnia. 1864. Nr. 9 / Roman Kieres. Nowiny ze Swiata. Tom 2. – Bensdorff, 1864. // [Електронна копія] : веб-сайт. URL: https://digital.onb.ac.at/OnbViewer/viewer.faces?doc=ABO_%2BZ22938640X (дата звернення 10.02.2024). Переклад П. М.

7. Бойко О. Завалів. Костел Матері Божої Страдальної (Матері Божої з гори Кармель), 1864-1985 рр. Костели Підгаєччини. Історико-архітектурні нариси. "Підгайці та Підгаєччина" / Упор. С. Колодницький. – Тернопіль: Астон, 2017. – 800 с.*

* У статті помилково вказані назва костелу, дати закінчення його будівництва, освячення та знищення підривом.

Судова справа о. Кершки.

 

Ксьондз Якуб Кершка

Публікації в газеті "Gazeta Narodowa" дають змогу зрозуміти, яким чином відносно малочисельні громади будували деякі римсько-католицькі костели на території Підгаєцького повіту у ХІХ столітті. Публікації подаються без скорочень. 

І публікація. 

Золочів. 26 листопада.[1, с. 2] 

Перед місцевим цісарсько-королівським міським делегованим повітовим судом, перед цісарсько-королівським крайовим надтрибуналом перебувала на розгляді в деталях справа про образу честі.

Суддя: радник окружного суду пан Міхальчевський, делегований головою того суду для ведення цієї справи.

Скаржник: о. Якуб Кершка, р. кат., парох з Підгайців, член ґмінної та повітової ради.

Відповідачі: громадяни тамтешнього  повіту та члени повітової ради: Касторій, Козіцький, Ярошинський, Фр. Торосевич, о. Навроцький, Цивінський Зенон і Мечислав, Гогендорф, деякі особисто, інші через уповноважених, адвокатів Шренція і Вартересевича.

Свідки: Скшетуський, Ґолембський, Кабат, отець Гузар та ін.

Присутня велика аудиторія.

Зі змісту обвинувачення нам стало відомо, що 24 липня ц.р. перед сесією повітової ради в Підгайцях п. Еміль Торосевич повідомив о. Кершці, що 11 радників подали мотивоване прохання про виключення о. Кершки з ради, а показавши це йому сказав: "Робіть, що можете, щоб скандалу не було". О. Кершка, здивований такою несподіванкою, запропонував суд честі, написав власноручно заяву для цього, тож заява пішла до записів. Але коли суд честі не дійшов до кінця, бо вибрані судді не хотіли розбирати ці справи честі, і коли о. Кершка, вважаючи заяву суду честі вимушеною, тому недійсною, відкликав цю справу, яка стосується не тільки його, але, як він стверджує, усього духовенства обходу, тому він шукав сатисфакції в суді, вбачаючи у згаданій заяві образу його честі, вчинену заявниками. 

О. Кершка спирається на те, що п. Касторі, Козіцький, Гогендорф, Фр. Торосевич, Ярошинський, Навроцький, Боченський і Цивінський підписали таку заяву:

1. Беручи до уваги, що отця Кершку під час виборів до повітової ради звинуватили в брудній роботі, пов'язаній з голодовою комісією, який о. Кершка, відповідаючи, сказав, що він буде позиватися проти зроблених йому звинувачень у крадіжці в суді, - чого він досі не зробив;

2. беручи до уваги, що на засіданнях Підгаєцької ґмінної ради о. Кершку привселюдно почастували такими словами, яких жодна почесна людина не повинна терпіти і проти яких він не виступав, хоч і погрожував;

3. беручи до уваги, що як до повітового, так і до крайового відділу надходять заяви, в яких о. Кершка позбавляється всякої шани і поваги, належної члену повітової ради;

4. беручи до уваги, що о. Кершка, осуджений за злочин, вчинений з жадібності, вирок, не звертаючись до вищої інстанції, прийняв і сплатив штраф, внаслідок чого згідно з §. 11. літ. б. орд. виб. для ґмін він втратив право бути обраним і до ґмінної, і до повітової ради;

5. враховуючи, що о. Кершка під час слідства ґмінної ради в присутності голови повітової ради та урядового комісара був публічно звинувачений пораненим Головінським у тому, що він причетний до фальшивих рахунків, за якими ведеться кримінальне провадження, що тому відповідно до §. 25 у. г. не може обіймати посаду, поки триває слідство, заявляємо, що той самий о. Кершка, який ганьбить цілу інституцію повітової ради, був підписаний тим же членом. Підгайці 24 липня 1868 року.

(Крім відповідачів цю заяву підписали Скшетуський і Голембський, звільнені від апеляції).

(Далі документ)

ІІ публікація. 

Золочів. Слухання у процесі о. Kершки.[2, с. 3]

О. Кершка бачить, що факти в мотивах вищезгаданої заяви не відповідають дійсності, ображаючи його честь в самій заяві, і звинувачує 9 заявників у злочині, вимагаючи визнати їх винними та присудити покарання.

Захист нинішніх підсудних, детально проведений кожним із них, викладаю у короткому вигляді.

Відповідачі не заперечують, що зазначений висновок, вважаючи правдивість звинувачень, викладені ним мотиви та власне розуміння, що такі дії та поведінка о. Кершки нечесні, тільки щоб врятувати честь власну і автономних установ підписали; а посилаючись на громадську думку в межах і навіть поза межами Підгаєцького повіту, про о. Кершку найнеприємніше поширюється, доводили правдивість окремих тверджень, описаних в  інкримінованій заяві. І так, до 1-го стверджували, а свідки о. Гузар, п. Кабат та п. Голенський підтвердили, і о. Кершка сам зізнався, що, будучи членом голодового комітету, незважаючи на те, що комітет був зв'язаний інструкцією, щоби гроші, призначені на допомогу, використовувалися лише з цією метою, він довірив йому роздавати (бо зерна роздавати з причин, які згодом з'ясувалися, брати не хотів) і той розподіляв неналежним чином, бо дав більше латинникам, яких було менше і багато з них допомоги не потребували, а українцям, яких було набагато більше і насправді потребували допомоги, менше. Ці обставини о. Гузар засвідчив промовистими цифрами, поданими у витягах зі списків, особисто о. Кершкою написаних, чи принаймні підписаних. Від латинників, яким видавав великі допомоги, одразу вирахував пожертву, ними давніше на будівництво костелів пообіцяну (о. Кершка стверджує, що вони були добровільно віддані під час розподілу допомоги), о. Гузар свідчить, що до нього були скарги. що о. Кершка писав більше, а давав менше, і цитує людей, які скаржаться йому. Коли голодовий комітет внаслідок таких дій о. Кершки і звідси отриманих скарг від громадськості, особливо руського духовенства, яке навіть публічно порушило це питання в щоденнику "Слово" – звинувачення у нецільовому використанні голодових фондів, було вирішено, тож комітет, переконавшись у правдивості того, що гроші, призначені для порятунку від голоду, йдуть на оплату раніше побудованих костелів, закликав о. Кершку дати пояснення.

О. Кершка зізнався перед голодовим комітетом, що гроші, роздані на допомогу та відшкодування за борги обіцяних пожертвувань на будівництво костелів, він отримав, а пан Торосевич, бажаючи врятувати честь голодового комітету, позичив о. Kершці 500 злотих, щоб він негайно ті отримані добровільні пожертви повернув. Навіть пізніше ще доходили до голодового комітету скарги на о. Кершку, який при розподілі допомоги поступав невідповідно. Тому обвинувачений вважає всю справу о. Кершки в голодовому комітеті брудною і безчесною, бо комітет підданий звинуваченням і втратив честь; поки не має доказів, що о. Kершка позабирані, чи, як він стверджує, віддані йому добровільно, гроші з допомоги використав на будівництво костелів.

О. Кершка відповів, що коли немає доказів того, що він ті гроші привласнив, а з розподілених ним допомог добровільно віддані йому борги пожертвувань на будівництво майбутніх костелів використав, поки з рахунків будівництва костелів отримав від консисторії (але не від ґмін) фінансування, тож його діяльність у голодовому комітеті не була брудною. Коли голови голодової комісії та повітової ради добре розібралися з цією справою, не лише о. Кершці сказали: "Ось і вовк ситий, і коза ціла", але й публічно заявили, що та справа вирішена з честю; та й тоді голова і депутати повітової ради були у нього на сніданку: так вони самі його від того звинувачення звільнили і визнали почесною людиною (Підсудний о. Навроцький зазначив, що не всі були на сніданку).

Кершка був реабілітований по відношенню до колег

2. Публічне подання до виборчої комісії при обранні членів повітової ради, вчинене за небіжчика о. Ґжегожа Чировського, о. Кершку звинувачують у розкраданні грошей, призначених для людей, постраждалих від голоду, і таке звинувачення почуте у гмінній раді, о. Кершка не спростовує, а обвинувачені вважають ці події дуже скандальними та образливими для честі ради, оскільки о. Кершка запевняв, що він заявить про свою славу в суді і покаже наклеп, він цього ще не зробив, а тому підтвердив правдивість висунутих йому звинувачень публічно.

О. Кершка стверджував, що його вибачили за образи; та обвинувачені стверджують, що хоча зневажливий о. Кершка вибачився і скасував образи – з цього не випливає, що о. Кершка був реабілітований у відношенні до колег, бо звинувачення занадто важке, щоб серед інтелігенції виникло без причин, і закінчується не вибаченнями, а щонайменше перед ґратами суду, бо вибачення та звернення можуть бути викликані хтозна якими поглядами, лише не надає ще свідкам образи того переконання, що це сталося невипадково і тільки зловмисно, що коли жоден інший член ради не стикався з таким звинуваченням - вважати цей випадок порушенням гідності ради.

3. Відповідачі стверджують, що декілька звернень радників ґміни Підгайці та заяви Алексія Фіялковського викликали великий скандал у повітовій раді, бо в них о. Кершка позбавлений честі і віри. Належність до ради особи з тягарем таких звинувачень заплямує гідність повітової ради, а о. Кершка не намагається притягнути наклепників до відповідальності за ці, за його словами, наклепи. Обвинувачені оцінюють поведінку о. Кершки в цьому питанні як у злагоді з честю, що також ображає їх, як колег.

О. Кершка заперечує цей висновок аргументом про те, що не обов’язково турбуватися про моральні кривди, а члени ради та його колеги мають бути переконані, що він святобливий священник і чесна людина.

4. Обвинувачені офіційним документом довели, що о. Якуб Кершка двічі використав зношений штемпель на свідоцтвах з метрик, і що податківці викликали його для пояснення або сплати штрафу, і що о. Кершка замість пояснення заплатив штраф (свідок Скретуський зізнається, що підписав інкриміновану заяву лише з цієї причини), а такий вчинок, за відсутності будь-якого іншого стимулу, був результатом лише жадібності, а тому дуже аморальної якості, тому був аморальним вчинком, а кожен аморальний вчинок ображає честь – тож коли о. Кершка вчинив непорядний вчинок, для обвинувачених, як його колег, соромно сидіти з ним у повітовій раді. О. Кершка стверджує, що цей вчинок нікого не заплямує і багато хто його вчиняє (голоси: неправда), тому його честі зачепити не може.

5. Відповідачі посилаються на судове розслідування щодо рахунків з коштів Підгаєцької ґміни. Вони стверджують, що радник Головінський у раді ґміни, до якої і о. Кершка належить, висунув у присутності урядового комісара Поглодовського звинувачення в участі в фальшивих рахунках. О. Кершка визнає, що він потерпів від такого звинувачення, але рада голосуванням спростувала це звинувачення. О. Кершка каже, що він був доповідачем дослідження деяких рахунків із гмінних коштів, і в результаті його представлення і звіту рада прийняла ці рахунки. Один із обвинувачених розповідає, що на звинувачення священника Кершки в участі у фальшивих рахунках о. Кершка висловив моральну максиму до обвинувача, голови громади: "Неважливо, як ті 50 ринських украли".

З усього цього обвинувачені, за власним розумінням, роблять висновок, що дії о. Кершки в гмінній раді Підгайців не зовсім чесні.

Тому, підсумовуючи всі представлені та доведені дії, вчинки та поведінку о. Якуба Кершки, не видно у їхньому проханні про виключення отця Якуба Кершки з Підгаєцької повітової ради образи його честі, лише є міра порятунку власної честі та честі повітової ради, гідність якої повинна бути бездоганною і яка повинна мати довіру суспільства, щоби не було такого, би о. Кершка і надалі засідав у повітовій раді.

Після чудового захисту адвоката Шренцля, сказаного словами, що він перебуває у скрутному становищі, чи має він внести захист чи репліку, і який, з юридичної точки зору, доводить невинність обвинувачених щодо інкримінованого їм злочину, оскільки свідчення, що містяться в мотивах інкримінованого клопотання, під час останнього слухання зізнання заявника та свідчення свідків були більш ніж підтверджені, що, отже, коли мотиви заяви не містять нічого неправдивого, сама заява є обґрунтованою, тим більше, коли звернення о. Кершки до вирішеної головою Торосевичем голодової справи найбільше звинувачення проти нього, що характеризується прислів’ям, яке він цитує, що справді вовк був задоволений, і що вівці хоч цілі, завжди були стрижені - вимагав, щоб суд його клієнтів, обвинувачених у правопорушенні, визнав невинуватими, а заявнику було присуджено витрати на судовий розгляд - був захист адвоката Вартересевича. Від імені своїх клієнтів він дає визначення громадянської честі, відмінне від уявлень про честь інших осіб, і демонструє, що честь - це найбільший скарб, а честь такої установи, як повітова рада, як найбільший громадський скарб, треба берегти всім, щоб там засідали лише люди бездоганного характеру і неушкоджені в громадській думці; що ніхто на такій посаді не може триматися, якщо громадська думка його засуджує, бо це заплямує його колег та установу; і що його клієнти виходять з тих принципів, коли громадськість о. Якуба Кершку звинуватила, і вони набули морального переконання, що звинувачення не є несправедливим, інкримінованою заявою на захист себе та захист гідності закладу спричинені – зрештою, коли було доведено під час остаточного судового розгляду непорядні дії, поступки та поведінка Кершки, тому та честь втрачена (суддя закликає захисника, щоби при захисті своїх клієнтів про честь о. Кершки виражався  обережніше): тому він не повинен ні засідати в автономних радах, ні також скаржитися на образу честі, тому його підзахисні не можуть бути визнані винними у злочині проти честі о. Кершки, просить суд визнати їх невинуватими та присудити о. Кершці витрати на судовий розгляд.

Зрештою, ще раз взяв слово о. Кершка і попросив суд взяти його під свою опіку, бо він не правник, що йому теж обіцяно, - і відразу ж після цього радник окружного трибуналу Міхалчевський, міський делегований як представник цісарсько-королівського повітового суду іменем Його цісарсько-королівської Апостольської Величності виніс вирок: пп. Касторій Людвік, Козицький Юліуш, Ярошинський Нереуш, Навроцький Андрій, Бохенський Юзеф, Цивінський Мечислав, Цивінський Зенон, Гогендорф Едвін винні у злочинах проти честі о. Якуба Кершки і присудив кожному з них штраф 50 злотих і понесення судових витрат - з причин:

оскільки не доведено, що о. Якуб Кершка гроші з голодової допомоги залишив собі, оскільки о. Якуб Кершка зазнав публічних образ від кривдників, тому що висунуті та написані звинувачення цього не розкривають, бо штемпель, використаний один раз, іншого разу може трапитися кому завгодно, а тому вчинок нікому не шкодить (суддя звертається до захисника, кажучи: "І зі мною це вже сталося, і з паном, мабуть, було? — захисник: "Випрошу це для себе"), оскільки звинувачення о. Кершки у раді гмінній щодо участі в фальшивих рахунках бути відкинуті голосами всієї ради, тож коли о. Якуб Кершка жодної безчесної дії і вчинку не допустив, то підсудні у своїй заяві від 24 липня 1868 р. вчинили злочин проти честі священника Кершки.

Засуджені відразу висловили протест проти цього вироку, вимагаючи видачі їм його у письмовій формі.

Заявник зазначив, що він задоволений рішенням суду.

П. Францішек Торосевич, як член Державної ради, не підпадав під дію рішення.

Оскільки цей вирок не є остаточним, я не дозволяю собі коментувати, але не можу утриматися від кількох коментарів щодо процесу та справи. При проведенні слухання ми побачили, що суд також був захисником о. Kершки, хоча кримінальні закони не передбачають захисту потерпілого чи обвинуваченого суддею – є на те за порушення закон: державний обвинувач, сам потерпілий чи його заступник, сам обвинувачений чи його захисник, і лише у цивільних справах суддя зобов'язаний захищати спірні сторони у спірних листах, якщо вони цього вимагають.

З самої справи ми дізналися, що о. Якуб Кершка збудував 3 чи 4 костели (хоча відомо, що він будував і графські палаци), що благородні засновники костелів в результаті апостольства о. Кершки позичали на витрати на будівництво костелів гроші на лихві, що, позичаючи під лихварство, вони видавали боргові картки, які згодом були оскаржені та стягнені, що ці засновники з народу в той час, коли терпіли голод і злидні, захворіли і померли з голоду, а останнє майно продавали на хліб, і як о. Кершка змальовує найяскравішими кольорами картину розпачливого становища голодовому комітету, казав, що навіть вішалися - отримавши від о. Кершки голодову допомогу, з неї негайно добровільно о. Кершці пообіцяні раніше пожертви на будівництво костелів вручали, а о. Кершка їх приймав – що так само голодуючі русини, які до заснування костелів пожертвувань чи записів не робили, при більшій потребі отримували від о. Кершки значно менший розмір допомоги; що... - але досить цього - тому що мені стало огидно дальше писати, а вам, можливо, дальше читати.

Список використаних джерел:

1. Dodatek do nr. 276 "Gazety Narodowej" z dnia 29, Listopada 1868 // [Електронна копія] Веб-сайт. URL: https://jbc.bj.uj.edu.pl/dlibra/publication/57014/edition/51146/content?ref=struct (дата звернення 10.08.2023). 

2. Gazeta Narodowa z dnia 1. Grudnia 1868 Nr. 277. // [Електронна копія] Веб-сайт. URL: https://jbc.bj.uj.edu.pl/dlibra/publication/57015/edition/51147/content?format_id=2 (дата звернення 10.08.2023). 

3. Ks. Jakób Kerschka, infułat i prałat domowy Ojca sw., proboszcz podhajecki, a potem stanisławowski. Najlepsry przyjaciel nasrej rodziny. Spoczywa na cmentarzu w Podhajcach. https://www.europeana.eu/mt/item/0940429/_nhd2fS0 (дата звернення 10.08.2023). 

У випадку виявлення недоліків у перекладі повідомляйте у коментарях.