Галицький міст-фенікс

Металевий міст через Дністер у Галичі протягом 30 років 7 разів підривали, але й 7 разів відновлювали. Це найкоротша теза дуже цікавої історії.

Кожний міст споруджується з однією метою - допомогти людям переправлятися з одного берега на інший, чи з одного місця на інше. Звичайно, при будівництві мосту багато уваги приділяється не тільки його надійності, але й архітектурній довершеності та естетичному вигляду, які виражають унікальність, неповторність конструкції. Саме на основі останніх характеристик чимало мостів занесено до Книги рекордів Гіннеса, до переліку найкрасивіших мостів України.

Металевий міст через Дністер у Галичі не може конкурувати з іншими мостами ні за унікальністю технології будівництва, ні за романтичністю конструкції, ні за вартістю спорудження, ні за багатьма «візуальними» показниками. Але важко знайти для нього конкурента у живучості та виконанні основної функції - переправи з одного берега на інший.

Насправді, 7 разів міст підривали і 7 разів переправу через нього відновлювали, зберігши в кінцевому випадку його первинну конструкцію і матеріали. Не просто міст, а справжній Галицький міст-фенікс! За показником живучості він може пошукати собі місце у Книзі рекордів Гіннеса чи в Національному реєстрі рекордів України.

Принаймні, фотографія на металевому мосту в Галичі може для багатьох стати пам'яткою про прилучення до символу тріумфу вічного життя, воскресіння, постійного відродження, врешті-решт, символу зв'язку між людьми, прагнення до спілкування, співжиття...

Колись, до будівництва першого мосту, через Дністер у Галичі переправлялися за допомогою канатного порома. Якщо масштабувати і накласти «План прогнозованого перетину потоку Дністра в Галичі за допомогою натяжного каната» з 1801-1850 років на супутникову карту, то добре видно, що канат був натягнутий на місці сучасного металевого мосту. [1]

У 1858 році на відстані близько 30 м вище від поромної переправи був споруджений перший дерев'яний міст через Дністер. На фотографії цього мосту видно ще збережену дорогу до старої поромної переправи. Цей міст зазнавав пошкоджень і руйнувань під час повеней, тому виникла потреба у спорудженні міцної та надійної переправи.

У 1900 році було виготовлено проєкт будівництва металевого мосту через Дністер. Але для того, щоби виграти тендер та отримати кошти на будівництво мосту, фабрика «L. Zieleniewski» ще мусила завершити зміну виробничого профілю та структурну перебудову, оскільки австрійська влада ставила високі вимоги до виконання робіт і віддавала перевагу переважно іноземним компаніям.[2]

Відомо, що у 1853 році Людвік Зеленевський отримав офіційний дозвіл на створення фабрики, яку він зареєстрував під назвою «Цісарсько-королівська привілейована крайова фабрика сільськогосподарських машин та інструментів Людвіка Зеленевського» (C.K. Uprzywilejowana Krajowa Fabryka Maszyn Rolniczych i Narzędzi Ludwika Zieleniewskiego).[3]

Після смерті Людвіка Зеленевського в 1885 році його фабрика була перетворена на сімейну компанію під назвою «L. Zieleniewski», що належала вдові та дітям, а її співдиректорами були брати Едмунд та Леон (1885-1906).[4]

У 1904 р. фабрика Л. Зеленевського та Перше Галицьке акціонерне товариство з будівництва вагонів у Сяноку увійшли до мостового картеля як єдині два підприємства з Галичини.[5]

У 1906 р. Едмунд і Леон Зеленевські перетворили сімейне підприємство на акціонерне товариство з капіталом 1 500 000 крон. Кредити проєкту надала віденська фінансова установа Credit-Anstalt. Нова компанія отримала назву Краківське акціонерне товариство Цісарсько-королівська привілейована фабрика машин «Л. Зеленевський» (C.K. Uprzywilejowana Fabryka Maszyn «L. Zieleniewski» Towarzystwo Akcyjne w Krakowie). Едмунд Зеленевський став керуючим директором і займав цю посаду до 1919 р. До першої Наглядової ради увійшли: Леон Зеленевський, Едмунд Зеленевський, Альфред Щепанський, Мечислав Дембовський, Ян Стечковський, Єжи Гюнтер, Людвік Нойрат, Вільгельм Кукс, Роберт Керн.[6]

Лише після цих організаційних змін Цісарсько-королівська привілейована фабрика машин «Л. Зеленевський» виграла тендер, отримала фінансування та розпочала спорудження мосту через Дністер у 1906 році. Металевий консольно-балочний міст через Дністер у Галичі був прийнятий в експлуатацію у 1910 році.[7]

Загальна довжина мосту - 312 м. Ширина проїжджої частини між бордюрами - 4,7 м, між стояками ферм - 5 м. Пішохідні доріжки по обидва боки мосту мають ширину 1,2 м (зараз нижня за течією доріжка демонтована). Висота над рівнем дзеркала води - 9 м.

Металеву конструкцію утримують 6 залізобетонно-кам'яних опор: чотири проміжні опори (бики) підтримують дві металеві однопрогонні двоконсольні ферми, а дві берегові (стояни) служать для з'єднання моста з під'їзними насипами. Таким чином, міст має 5 прогонів (проміжків між опорами) довжиною 55 м, 63 м, 76 м, 63 м і 55 м.

Міст перекривається системою однопрогонних двоконсольних ферм з проміжними фермовими вставками. Головні двоконсольні ферми мають прогін 63 м та дві консолі по 21 м, параболічний верхній пояс і трикутникову решітку зі шпренгелями. Відстань між биками в центральному прогоні мосту становить 76 м. Він перекривається консольними ділянками головних ферм і центральною фермовою вставкою довжиною 34 м. Два крайніх прогони також перекриваються консолями головних ферм і крайніми фермовими вставками довжиною 34 м, подібними до центральної. Таким чином, статична схема мосту утворена за типом шарнірних балок.[8]

Якою ж була історія руйнувань та відновлення металевого мосту?

1914 рік.

Зранку 2 вересня, після нічного переходу через Дністер, австрійські війська спалили два тимчасові дерев'яні мости та підірвали металевий міст у Галичі. Це було наймасштабніше руйнування за весь час існування мосту, при якому навіть була розірвана лівобережна двоконсольна ферма. Неушкодженими залишилися два прогони зі сторони правого берега (центру Галича).[9]

Пішовши в наступ, частини 49-ї дивізії XXIV корпусу російської 8-ї армії після невеликої перестрілки зайняли Галич, захопивши близько 40 гармат, 4 прожектори, багато інженерного і артилерійського майна. Довгочасні укріплення були залишені цілими. У той же день приступили до спорудження тимчасової переправи. Швидкість течії і кам'янисте дно дуже ускладнили роботу, але все ж до 12 год. 3-го вересня передові підрозділи 49-ї дивізії був перекинутий на правий берег Дністра.[10]

Російські сапери з допомогою річкового флоту спорудили дерев'яний міст на 20 метрів нижче від зруйнованого металевого, який пізніше відремонтували. Переправа була відновлена, хоча центральна фермова вставка не була остаточно відремонтована.

1915 рік.

27 червня, близько 3 години ночі, при відступі після поразки в Горлицькій операції, саперами ХІ корпусу 9-ої російської армії була підірвана центральна фермова вставка мосту, її кінець зі сторони лівого берега Дністра опустився у воду.[11]

Для переправи піхоти на лівий берег швидко спорудили дерев'яний перехід з використанням човнів. Відразу після відступу російських військ до Золотої Липи (після 30 червня) австро-угорські сапери спорудили дерев'яний перехід замість центральної фермової вставки для переправи кінних обозів.

Для переправи через Дністер важкої артилерії та транспорту ХХV австро-угорського корпусу необхідний був якісний ремонт мосту, адже маса 30,5 см мортири становила 20,83 т. Ствол, лафет і платформу перевозили на окремих візках. Ці три колісні вузли були прикріплені до великого 15-тонного тягача Skoda-Daimler M.12. Весь потяг транспортних засобів був не швидким, але досить мобільним.[12]

Менше ніж за місяць сапери XXV корпусу Гофмана практично відновили міст, навіть вибивши на металевій конструкції рік відновлення – «1915».

Як засвідчують карти генерального штабу Австро-Угорщини, у цей час командування корпусу перебувало в Галичі. Ймовірно, відновлення мосту закінчили до 23 липня, коли престолонаслідник Карл Габсбург приїжджав на триденну інспекцію корпусу, спостерігав за переправою важкої артилерії через Дністер та відвідав резервні підрозділи біля села Гнильче.[13]

Деталі переправи 30,5 см мортир не відомі, але за наявною фотографією можна припустити, що візки зі стволами, лафетами і платформами переправляли окремо, можливо, й з використанням багатокінних упряжок, як і для важких гаубиць, щоби зменшити навантаження на міст.

1916 рік.

Газета-листок «Военная летопись» за 27 серпня 1916 року № 314 надрукувала повідомлення від штабу верховного головнокомандувача російської армії від 26 серпня (8 вересня н. с.): «В районі Галича наші війська зайняли залізничну колію Галич-Семиківці-Водники і важкою та легкою артилерією обстрілюють Галич, у якому ще вперто тримається противник і який від нашого обстрілу горить».[14]

Для німецьких дивізій, які обороняли Галич, склалася критична ситуація, про що повідомила газета «Свобода» від 12 вересня 1916 року: «Лондон, 9 вересня. - Приватна телеграма бюра Райтера доносить з Петрограду, що російські війська з трьох сторін окружили Галич та що дотичній армії неприятеля грозить велика небезпека. Залізнича стація в Галичи, яка находить ся на північнім березі Дністра,мала вже опинити ся в руках російських військ. Неприятель висадив великий галицький міст у воздух. Неприятель висадив також у воздух сильні форти, які боронили Галича. Неприятельські війська у великій части опорожнили місто Галич, щоби не попасти в засідку».[15]

Факт підриву металевого мосту підтверджується і знімками німецького фотографа, зробленими в цей час після обстрілів російською артилерією.

Про цей період є дуже мало інформації, бо австрійське командування було евакуювало все місто, а німецькі солдати демонтували більшість будинків для палива або для траншейного матеріалу. [16]

Крім цього, до літа 1917 року Станіславів (центр воєводства) був зайнятий російськими військами, а Галич - військами Австро-Угорщини, тобто зв'язку між ними не було.

Міст був повністю відремонтований до зими 1916-1917 років, про що свідчать фотографії німецького підрозділу на фоні мосту.

1917 рік.

В ніч на 9 липня 1917 року німецькі війська перед відступом підірвали центральну фермову вставку мосту. Про підрив мосту писав журнал «Искры» № 26 від 9 липня 1917 року: «Полонені повідомили, що Галич був залишений о другій годині ночі і до останнього моменту німці запевняли населення, що ніяка небезпека не загрожує і місто не буде залишене.

При відході з Галича німці висадили в повітря металевий міст через Дністер. Скоро, однак, можна буде міст відремонтувати...

... Галич має тепер жалюгідний вигляд. Будинки зруйновані і знищені вибухами і пожежею. Вціліло лише кілька будинків, у яких тулиться біднота, яка залишилася». [17]

Про захоплення 10 липня Галича російськими військами повідомляла і газета «Діло» від 14 липня 1917 року: «В напрямі Долини наші війська гнали дня 10. с. м. без перерви побитого армією ген. Корнілова неприятеля на фронті Єзупіль-Станиславів Богородчани. Коло полудня наші хоробрі війська під командою ген. Черемісова заняли місто Галич і перекинули передні сторожі на лівий беріг Дністра». [18]

Після підриву в 1917 році центральну фермову вставку мосту було зруйновано, і замість неї збудували тимчасову дерев'яну конструкцію. [19]

1919 рік.

Через посилення наступу польських військ 25 травня 1919 р. ІІІ корпус отримав наказ Начальної Команди Галицької Армії (НКГА) про відступ на лівий берег Дністра. Підрив мосту в Галичі було доручено сотні саперів під командуванням поручника Рика (Рихарда) Ярого, яка була приділена до ІІ Коломийської бригади УГА отамана Франца Тінкля.

Не зупиняючи руху (мостом безперервно переходили підрозділи ІІІ корпусу та валки цивільних), поручник Рик Ярий наказав приготувати легкозаймистий матеріал для підпалу дерев'яної секції, а під дві металевіі закласти вибухівку.

В ніч з 27 на 28 травня 1919 року металевий міст у Галичі був підірваний. Потужна вибухова хвиля розтрощила тимчасову дерев’яну конструкцію, тому підпалювати її не довелося. Командири польських підрозділів у травні 1919 р. інформували командування, що мости через Дністер у Галичі та Єзуполі потрапили до їхніх рук і стоять непорушно. А вже 30 травня в оперативному щоденнику групи генерала Єнджеєвського з'явився запис: «Всупереч попереднім повідомленням мости на Дністрі знищені. Переправа відбувається човнами».

Після відступу ГА за Збруч, 20 липня 1919 р. польське командування наказало приступити до відбудови мосту силами місцевих робітників під наглядом військових.[20]

На початку вересня 1920 року 3-й полк вільнюських саперів перейшов до 8-ї піхотної дивізії в Галичі. Після відновлення мосту через Дністер полк разом з дивізією відправився через Підгайці до Тернополя для побудови мостів.[21]

1941 рік.

Увечері 2 липня 1941 року під час відступу радянської армії центральна фермова вставка мосту була підірвана саперним взводом під командуванням старшого лейтенанта Михайла Наумова. Цей епізод описується в книзі М. Паджева «Через всю війну» так:

«До вечора 1 липня штаби корпусу і загону, а також частина підрозділів вийшли до Дністра і зосередилися в лісі поблизу міста Галича. Зранку наступного дня туди прибули всі застави...

Від Галича частини корпусу йшли паралельними шляхами через Тернопіль і Монастириська. ... У Галичі залишався лише саперний взвод і прикордонники під командуванням начальника відділення штабу загону старшого лейтенанта Михайла Івановича Наумова...

Години до дев'ятої вечора на тому березі почувся гул моторів німецьких броньовиків і автомашин, зав'язалася запекла перестрілка. У самому її розпалі пролунав сильний вибух, міст звалився. Потім стрілянина поступово стихла. Галич займали підрозділи ворога».[22]

Спочатку гітлерівці користувалися поромною переправою, а до грудня 1942 року відновили металевий міст силами польських спеціалістів і місцевих мешканців. Для спростування поширеної деякими джерелами інформації про непрофесійність цього відновлення досить зауважити, що проект проведення реконструкції мосту розробляв Францішек Шеліговський, відомий польський фахівець у будівництві великих металевих мостових конструкцій, який ще у 1927 році захистив докторську дисертацію.[23]

1944 рік.

Під час Львівсько-Сандомирської наступальної операції Червоної армії 24 липня міст був підірваний, а 155-а стрілецька дивізія 1-ї гвардійської армії після запеклого бою з гітлерівцями на лівому березі Дністра форсувала річку та увійшла в Галич. У 1945 році міст був відновлений.

У 1981 році був побудований новий автомобільний залізобетонний міст через Дністер, переваги якого були очевидні, особливо після завершення будівництва об'їзної дороги.[24]

Після написаного.

Є. Онацький подає тлумачення: «Фенікс - казковий птах із золото-пурпуровим пір'ям і з тілом орла. Кожних 500 років він ніби прилітав зі сходу, з Аравії до Єгипту, робив собі гніздо в святині Сонця в Геліополісі, згорав на нім, як на кострищі, і опісля знову відроджувався з попелу. Для Лисяка - Рудницького Фенікс - символ України, яку двічі вже (після Люблинської унії і в XVIII - XIX ст.) вбивали, а вона знову відроджувалася з власного попелу.

В катакомбах та інших давніх християнських пам'ятках і в деяких отців Церкви Фенікс - символ несмертельности. А що він на всьому світі один, то знаменує також надзвичайно рідку річ. У київських стародруках фенікс фігурує у літері П на початку тексту панегірика А. Мігури архимандритові Єлісеєві Плетенецькому «Візерунок цнот» 1618 р. на сторінці 5-тій Номоканону 1620 р. й на ст. 15 «Беседи Іоанна Златоустого на 14 посланій ап. Павла» 1623 р.: усюди тут намальований птах, а під ним полум'я. (М. Новицький в ЗНТШ. т. 144. ст. 147)».[25]

Список використаних джерел

1 - 1801-1850. [Halicz. Prom na Dniestrze] Plan der projectirten Uiberfuhr mittelst Spaunseiles über den Dniester Strom bei Halicz // [Електронний ресурс] : веб-сайт "Archiwum Narodowe w Krakowie". URL: https://www.szukajwarchiwach.gov.pl/de/jednostka/-/jednostka/14814936 (дата звернення 22.01.2021).

2 - Jerzy Jasiuk. Dynastia Zieleniewskich // Przegląd Techniczny. [Електронний ресурс] : веб-сайт. URL: http://arch.przeglad-techniczny.pl/archiwum/2007_26/1358.htm (дата звернення 22.01.2021).

3 - Ludwik Hiacynt Zieleniewski. // [Електронний ресурс] : веб-сайт "Encyklopedia Krakowa". URL: https://encyklopediakrakowa.pl/slawni-i-zapomniani/111-z/650-zieleniewski-ludwik.html (дата звернення 22.01.2021).

4 - "Kontrakt spółki z dnia 3.IX.1891 r. między Leonem Zieleniewskim, Edmundem Zieleniewskim, Matyldą z Zieleniewskich Zamościkową, Heleną z Zieleniewskich Szczepańską i Florą z Zieleniewskich Dembowską", Archiwum PAN (dalej: APAN) w Warszawie, zespół Fabryki Maszyn L. Zieleniewski w Krakowie Spółka Akcyjna, sygn. III-128, nr 46.

5 - Leszek Koziorowski. Jedna spółka - trzy waluty. Z historii zakładów Zieleniewskiego. // [Електронний ресурс] : веб-сайт. URL: https://slideplayer.pl/slide/2265348/ (дата звернення 22.01.2021).

6 - Pismo pamiątkowe wmurowane w węgły przy poświęceniu nowych zakładów fabrycznych c.k. uprzyw. Fabryki Maszyn L. Zieleniewski w Krakowie Towarzystwo Akcyjne, Kraków 1907, s. 2-3.

7 - Halicz (miasto) // [Електронний ресурс] : веб-сайт "WikipediA". URL: https://pl.wikipedia.org/wiki/Halicz_(miasto) (дата звернення 22.01.2021).

8 - Константинов В. Залізні та залізобетонні мости України – пам’ятки будівельної науки і техніки // Дослідження з історії техніки: Збірник наукових праць. – К.: Видавництво "Політехніка", 2016. – с. 26 // [Електронна копія] : веб-сайт. URL: http://journal.museum.kpi.ua/archive/2016-vol-23/RHT-issue-23-title-03-Konstantinov.pdf (дата звернення 22.01.2021).

Примітка. Джерело помилково вказує: "У 1900 р. у Галичі був зведений шосейний міст через р. Дністер". Фактично у 1900 році був виготовлений проект мосту.

9 - Макарушка О. Записки з часу війни / О. Макарушка // Дїло.- 25 березня 1916 р. // [Електронна копія] : веб-сайт. URL: https://zbruc.eu/node/49337 (дата звернення 22.01.2021).

10 - Белой А. С. Галицийская битва. - М.-Л. : Гос. изд-во. Отд. воен. литературы, 1929. // [Електронна копія] : веб-сайт. URL: http://www.grwar.ru/library/Beloy-Galicia/BG_009.html (дата звернення 22.01.2021).

Примітка. Таке ж датування зберігалося і в архівних документах ЦДВІА СРСР, ф. 2067, оп.1, спр. 2394, арк. 12.

11 - Макарушка О. Записки з часу війни / О. Макарушка // Дїло.- 6 травня 1916 р. // [Електронна копія] : веб-сайт. URL: https://zbruc.eu/node/49337 (дата звернення 22.01.2021).

12 - 30.5cm Mörser M.11. Artillery Articles. // [Електронний ресурс] : веб-сайт "Landships II". URL: http://www.landships.info/landships/artillery_articles.html# (дата звернення 22.01.2021).

13 - "Свобода", 1915, Ч. 108 від 14-го вересня 1915. // [Електронний ресурс] : веб-сайт. URL: http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1915/Svoboda-1915-108.pdf (дата звернення 22.01.2021).

14 - Отъ штаба Верховнаго Главнокомандующаго. Газета-листок "Военная лѣтопись", 27 августа 1916 г., № 314 // [Електронна копія] : веб-сайт. URL: https://cdn.gwar.mil.ru/bookload/105520040.pdf (дата звернення 21.01.2021).

15 - Союзні війска мали опорожнити Галич. Газета "Свобода", 1916, Ч. 110 від 12-го вересня 1916. // [Електронна копія] : веб-сайт. URL: http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1916/Svoboda-1916-110.pdf (дата звернення 21.01.2021).

16 - Majer Balaban, Studja historyczne (z 27 rycinami na 16 tablicach)/ - Warszawa, 1927.-с.23 Електронний ресурс - http://rcin.org.pl/Content/1712/WA248_5351_F-21-769_studja-historyczne_o.pdf (дата звернення 14.11.2020).

17 - Журнал "Искры" № 26, 9 июля 1917

18 - Газета "Дїло". ч. 163. Львів, субота 14 липня (30 червня ст. ст.) 1917. // [Електронна копія] : веб-сайт. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_ir/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_G&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=00002950/163 (дата звернення 22.01.2021).

19 - Ярий Р. День слави в історії наших саперів. Витяг із воєнного дневника 2/ІІІ сап. сотні. // Історичний калєндар-альманах “Червоної Калини” на 1925 р. - Львів, 1924. - c. 94.

20 - Дєдик О. Боротьба за мости через Дністер напередодні Чортківської офензиви /О. Дєдик // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 409-418. [Електронний ресурс]: Наукова електронна бібліотека періодичних видань НАН України. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/73344 (дата звернення 22.01.2021).

21 - Wejtko Tadeusz. Zarys historji wojennej 3-go pułku saperów wileńskich. Z polecenia wojskowego biura historycznego. – Warszawa, 1932. - с. 13 // [Електронна копія] : веб-сайт. URL: https://www.wbc.poznan.pl/dlibra/publication/390446/edition/302728/content (дата звернення 22.01.2021).

22 - Паджев Михаил Григорьевич. Через всю войну. Литературная запись Ж. В. Таратуты // [Електронний ресурс] : веб-сайт. URL: https://www.nemaloknig.net/read-238595/?page=11 (дата звернення 22.01.2021).

23 - /Odbudowa mostu drogowego przez Dniestr w Haliczu/. Projekt naprawy konstrukcji żelaznej. /Opr/. Inż F. Szelągowski. // Archiwum Państwowe w Warszawie Oddział w Otwocku. Sygnatura 78/202/0/7/2048, веб-сайт. URL: https://www.szukajwarchiwach.gov.pl/jednostka/-/jednostka/21304411

24 - Шеремет О. П. Галич: Путівник укр. і рос. мовами. - Ужгород: Карпати, 1984. - 72 с., іл.

25 - Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. - Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. - Буенос-Айрес, 1967. - Т. 8, кн. XVI : Літери Уш - Я. - с. 1979. // [Електронний ресурс] : веб-сайт. URL: http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/third_book/part5.pdf (дата звернення 22.01.2021). 

Водолікувальний заклад у Завалові

 Гідротерапію (водолікування) як зовнішнє застосування прісної води у вигляді ванн, душів, обливань, обтирань використовували ще в давнину. Наукові основи гідротерапії були закладені лікарями Австро-Угорської імперії. Після цього пішло створення гідротерапевтичних закладів, найбільші з яких, крім лікувального використання звичайної води, водночас давали безперечну користь використанням відповідного режиму кліматичних впливів, своїм хорошим повітрям та сприятливим розташуванням.

У другій половині ХІХ століття розвинулося і поширилося санаторно-курортне лікування. Ця мода, широко поширена в Європі, інтенсивно культивувалася і в Галичині, щедро наділеній природою численними і багатими джерелами мінеральних вод та сприятливими природними та кліматичними умовами.[1, с. 13-14 ]

Окрім центрів з мінеральними водами, набули популярності кліматичні станції, в яких специфічний мікроклімат був засобом оздоровлення, та окремі заклади, що використовували різні та на той час інноваційні методи природної медицини, такі як гідротерапія. Разом із розвитком медичних наук, включаючи бальнеологію, соціально-моральними змінами, а також прогресом у галузі транспорту та інфраструктури склалися сприятливі умови для активізації курортної галузі. З кожним роком все більше людей вирушали «до води», як зазвичай називали лікувальні поїздки. З доступного лише еліті перебування на курорті поступово стало популярною формою відпочинку, звичаєм.[2, с. 9]

Протягом літа в лікувально-оздоровчих закладах спостерігалося пожвавлення. Разом з гостями приходило інше життя з міським забарвленням, яке перетворювало тихі поселення на культурно-розважальні центри. Разом з тим, проводилися медичні процедури, характерні для лікувальних місць. З часом для багатьох здравниць медичні цінності були лише доповненням, що збільшувало привабливість перебування. Більшість клієнтів шукали дозвілля та розваг.[3, с. 177]

Видатний польський лікар ХІХ століття, проф. Юзеф Дітль відвідав великі європейські здравниці та ознайомився з їх бальнеологічними проблемами. У літній сезон 1856 року він відвідав польські курорти та у своїх «Зауваженнях про національні курорти» (1858 р.) звернувся до поляків: «Відмовляйтеся від згубної схильності до довгого, дорогого і найчастіше непотрібного перебування за кордоном, яка не тільки звільняє вас від вашої власності, але й сприяє зубожінню вашого краю». Нам би прислухатися тепер до цих порад!..

Найвірогідніше, першим писемним джерелом інформації про терапевтичне купання на Підгаєччині можна вважати оригінальну паперову мапу, отриману з аукціону доктором Алексом Феллером, яка була пізніше оцифрована. Ця повна і детальна мапа лікувальних курортів (здравниць) у Галичині та Буковині 1862 р., анотована польською мовою, створена для Краківського наукового товариства Теофілом Жебравським із Комісії з терапевтичного купання.[4]

Фрагмент мапи лікувальних курортів (здравниць) у Галичині та Буковині 1862 р., створеної для Краківського наукового товариства Теофілом Жебравським.

 На мапі використовуються символи для ідентифікації восьми видів лікувальних ресурсів на основі рослин, солей та інших мінералів, олій та гарячих джерел; розвинені об'єкти для купання підкреслені червоним кольором. Виходячи з цього, можна помітити цікаву деталь: вказано лікувальний ресурс у Підгайцях.

Що ж це було? У 1873 році авторитетний польський учений-бальнеолог, професор Михайло Зеленевський серед місцевостей в межах колишніх польських кордонів, які мають джерела залізистих вод, назвав Підгайці, містечко в Галичині.[5, с.316]

Ще одним ресурсом для водолікування була ґуральня (gorzelnia) в селі Заставче на березі криниці, яка мала більше десятка джерел холодної води (+7°С). Побічним продуктом ґуральні була достатня кількість гарячої води, яка могла використовуватися для купання.

У 1876 році водолікувальний заклад було створено в містечку Завалів. Керівником цього закладу став Францішек Медвей, про що повідомляла Gazeta Narodowa від 16, 23 травня 1876 року: «Францішек Медвей, колишній директор гідріатичного закладу в Сасові, який переїхав до Завалова поблизу Галича, де він організовує заклад, наразі дає усні або письмові поради з пошти в Завалові».[6, 7]

Хто ж такий Францішек Медвей (1820-1902)?[8]

Ще у XVIII ст. Кароль Кіселька збудував у Львові броварню над ставом біля підніжжя Високого замку. Побічним продуктом варіння пива була гаряча вода, яку й використали для облаштування недорогих термальних лазень. Францішек Медвей був ентузіастом гідротерапії та природної медицини. У 1858 році відбув практику в закладі доктора Юліуша Пуцара в Кенігсбрунні поблизу Дрездена і в березні 1859 року отримав легалізоване судом посвідчення про вміння лікувати всі хвороби водою. Того ж року, повернувшись до Львова, 1 травня відкрив заклад водолікування та гімнастики. Осідком закладу він обрав маєток Кароля Кісельки. Для отримання дозволу на управління закладом Ф. Медвей, сам не будучи лікарем, змушений був залучити доктора Францішека Гатчера.[9, с. 188-189]

У 1869 році Францішек Медвей став керівником новоутвореного гідротерапевтичного закладу «Сасів», закладеного графом Старженським на одному з острівців на притоці річки Західний Буг. Про це повідомляла Gazeta Narodowa: «Заклад гідротерапевтичний і купальні в Бузі в Сасові працюють з 1 травня. Ціна за номер, лікування та обслуговування 10 злотих 50 цт. щотижня. Однак є дешевші та дорожчі кімнати для оренди. Ресторан на місці, пошта у самому закладі. Директор закладу Францішек Медвей».[10, с. 6]

Маючи великий досвід організації роботи водолікувальних закладів, Францішек Медвей приїхав у містечко Завалів. На відміну від попередніх випадків, тепер у нього був свій лікар - син Олександр 1850 р.н., доктор медичних наук, який навчався на медичному факультеті у Відні і в Кракові.[11, с. 4]

Наприкінці першого купального сезону польський поет Корнель Уєйський відгукується поетичними рядками:

Daj Boże szczęście i zdrowie,

Za Szopena w Zawałowie!

Proceder hydroterapii

Z początku nie sprzyja Muzie:

Biedaczka, albo się gapi,

Lub bąka słowa papuzie.

Kastalskie Medweja wody,

Zdolne są wenę podniecić -

Lecz później; dziś, zamiast ody

Dwa wiersze umiałem sklecić:

Daj Boże szczęście i zdrowie,

Za Szopena w Zawałowie!

K. Ujejski. Zawałów, 19.IX.1876.

Ці рядки взяті з Альбому Юлії з Островських Томашевської. Власниця цього «Альбому», учениця Кароля Мікулі (1821-1897) - композитора, концертуючого піаніста, диригента, педагога, керівника Галицького Музичного Товариства, 20 років тому була відома у львівських колах своєю незвичайною грою на фортепіано, особливо як виконавиця творів Шопена. Наведені вище вірші є поетичною пошаною перед музичним талантом тодішньої панни Островської.[12, с. 309]

Krynica. Przyrządzanie kąpieli borowinowej. "Przewodnik kąpielowy", Rok I. Kraków, dnia 15 sierpnia 1904 r. Nr. 10. Таке ж обладнання було в гідріатичному закладі Францішка Медвея. 

 Саме в цей період Завалів відвідують перші гості-мандрівники, а інформація про його природно-рекреаційні принади та гідропатичний заклад друкується в пресі. Місцеве населення нової і ще доволі маловідомої туристичної місцевості самостійно починає приваблювати рекреантів. Утім, кількість гостей-туристів зростає ще доволі повільно, тому що в потенційних відвідувачів бракує інформації про рекреаційний потенціал місцевості на берегах Золотої Липи.

В друкарні Корнелія Піллера у Львові були надруковані рекламні листівки гідріатичного закладу Францішка Медвея, текст яких він підготував сам:

«Гідріатичний заклад Францішка Медвея в Завалові, пов'язаний з ваннами річковими і з сирваткою, розташований у красивій гористій місцевості між Галичем та Підгайцями.

Житловий будинок для гостей купальні стоїть на пагорбі біля замкового парку, має добре обладнані сухі кімнати та вітальню для розваг. З вікон цих помешкань відкривається чарівний вид на містечко Завалів і весь пейзаж, зображений вище.

Окрім того, заклад має інші житлові будинки та зручні ванні кімнати неподалік від джерела, яке щодо достатку та якості води не залишає нічого бажанішого.

Для пацієнтів, які хочуть здешевити курс лікування, є приватні квартири для оренди в ближньому містечку та в селі Заставче.

Замковий парк, який використовується для прогулянок, настільки гарний, великий і тінистий, що його цілком достатньо для слабших людей - сильніші люди здійснюють подорожі у довколишні ліси.

Рекламна листівка гідріатичного закладу Францішка Медвея, надрукована в друкарні Корнелія Піллера у Львові. Використано малюнок невідомого автора, датований 1866 роком, ймовірно, підготовлений у зв’язку з побудовою костелу.

З Підгайців веде кам'яна дорога через Завалів у напрямку Галича. За листом-замовленням заклад відправляє карету чи візок на залізничну станцію Галич, щоби привезти гостей купальні. Поштове відділення є на місці, а в Завалові має бути встановлена ​​телеграфна станція.

Дирекція постарається, щоби гості купальні почувалися якнайкраще.

Околиці багаті на суниці.

Метод і результати лікування у моєму закладі відомі в країні вже двадцять років, тут успішно використовуються найновіші досягнення в галузі гідротерапії.

Повітря в Завалові гірське, але лагідне.

Заклад приймає та успішно лікує хворих на ревматизм, легеневий, шлунковий та кишковий риніт, різні нервові захворювання, вивихи, порушення кровообігу у чоловіків і жінок, загальне ослаблення в найлегшому стані, різні жіночі хвороби, всі гарячкові хвороби, насильницькі. Малярія і рожа лікуються тут з найкращими результатами». [13]

 Повідомлення про роботу гідротерапевтичного закладу публікувалися в тодішніх газетах, наприклад: «Водолікувальний заклад Францішка Медвея "Завалів" відкритий з 20 квітня. Пошта на місці, телеграфна станція в Підгайцях. Прийом пацієнтів лише за поштовою угодою. Лікар закладу др. А. Медвей».[14]

Сім'я Олександра і Ядвіги Медвеїв проживала в Завалові. Тут у них 8 січня 1881 року народився син Станіслав.

У 1884 році в опублікованому уривку із підготовленого до друку твору «Зміст основ водолікування з описом вітчизняних водолікувальних споруд» Михайло Зеленевський називає всього 10 містечок з водолікувальними (гідротерапевтичними) закладами на тодішній території Польщі. Зараз 3 з них перебувають на території України (Моршин, Сасів, Завалів) та 7 - на території Польщі (Бистра, Лопушна, Наленчув, Нове Място над Піліцею, Устронь, Закопане, Криниця).[15, с. 27]

Там же знаходимо інформацію про містечко Завалів у Галичині:

«Місцевий гідропатичний заклад знаходиться у маєтку К. Рачинського, розташований на висоті 456 м над рівнем моря. Помірний клімат, без вітру через лісисте покриття на пагорбах сусідніх Карпат, найближча станція залізниці Львів-Чернівці - місто Галич, за 24 кілометри від закладу, заснованого Фран. Медвеєм у 1876 році, який зараз знаходиться під медичним управлінням д-ра Олекс. Медвея.

13 джерел води з температурою +7 °С утворюють потік, який впадає в річку Золота Липа.

31 кімната для гостей, 2 лазні, басейн, душові кабіни і парильня, зал для забав та їдальня, щорічно відкриті з травня по жовтень.

На дошці виписані правила для пацієнтів, та ціни на послуги: - обслуговування номерів, столу та ванни щотижня - 18-22 флорини (1 флорин = 100 крейцерів);

- медичний догляд щомісяця - 10 флоринів;

- податок для оркестру - 2 флорини.

Відвідуваність зросла з 30 (у 1876 р.) до 94 осіб (у 1882 р.)».[16, с.29-30]

Досить швидко у раніше маловідомому містечку естетично упорядковано криницю з джерельною водою, прокладено прогулянкові маршрути у навколишні ліси. Місцеве населення отримало можливість заробітку за оренду окремих кімнат у власних хатах для біднішої верстви літників з числа українських міщан австрійської Галичини.

У 1884 році помер власник Моршина Боніфацій Штіллер, який придбав поклади непридатної для вживання солі та створив один із найкращих курортів Австро-Угорщини, і Товариство лікарів галицьких, перебравши управління тамтешнім курортом у свої руки, на 12 років віддало курорт у керування своєму колезі Олександру Медвеєві. І він вибрав Моршин...[17]

А як же водолікувальний заклад у Завалові?

У 1889 році на основі дещо застарілих даних (або видаючи бажане за дійсне), Михайло Зеленевський подає у списку вітчизняних гідропатичних закладів або існуючих під керівництвом польських лікарів: «Завалів - місто в Галичині. Місцевий водолікувальний заклад розташований на території садиби К. Рачинського, на висоті 450 м над рівнем моря, в лісі біля підніжжя Карпат, клімат має бути помірним через захищеність від вітрів горами, 24 кілометри від залізничної станції Галич до закладу, що має велику кількість джерел -j- 7° C, які створюють значний потік, який впадає в річку Золота Липа. Номерів для гостей 30, два банних корпуси з водолікарнями. Відвідуваність закладу хворими дуже мала».[18, с. 157]

В умовах дедалі більшого конкурентного тиску з боку галицьких бальнеологічних курортів Завалів, де не було власного джерела мінеральних вод, втратив своїх клієнтів і почав занепадати, а заклад ще трохи функціонував як літнисько для незначної кількості відпочиваючих, але точна дата його закриття не встановлена. З цього приводу досить красномовним є запис в Ілюстрованому путівнику по Цісарсько-королівській Австрійській Державній залізниці Адольфа Інлендера, виданому у Відні в 1892 році, де для гостей Галича пропонувалися дві екскурсії:

а) «за 4 км від залізничної станції, на землі села Залуква, біля гирла р. Лімниці, притоки Дністра, знаходиться церква і монастир св. Станіслава, колишня церква св. Пантелеймона»;

б) «за 20 км від Галича замок в Завалові, де кілька років тому був один із найстаріших водолікувальних закладів Галичини».[19]

Під час Першої світової війни Завалів опинився в горнилі протистояння російської та австро-угорської армій, ґуральня біля криниці в селі Заставче була зруйнована, як і два банні корпуси з водолікарнями.

Завалів. Вид з російської позиції в с. Заставче. На передньому плані зруйновані ґуральня, банний корпус і житло водолікарні. 1915 рік. Редагована світлина з Österreichische Nationalbibliothek - https://www.onb.ac.at/

Панорама долини Золотої Липи. Справа - село Заставче, ґуральня біля криниці, банний корпус і житлові будинки водолікарні. 1915 рік. Редагована світлина з Österreichische Nationalbibliothek - https://www.onb.ac.at/

Список використаних джерел

 1. Zieleniewski M. Nasze wody mineralne i zakłady zdrojowo-kąpielowe. - Lwów, 1886. // [Електронна копія] : веб-сайт. URL: https://www.wbc.poznan.pl/dlibra/publication/334590/edition/303147?language=pl (дата звернення 04.10.2020).

2. Kulczycki Z. Zarys historii turystyki w Polsce. - Warszawa, 1977. // [Електронна копія] : веб-сайт. URL: http://www.lotur.eu/UploadFiles/524/178/1265187566-Historia_turystyki_w_Polsce_DOT_IT.pdf (дата звернення 04.10.2020).

3. Hanna Wajda-Lawera. Na kuracji i wywczasach // Galicja. Studia i materiały: Czasopismo Instytutu Historii Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2018, nr 4.

4. Medical Spas Map of Galicia & Bukovina 1862 // веб-сайт. URL: https://maps.geshergalicia.org/special/galicia-medical-spas-1862/ (дата звернення 04.10.2020).

5. Zieleniewski M. Rys balneologii powszechnej, Warszawa, 1873. // [Електронна копія] : веб-сайт. URL: https://polona.pl/item/rys-balneologii-powszechnej,OTk1MDk3/142/#info:metadata (дата звернення 20.05.2020).

6. Gazeta Narodowa Nr. 112. We Lwowie. Wtorek dnia 16. Maja 1876. Rok XV. // [Електронна копія] Веб-сайт. URL: http://dlibra.kul.pl/Content/42196/46804_V-0775_Gazeta-Narodowa--R--.pdf (дата звернення 04.10.2020).  

7. Gazeta Narodowa Nr. 118. We Lwowie. Wtorek dnia 23. Maja 1876. Rok XV // [Електронна копія] Веб-сайт. URL: http://cw.kul.lublin.pl/Content/42199/46810_V-0775_Gazeta-Narodowa--R--.pdf (дата звернення 04.10.2020).

8. [Електронний ресурс] - http://sekcjahistoryczna.fizjoterapia.org.pl/kalendarium/

9. Jandziś S, Zaborniak S, Pleśniak A. Z tradycji wodolecznictwa we Lwowie przed 1914 r. Prz Med Uniw Rzesz Inst Leków 2015; 13 (2): 187–197. doi: 10.15584/przmed.2015.2.12 // [Електронна копія] : веб-сайт. URL:

http://cejsh.icm.edu.pl/cejsh/element/bwmeta1.element.desklight-275d58c2-9e92-4af4-9cbd-ae549a586434

10. Gazeta Narodowa Nr. 121. We Lwowie. Czwartek dnia 20. Maja 1869. Rok VIII.

11. Kurjer Lwowski z dnia 6. września 1892. Nr. 249.

12. Iris. Pismo literackie i artystyczne. Zeszyt I. Styczeń 1899 r. We Lwowie nakładem koła literacko-artystycznego z drukarni E. Winiarza. 1899.

13. Рекламна листівка гідріатичного закладу Францішка Медвея.

14. Gazeta Narodowa R.21, nr 106 (9 maja 1882) // [Електронна копія] : веб-сайт. URL: https://polona.pl/item/gazeta-narodowa-r-21-nr-106-9-maja-1882,MjY3ODMwMjE/3/#info:metadata (дата звернення 04.10.2020).

15. Zieleniewski M. Treść zasad hydroterapii z dołączeniem opisu ojczystych zakładów wodoleczniczych. Warszawa ­1884. // [Електронна копія] : Wielkopolska Biblioteka Cyfrowa, веб-сайт. URL: https://www.wbc.poznan.pl/dlibra/publication/334519/edition/307823

16. Zieleniewski M. Treść zasad hydroterapii z dołączeniem opisu ojczystych zakładów wodoleczniczych. Warszawa ­1884. // [Електронна копія] : Wielkopolska Biblioteka Cyfrowa, веб-сайт. URL: https://www.wbc.poznan.pl/dlibra/publication/334519/edition/307823 (дата звернення 20.05.2020).

17. Ольга Швагуляк-Шостак. Курорт Боніфація. / «Контракти» №25 Червень 2008 р. [Електронний ресурс]: http://archive.kontrakty.ua/gc/2008/25/18-zayavi.html?lang=ua

18. Zieleniewski M. Slownik bibliograficzno-balneologiczny zakladow polskich: zdrojowokapielowych, wodoleczniczych, klimatycznych, zetycznych, kumysowych i kefirowych. - W Krakowie. Nakladem  autora. Czcionkami   drukarni   zwiazkowej pod zarzadem A. Szyjewskiego. 1889.

19. Inlender Adolf. Przewodnik ilustrowany po c.k. austr. kolejach państwowych na szlakach: Lwów - Krasne - Podwołoczyska, Krasne - Brody, Lwów - Stanisławów -Kołomyja - Śniatyn - Czerniowce, Kołomyja - Słoboda rungurska, Kołomyja -Kniażdwór, Stanisławów - Buczacz - Husiatyn, Stanisławów - Woronienka, Koleje Podolskie. - Wiedeń, 1892. // [Електронна копія] : веб-сайт. URL: https://www.sbc.org.pl/dlibra/publication/58/edition/55/content (дата звернення 04.10.2021).

Завантажити pdf