Щодо першої писемної згадки про село Носів.

 

У 1469 році підканцлер коронний Войцех із Жихліна проводив ревізію усіх правових актів, які стосувалися землеволодінь на Русі. Наявні результати ревізії опублікував у 1902 році польський історик Александер Яблоновський під назвою "Bona Regalia onerata in terris Russiae etc. Lustratio 1469"[1] (Ревізія привілеїв і довгів маєтків на землях Русі 1469 року - переклад П.М.), рукопис зберігається в Головному архіві давніх актів (Archiwum Główne Akt Dawnych, AGAD) у Варшаві під назвою "Metryka Koronna Lustracje, dz. XVIII"[2].

Під час цієї ревізії Завиша з Гнильчого показав грамоту про вічне дарування сіл Лиса, Носів із зобов'язанням відправити на службу двох лучників та іншу грамоту з печаткою Його Величності про вічне дарування села Гнильче із зобов'язанням відправити на службу одного списоносця і двох лучників.[1, c. 36]

Завиша з Гнильчого - це племінник (у записі вказується "syestrzenyecz" - син сестри) теребовлянського старости Яна з Бучача. 2 березня 1441 року він був присутній під час суду в Галичі, на якому Ян з Бучача зобов’язався сплатити 300 гривень львівському воєводі Петру Одровонжу.[3, XX. с.27] Мова йде про Яна Бучацького-Литвинівського (Ioanne Buczaczski de Lythwynow), який був теребовлянським старостою.

Список використаних джерел:

1. Żródla dziejowe. Tom XVIII. Część I-sza. Polska XVI wieku pod względem geografigzno-statystycznym. Tom VII. Część I-sza. Ziemie Ruskie. Ruś Czerwona opisana przez Aleksandra Jabłonowskiego. - Warszawa, 1902. Додаток "Bona Regalia onerata in terris Russiae etc. Lustratio 1469",

2. AGAD. – MK, Lustracje. – Dz.XVIII. – Sygn 51.

3. Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Aleksandra hr. Stadnickiego. Wyd. staraniem Galicyjskiego Wydziału Krajowego. T.1. - Lwów, 1868.

Могила Гузарів у селі Заставче

На цвинтарі в селі Заставче Підгаєцької міської громади Тернопільського району Тернопільської області є могила Гузарів (пароха в Завалові о. Дмитра Гузара, його дружини Кароліни Гузар і їхнього онука Дмитра). Її видно відразу зліва від входу на цвинтар, бо вона вирізняється своєю висотою і стрункістю.

Напис на плиті первісного пам'ятника був такий: «О. ДИМИТРІЙ ГУЗАР, почесний Крилошанин митроп. Капітули, руський парох в Завалові від 1856 р., член українських товариств, добродій усіх потребуючих. Ур. 26.10.1823, помер 2.3.1908 р. КАРОЛІНА ГУЗАР, жінка руського пароха в Завалові, найлюбійша дружина, найліпша мати, добродійка і опікунка вдів і сиріт. Померла 29.5.1881. Просять о молитву!».

На основі пам'ятника був вирізаний напис: «МИТРУСЬКО † 9. марта 1888.»

На початку 1990-их років напис на плиті був пошкоджений, а на основі залишився.

Місцева громада досить швидко відновила напис на новій гранітній плиті.

Напис на основі пам'ятника довго залишався таємницею. Хто такий Митрусько (Дмитро)? Думку про те, що це малолітній син Дмитра і Кароліни Гузарів, треба відразу відкинути після простого аналізу наявної інформації. А ось щодо їхнього онука (сина о. Євгена Гузара, який у 1886-1890 роках працював у Завалові сотрудником [1, c. 126], [2, c. 113]) не було належного підтвердження. Тепер таке підтвердження відшукане (мовою оригіналу): «Заповѣдженый вечерокъ въ память Т. Шевченка, що мавъ вôдбути ся въ Пôдгайцяхъ и до котрого вже було всё приладжено, не вôдбувъ ся длятого, бо въ той часъ о. Евг. Гузарь зъ Завалова мавъ дома похоронъ свого сынка то и не мôгъ прибути зъ своимъ хоромъ. Але гадка про вечерокъ не залишена а лишь вôдложена».[3, c. 3] 

Залишається уточнити, що завалівський хор, яким керував о. Євген Гузар, за попереднім повідомленням у пресі, у 1888 році мав виступати на вечорах пам'яті Т. Шевченка в Підгайцях (10 березня) і в Завалові (11 березня).

Список використаних джерел:

1. Шематизмъ всечестного клира митрополитальной архідіецезіи греко-католической Львôвской на рôкъ 1886.

2. Шематизмъ всечестного клира митрополитальной архідіецезіи греко-католической Львôвской на рôкъ 1891.

3. Батькôвщина. Рочникъ X. У Львовѣ дня 6. цвѣтня (25. марця) 1888. Число 14.

Все-таки церква в Завалові горіла...

Яку інформацію про пожежі в Завалові можна знайти в сучасних джерелах?

Підгаєцька земля: історично-мемуарний збірник: «Нове нещастя впало на Завалів 1886-го року – цим разом – велика пожежа. Згоріло майже все село, стара дерев'яна церква, дзвіниця, школа і дуже багато господарств».[1, c. 486]

Тернопільський Енциклопедичний Словник: «...1886 р. внаслідок пожежі майже все село згоріло».[2, с. 591]

Тернопільщина. Історія міст і сіл: «...1886 р. внаслідок пожежі майже все село згоріло».[3, с. 181]

Вікіпедія: «У 1886 році у Завалові сталася велика пожежа. Згоріло майже все село, у тому числі й стара дерев'яна церква та дзвіниця».[4]

А як було насправді? Інформація про пожежі в Завалові є у тодішніх періодичних виданнях, які в цьому випадку не можна вважати наративним джерелом.

«Діло» про пожежу в 1886 році: «Вранці 30 серпня згоріло в Завалові 5 селянських загород (дворів - П.М.). Вогонь підклав Михайло Горинь зі злості на одного господаря, який баламутив його жінку. Винуватця відправлено до суду в Підгайцях. Жодний з погорільців не був убезпечений».[5, c. 3]

І все-таки дерев'яна церква святого Архистратига Михаїла згоріла, але в 1888 році.

«Батьківщина» про пожежу в 1888 році: «22 червня о З год. з полудня, при великій спеці й невеличкому вітрі згоріло в Завалові 13 господарств, школа, церква, дзвіниця з 6 дзвонами, читальня і всі будинки ґаздівські разом зі збіжжям і господарським знаряддям о. Гузара. Саме приходство врятовано. Шкода загальна до 10000 зр. З того, крім господарських будинків, на приходстві все інше не було убезпечене. О. Гузар має неубезпеченої шкоди до 600 зр. Якби не допомога місцевої жандармеріі і двірського уповноваженого п. Детльофа, була би згоріла середина міста, пошта і костел. Причина пожежі досі не відома».[6, c. 4]

Список використаних джерел:

1. Петро Сокольський. Завалів. Підгаєцька земля : історично-мемуарний збірник / редкол.: О. Яворський, І. Дурбак, І. Керницький [та ін.] ; гол. ред. Т. Гунчак ; мист. оформ. Б. Титла. – Дітройт, ЗСА : Головний комітет підгаєчан, 1980. – 744 с. : іл., табл. – (Наукове товариство ім. Шевченка / Український Архів ; т. 24).

2. Батик Й., Кіцик Є., Пиндус Б. Завалів. Тернопільський Енциклопедичний Словник / Передмова Геннадія Яворського. – Тернопіль: ВАТ ТВПК "Збруч", 2004. – Т. 1. А – И. – 696 с. ISBN 966-528-197-6

3. Колодницький С., Коропецька У., Мельничук Б., Уніят В. Завалів. Тернопільщина. Історія міст і сіл: у 3-х томах. Том 3. – Тернопіль: ТзОВ "Терно-граф", 2014. – 608 с., іл. ISBN 978-966-457-246-7. 

4. https://uk.wikipedia.org/wiki/Церква_Святого_Архистратига_Михаїла_(Завалів) (дата звернення: 19.05.2026).

5. Діло. Ч. 94. Р. VII. Львів, субота 23 серпня (4 вересня) 1886.

6. Батькôвщина. Рочникъ X. У Львовѣ дня 29. (17.) червня 1888. Число 26.  

Про що говорить стара світлина?

Фестини, м. Бурштин, Острівці (тепер водосховище), 1910 р. (редаговане зображення).

По-перше, на світлині, яка зберігається в історико-етнографічному музеї "Берегиня" (м. Бурштин), вказана дата 15.5.1910 (15 травня 1910 року - день святкування католиками П'ятдесятниці). До світлини додається друкований підпис "Фестини, м. Бурштин, Острівці (тепер водосховище), 1910 р.". Варто зауважити, що за православним церковним календарем Великдень відзначали 1 травня, Трійцю – 19 червня.

По-друге, на світлині видно паровий млин при дорозі на Слободу, що допомагає візуально уточнити місце зібрання - Острівці (тепер водосховище). Ліворуч на світлині бачимо зворотний бік одного з головних елементів січової атрибутики - хоругви (прапора) "Січі" малинового кольору (з 1910 року вона стала синьо-жовтою), з восьмикутною зіркою (в оригіналі всередині зірки було дві руки, які разом тримали серп, а над зіркою девіз - "В єдності сила!"). Подібну хоругву видно і праворуч на цій світлині, тобто на зібранні присутні товариства "Січ" щонайменше з двох місцевостей.

По-третє, із листування членів товариства в м. Бурштин про заснування і зміни статуту українського товариства “Січ”, “Повітової Січі” у Бурштині стає зрозуміло, що 28 травня 1910 р. місцевий адвокат, доктор права Северин Данилович заснував “Повітову Січ” і був її кошовим [1, арк. 25]. 

Перелічені три факти дають підстави з високою вірогідністю стверджувати, що на світлині зафіксоване віче з нагоди заснування "Повітової Січі" у Бурштині. Насправді, розбіжність у датах можна пояснити обставинами переходу на григоріанський календар в Речі Посполитій, коли Православна церква відмовилась прийняти григоріанський календар. Українські православні і греко-католики дотримувалися в релігійних обрядах старого юліанського календаря. Прикладом може бути Новий рік: за юліанським календарем - 14 січня, за григоріанським - 1 січня. Ще деякий час після зміни календаря було звично використовувати терміни "старий стиль" і "новий стиль", які вказували, який календар використовувався: юліанський чи григоріанський. Таким чином, дата на світлині могла бути поставлена за григоріанським календарем (фотограф міг бути поляком або євреєм), а в документах "Січі" дати вказані за юліанським календарем (чи навпаки?), оскільки вона мала виразну національну спрямованість і власні атрибути: однострої, одягнуті через плече малинові стрічки, гуцульські топірці. Доречно зауважити, що в 1913 році з мрією про українські національні військові формування у "Січі" створили стрілецьку секцію для військового вишколу молоді.

Низька роздільна здатність світлини не дає змогу ідентифікувати чоловіка з гуцульським топірцем на передньому плані. Цілком можливо, що це кошовий "Повітової Січі" у Бурштині Северин Данилович. Про нього читайте у наступному дописі.

Після написаного. Поширена у соціальних мережах кольоризована світлина, очевидно, створена з використанням ШІ та не відповідає оригіналу.

 Використані джерела:

1. Листування членів товариства в м. Бурштин про заснування і зміни статуту українського гімнастичного товариства “Січ”, “Повітової Січі” у Бурштині. Статут. –  ЦДІА України у м. Львові. – ф. 146, оп. 25, спр. 665, арк. 1 – 30.