вівторок, 12 грудня 2023 р.

Судова справа о. Кершки.

 
Ксьондз Якуб Кершка
Публікації в газеті "Gazeta Narodowa" дають змогу зрозуміти, яким чином відносно малочисельні громади будували деякі римсько-католицькі костели на території Підгаєцького повіту у ХІХ столітті. Публікації подаються без скорочень. 

І публікація. 

Золочів. 26 листопада.[1, с. 2] 

Перед місцевим цісарсько-королівським міським делегованим повітовим судом, перед цісарсько-королівським крайовим надтрибуналом перебувала на розгляді в деталях справа про образу честі.

Суддя: радник окружного суду пан Міхальчевський, делегований головою того суду для ведення цієї справи.

Скаржник: о. Якуб Кершка, р. кат., парох з Підгайців, член ґмінної та повітової ради.

Відповідачі: громадяни тамтешнього  повіту та члени повітової ради: Касторій, Козіцький, Ярошинський, Фр. Торосевич, о. Навроцький, Цивінський Зенон і Мечислав, Гогендорф, деякі особисто, інші через уповноважених, адвокатів Шренція і Вартересевича.

Свідки: Скшетуський, Ґолембський, Кабат, отець Гузар та ін.

Присутня велика аудиторія.

Зі змісту обвинувачення нам стало відомо, що 24 липня ц.р. перед сесією повітової ради в Підгайцях п. Еміль Торосевич повідомив о. Кершці, що 11 радників подали мотивоване прохання про виключення о. Кершки з ради, а показавши це йому сказав: "Робіть, що можете, щоб скандалу не було". О. Кершка, здивований такою несподіванкою, запропонував суд честі, написав власноручно заяву для цього, тож заява пішла до записів. Але коли суд честі не дійшов до кінця, бо вибрані судді не хотіли розбирати ці справи честі, і коли о. Кершка, вважаючи заяву суду честі вимушеною, тому недійсною, відкликав цю справу, яка стосується не тільки його, але, як він стверджує, усього духовенства обходу, тому він шукав сатисфакції в суді, вбачаючи у згаданій заяві образу його честі, вчинену заявниками. 

О. Кершка спирається на те, що п. Касторі, Козіцький, Гогендорф, Фр. Торосевич, Ярошинський, Навроцький, Боченський і Цивінський підписали таку заяву:

1. Беручи до уваги, що отця Кершку під час виборів до повітової ради звинуватили в брудній роботі, пов'язаній з голодовою комісією, який о. Кершка, відповідаючи, сказав, що він буде позиватися проти зроблених йому звинувачень у крадіжці в суді, - чого він досі не зробив;

2. беручи до уваги, що на засіданнях Підгаєцької ґмінної ради о. Кершку привселюдно почастували такими словами, яких жодна почесна людина не повинна терпіти і проти яких він не виступав, хоч і погрожував;

3. беручи до уваги, що як до повітового, так і до крайового відділу надходять заяви, в яких о. Кершка позбавляється всякої шани і поваги, належної члену повітової ради;

4. беручи до уваги, що о. Кершка, осуджений за злочин, вчинений з жадібності, вирок, не звертаючись до вищої інстанції, прийняв і сплатив штраф, внаслідок чого згідно з §. 11. літ. б. орд. виб. для ґмін він втратив право бути обраним і до ґмінної, і до повітової ради;

5. враховуючи, що о. Кершка під час слідства ґмінної ради в присутності голови повітової ради та урядового комісара був публічно звинувачений пораненим Головінським у тому, що він причетний до фальшивих рахунків, за якими ведеться кримінальне провадження, що тому відповідно до §. 25 у. г. не може обіймати посаду, поки триває слідство, заявляємо, що той самий о. Кершка, який ганьбить цілу інституцію повітової ради, був підписаний тим же членом. Підгайці 24 липня 1868 року.

(Крім відповідачів цю заяву підписали Скшетуський і Голембський, звільнені від апеляції).

(Далі документ)

ІІ публікація. 
Золочів. Слухання у процесі о. Kершки.[2, с. 3]

О. Кершка бачить, що факти в мотивах вищезгаданої заяви не відповідають дійсності, ображаючи його честь в самій заяві, і звинувачує 9 заявників у злочині, вимагаючи визнати їх винними та присудити покарання.

Захист нинішніх підсудних, детально проведений кожним із них, викладаю у короткому вигляді.

Відповідачі не заперечують, що зазначений висновок, вважаючи правдивість звинувачень, викладені ним мотиви та власне розуміння, що такі дії та поведінка о. Кершки нечесні, тільки щоб врятувати честь власну і автономних установ підписали; а посилаючись на громадську думку в межах і навіть поза межами Підгаєцького повіту, про о. Кершку найнеприємніше поширюється, доводили правдивість окремих тверджень, описаних в  інкримінованій заяві. І так, до 1-го стверджували, а свідки о. Гузар, п. Кабат та п. Голенський підтвердили, і о. Кершка сам зізнався, що, будучи членом голодового комітету, незважаючи на те, що комітет був зв'язаний інструкцією, щоби гроші, призначені на допомогу, використовувалися лише з цією метою, він довірив йому роздавати (бо зерна роздавати з причин, які згодом з'ясувалися, брати не хотів) і той розподіляв неналежним чином, бо дав більше латинникам, яких було менше і багато з них допомоги не потребували, а українцям, яких було набагато більше і насправді потребували допомоги, менше. Ці обставини о. Гузар засвідчив промовистими цифрами, поданими у витягах зі списків, особисто о. Кершкою написаних, чи принаймні підписаних. Від латинників, яким видавав великі допомоги, одразу вирахував пожертву, ними давніше на будівництво костелів пообіцяну (о. Кершка стверджує, що вони були добровільно віддані під час розподілу допомоги), о. Гузар свідчить, що до нього були скарги. що о. Кершка писав більше, а давав менше, і цитує людей, які скаржаться йому. Коли голодовий комітет внаслідок таких дій о. Кершки і звідси отриманих скарг від громадськості, особливо руського духовенства, яке навіть публічно порушило це питання в щоденнику "Слово" – звинувачення у нецільовому використанні голодових фондів, було вирішено, тож комітет, переконавшись у правдивості того, що гроші, призначені для порятунку від голоду, йдуть на оплату раніше побудованих костелів, закликав о. Кершку дати пояснення.

О. Кершка зізнався перед голодовим комітетом, що гроші, роздані на допомогу та відшкодування за борги обіцяних пожертвувань на будівництво костелів, він отримав, а пан Торосевич, бажаючи врятувати честь голодового комітету, позичив о. Kершці 500 злотих, щоб він негайно ті отримані добровільні пожертви повернув. Навіть пізніше ще доходили до голодового комітету скарги на о. Кершку, який при розподілі допомоги поступав невідповідно. Тому обвинувачений вважає всю справу о. Кершки в голодовому комітеті брудною і безчесною, бо комітет підданий звинуваченням і втратив честь; поки не має доказів, що о. Kершка позабирані, чи, як він стверджує, віддані йому добровільно, гроші з допомоги використав на будівництво костелів.

О. Кершка відповів, що коли немає доказів того, що він ті гроші привласнив, а з розподілених ним допомог добровільно віддані йому борги пожертвувань на будівництво майбутніх костелів використав, поки з рахунків будівництва костелів отримав від консисторії (але не від ґмін) фінансування, тож його діяльність у голодовому комітеті не була брудною. Коли голови голодової комісії та повітової ради добре розібралися з цією справою, не лише о. Кершці сказали: "Ось і вовк ситий, і коза ціла", але й публічно заявили, що та справа вирішена з честю; та й тоді голова і депутати повітової ради були у нього на сніданку: так вони самі його від того звинувачення звільнили і визнали почесною людиною (Підсудний о. Навроцький зазначив, що не всі були на сніданку).

Кершка був реабілітований по відношенню до колег

2. Публічне подання до виборчої комісії при обранні членів повітової ради, вчинене за небіжчика о. Ґжегожа Чировського, о. Кершку звинувачують у розкраданні грошей, призначених для людей, постраждалих від голоду, і таке звинувачення почуте у гмінній раді, о. Кершка не спростовує, а обвинувачені вважають ці події дуже скандальними та образливими для честі ради, оскільки о. Кершка запевняв, що він заявить про свою славу в суді і покаже наклеп, він цього ще не зробив, а тому підтвердив правдивість висунутих йому звинувачень публічно.
О. Кершка стверджував, що його вибачили за образи; та обвинувачені стверджують, що хоча зневажливий о. Кершка вибачився і скасував образи – з цього не випливає, що о. Кершка був реабілітований у відношенні до колег, бо звинувачення занадто важке, щоб серед інтелігенції виникло без причин, і закінчується не вибаченнями, а щонайменше перед ґратами суду, бо вибачення та звернення можуть бути викликані хтозна якими поглядами, лише не надає ще свідкам образи того переконання, що це сталося невипадково і тільки зловмисно, що коли жоден інший член ради не стикався з таким звинуваченням - вважати цей випадок порушенням гідності ради.

3. Відповідачі стверджують, що декілька звернень радників ґміни Підгайці та заяви Алексія Фіялковського викликали великий скандал у повітовій раді, бо в них о. Кершка позбавлений честі і віри. Належність до ради особи з тягарем таких звинувачень заплямує гідність повітової ради, а о. Кершка не намагається притягнути наклепників до відповідальності за ці, за його словами, наклепи. Обвинувачені оцінюють поведінку о. Кершки в цьому питанні як у злагоді з честю, що також ображає їх, як колег.
О. Кершка заперечує цей висновок аргументом про те, що не обов’язково турбуватися про моральні кривди, а члени ради та його колеги мають бути переконані, що він святобливий священник і чесна людина.

4. Обвинувачені офіційним документом довели, що о. Якуб Кершка двічі використав зношений штемпель на свідоцтвах з метрик, і що податківці викликали його для пояснення або сплати штрафу, і що о. Кершка замість пояснення заплатив штраф (свідок Скретуський зізнається, що підписав інкриміновану заяву лише з цієї причини), а такий вчинок, за відсутності будь-якого іншого стимулу, був результатом лише жадібності, а тому дуже аморальної якості, тому був аморальним вчинком, а кожен аморальний вчинок ображає честь – тож коли о. Кершка вчинив непорядний вчинок, для обвинувачених, як його колег, соромно сидіти з ним у повітовій раді. О. Кершка стверджує, що цей вчинок нікого не заплямує і багато хто його вчиняє (голоси: неправда), тому його честі зачепити не може.

5. Відповідачі посилаються на судове розслідування щодо рахунків з коштів Підгаєцької ґміни. Вони стверджують, що радник Головінський у раді ґміни, до якої і о. Кершка належить, висунув у присутності урядового комісара Поглодовського звинувачення в участі в фальшивих рахунках. О. Кершка визнає, що він потерпів від такого звинувачення, але рада голосуванням спростувала це звинувачення. О. Кершка каже, що він був доповідачем дослідження деяких рахунків із гмінних коштів, і в результаті його представлення і звіту рада прийняла ці рахунки. Один із обвинувачених розповідає, що на звинувачення священника Кершки в участі у фальшивих рахунках о. Кершка висловив моральну максиму до обвинувача, голови громади: "Неважливо, як ті 50 ринських украли".

З усього цього обвинувачені, за власним розумінням, роблять висновок, що дії о. Кершки в гмінній раді Підгайців не зовсім чесні.

Тому, підсумовуючи всі представлені та доведені дії, вчинки та поведінку о. Якуба Кершки, не видно у їхньому проханні про виключення отця Якуба Кершки з Підгаєцької повітової ради образи його честі, лише є міра порятунку власної честі та честі повітової ради, гідність якої повинна бути бездоганною і яка повинна мати довіру суспільства, щоби не було такого, би о. Кершка і надалі засідав у повітовій раді.

Після чудового захисту адвоката Шренцля, сказаного словами, що він перебуває у скрутному становищі, чи має він внести захист чи репліку, і який, з юридичної точки зору, доводить невинність обвинувачених щодо інкримінованого їм злочину, оскільки свідчення, що містяться в мотивах інкримінованого клопотання, під час останнього слухання зізнання заявника та свідчення свідків були більш ніж підтверджені, що, отже, коли мотиви заяви не містять нічого неправдивого, сама заява є обґрунтованою, тим більше, коли звернення о. Кершки до вирішеної головою Торосевичем голодової справи найбільше звинувачення проти нього, що характеризується прислів’ям, яке він цитує, що справді вовк був задоволений, і що вівці хоч цілі, завжди були стрижені - вимагав, щоб суд його клієнтів, обвинувачених у правопорушенні, визнав невинуватими, а заявнику було присуджено витрати на судовий розгляд - був захист адвоката Вартересевича. Від імені своїх клієнтів він дає визначення громадянської честі, відмінне від уявлень про честь інших осіб, і демонструє, що честь - це найбільший скарб, а честь такої установи, як повітова рада, як найбільший громадський скарб, треба берегти всім, щоб там засідали лише люди бездоганного характеру і неушкоджені в громадській думці; що ніхто на такій посаді не може триматися, якщо громадська думка його засуджує, бо це заплямує його колег та установу; і що його клієнти виходять з тих принципів, коли громадськість о. Якуба Кершку звинуватила, і вони набули морального переконання, що звинувачення не є несправедливим, інкримінованою заявою на захист себе та захист гідності закладу спричинені – зрештою, коли було доведено під час остаточного судового розгляду непорядні дії, поступки та поведінка Кершки, тому та честь втрачена (суддя закликає захисника, щоби при захисті своїх клієнтів про честь о. Кершки виражався  обережніше): тому він не повинен ні засідати в автономних радах, ні також скаржитися на образу честі, тому його підзахисні не можуть бути визнані винними у злочині проти честі о. Кершки, просить суд визнати їх невинуватими та присудити о. Кершці витрати на судовий розгляд.

Зрештою, ще раз взяв слово о. Кершка і попросив суд взяти його під свою опіку, бо він не правник, що йому теж обіцяно, - і відразу ж після цього радник окружного трибуналу Міхалчевський, міський делегований як представник цісарсько-королівського повітового суду іменем Його цісарсько-королівської Апостольської Величності виніс вирок: пп. Касторій Людвік, Козицький Юліуш, Ярошинський Нереуш, Навроцький Андрій, Бохенський Юзеф, Цивінський Мечислав, Цивінський Зенон, Гогендорф Едвін винні у злочинах проти честі о. Якуба Кершки і присудив кожному з них штраф 50 злотих і понесення судових витрат - з причин:

оскільки не доведено, що о. Якуб Кершка гроші з голодової допомоги залишив собі, оскільки о. Якуб Кершка зазнав публічних образ від кривдників, тому що висунуті та написані звинувачення цього не розкривають, бо штемпель, використаний один раз, іншого разу може трапитися кому завгодно, а тому вчинок нікому не шкодить (суддя звертається до захисника, кажучи: "І зі мною це вже сталося, і з паном, мабуть, було? — захисник: "Випрошу це для себе"), оскільки звинувачення о. Кершки у раді гмінній щодо участі в фальшивих рахунках бути відкинуті голосами всієї ради, тож коли о. Якуб Кершка жодної безчесної дії і вчинку не допустив, то підсудні у своїй заяві від 24 липня 1868 р. вчинили злочин проти честі священника Кершки.

Засуджені відразу висловили протест проти цього вироку, вимагаючи видачі їм його у письмовій формі.

Заявник зазначив, що він задоволений рішенням суду.

П. Францішек Торосевич, як член Державної ради, не підпадав під дію рішення.

Оскільки цей вирок не є остаточним, я не дозволяю собі коментувати, але не можу утриматися від кількох коментарів щодо процесу та справи. При проведенні слухання ми побачили, що суд також був захисником о. Kершки, хоча кримінальні закони не передбачають захисту потерпілого чи обвинуваченого суддею – є на те за порушення закон: державний обвинувач, сам потерпілий чи його заступник, сам обвинувачений чи його захисник, і лише у цивільних справах суддя зобов'язаний захищати спірні сторони у спірних листах, якщо вони цього вимагають.

З самої справи ми дізналися, що о. Якуб Кершка збудував 3 чи 4 костели (хоча відомо, що він будував і графські палаци), що благородні засновники костелів в результаті апостольства о. Кершки позичали на витрати на будівництво костелів гроші на лихві, що, позичаючи під лихварство, вони видавали боргові картки, які згодом були оскаржені та стягнені, що ці засновники з народу в той час, коли терпіли голод і злидні, захворіли і померли з голоду, а останнє майно продавали на хліб, і як о. Кершка змальовує найяскравішими кольорами картину розпачливого становища голодовому комітету, казав, що навіть вішалися - отримавши від о. Кершки голодову допомогу, з неї негайно добровільно о. Кершці пообіцяні раніше пожертви на будівництво костелів вручали, а о. Кершка їх приймав – що так само голодуючі русини, які до заснування костелів пожертвувань чи записів не робили, при більшій потребі отримували від о. Кершки значно менший розмір допомоги; що... - але досить цього - тому що мені стало огидно дальше писати, а вам, можливо, дальше читати.

Список використаних джерел:

1. Dodatek do nr. 276 "Gazety Narodowej" z dnia 29, Listopada 1868 // [Електронна копія] Веб-сайт. URL: https://jbc.bj.uj.edu.pl/dlibra/publication/57014/edition/51146/content?ref=struct (дата звернення 10.08.2023). 

2. Gazeta Narodowa z dnia 1. Grudnia 1868 Nr. 277. // [Електронна копія] Веб-сайт. URL: https://jbc.bj.uj.edu.pl/dlibra/publication/57015/edition/51147/content?format_id=2 (дата звернення 10.08.2023). 

3. Ks. Jakób Kerschka, infułat i prałat domowy Ojca sw., proboszcz podhajecki, a potem stanisławowski. Najlepsry przyjaciel nasrej rodziny. Spoczywa na cmentarzu w Podhajcach. https://www.europeana.eu/mt/item/0940429/_nhd2fS0 (дата звернення 10.08.2023). 

У випадку виявлення недоліків у перекладі повідомляйте у коментарях.