.jpg)
Перша в Галичині фабрика картопляного крохмалю і сиропу в Носові
31 травня 1898 року в Носові розпочала свою діяльність перша в Галичині фабрика картопляного крохмалю і сиропу, про що повідомляла „Gazeta Lwowska”: "Цісарсько-королівський крайовий суд, як господарський суд у Львові, повідомляє, що компанія польською мовою "Fabryka krochmalu i syropu kartoflanego dr. Walewski i spółka we Lwowie", німецькою "Kartoffel Stärke und Syrup-Fabrik dr. Walewski et Comp. in Lemberg" була внесена до реєстру спілкових компаній 23 липня 1898 р. і що при цьому було визначено, що головний офіс компанії у Львові, що явними партнерами цієї компанії є: а) Ян Валевський, власник маєтку, що проживає в Носові, пошта в Завалові, повітовий суд в Підгайцях, та б) торгова спілка під зареєстрованою назвою "Brandstädter et Singer" у Львові з головним офісом та в Тарнові з філією, що складається з дійсних партнерів Мауриція Брандштедтера, що проживає у Львові, та Бабетти Зінгер, яка проживає у Тарнові, і діє через дійсного партнера Мауриція Брандштедтера, уповноваженого самостійно замінювати та підписувати компанію під назвою "Brandstädter et Singer", компанія розпочала свою діяльність 31 травня 1898 року..." [1]
Через пів року про значення цієї фабрики для розвитку економіки краю писала газета „Kurjer Lwowski” (переклад тексту подається повністю, бо він досить повчальний):
"Фабрика крохмалю і цукру в Носові.
"Дивись, Вандзю, які гарні атласні цукерки, які гарні полуниці, а тут знову карамельки, кульки, фрукти!" - сказала Зося сестрі, стоячи перед вітриною. "Правда, цікаво, хто їх робить?" - відповіла знову Вандзя. "Щасливі повинні бути діти виробника цих цукерок!" Таку розмову ми чули на вулиці у Львові, і це дає нам привід дати кілька пояснень маленьким Зосі та Вандзі... а може ще комусь. щасливі вони чи ні, а ми поговоримо лише про виготовлення цукерок.
Наші читальниці, читачі купують своїм дітям атласні цукерки в Задуровича, Мусяловича, Боднара, Балабана тощо, але мало хто з них знає, як робляться такі цукерки і з чого вони. А оскільки ці цукерки часто загортають у папірці з французьким чи німецьким написом, вони слушно роблять висновок і вчать своїх дітей, що це німецький чи французький продукт, що такі красиві та солодкі вироби можуть виготовити тільки французи чи німці. І якщо ми їм відповімо, що атласні цукерки роблять з картоплі, вони не так легко повірять. А тим часом ми просимо повірити, і ми готові переконати недовірливих. Ви можете зробити крохмаль з картоплі, ви можете зробити цукор з крохмалю, відваривши його з кислотами, навіть солодший за звичайний цукор в кубиках або гранулах, і, нарешті, з цукру можна зробити карамель, атласні цукерки тощо. Напевно, маленькі Вандзя і Зося іноді топили цукор на ножі, ложці... над свічкою, щоб вийшли кулькові, світлі чи димчасті карамельки з теплими нитками?
Отож, так само з картоплі можна дійти до тих "красивих" атласних цукерок, якими захоплюються Вандзя та Зося. Фабрика в Носові біля Галича перетворює картоплю на крохмаль, крохмаль на цукор, а пани Брандштедтер і Зінгер у Львові на вулиці Замарстинівській переробляють цей носівський цукор на атласні цукерки, карамелі тощо. Така сама, тільки менша, фабрика атласних цукерок є в Тарнові, і також належить панам Брандштедтеру та Зінгер. Про те, що атласні цукерки виготовляють у Львові, ми можемо дізнатися з останньої виставки, де робилися такі цукерки на очах громадськості та якою глядачі теж захоплювалися, тільки шкода, що їх так швидко забули, що та сама громадськість сьогодні купує іноземні цукерки в магазинах, а не просить свої вітчизняні, несвідомо дозволяючи висилати свої гроші з країни. Винні тут і громадськість, і, можливо, навіть більше, торговці. Хто себе не поважає, нехай від інших не вимагає поваги. Але, не будемо вдаватися в мораль і повернемося на завод. Раніше пани Брандштедтер і Зінгер імпортували іноземний цукор для своїх цукерок, оскільки такого цукру в Галичині досі не виготовляли.
Власне, це заслуга пана Яна Валевського, посла Державної ради, власника Носова та пана Мауриція Брандштедтера, що в Носові була заснована фабрика так званого картопляного цукру, що сьогодні не потрібно привозити його так багато в країну, що деякі гроші залишаються в країні, що фабрика дає заробіток людям, що це позитивно впливає на околиці, підвищує вартість землі і т.д.. Не можна недооцінювати картопляні цукрові заводи, адже цей цукор використовується не тільки для атласних цукерок, але з нього виготовляють печиво, пряники, лікери, підсолоджені вина, підсолоджені напої, варення, цукровані фрукти, замінники меду, замінники звичайного цукру і т. д. і т. д. Статистика показує, що на 28 заводах Німеччина щорічно отримує такий цукор в різних формах понад 36 000 000 кг = 360 000 ц, тобто по 1000 ц на добу, тобто 1/4 кг на особу щодоби. Франція споживає такого цукру щорічно до 28 000 000 кг, з яких близько 6 500 000 кг йде в основному на вино і пиво. Тільки з Німеччини Англія імпортує понад 3 000 000 кг картопляного цукру, а Німеччина експортує цього цукру до Австро-Угорщини близько 220 000 кг, незважаючи на те, що Австро-Угорщина має такі заводи: в Олаві, Відлі, Рогуві, Cвітавах, Попраді, Белі тощо. У Росії досить багато картопляноцукрових заводів, є такі в Королівстві, наприклад у Святську, Якубовичах, в Новому Дворі: у Познанських Вронках, а тепер у Галичині в Носові.
Оскільки картопляний цукор в Галичині використовується для різних цілей, ми його імпортуємо досить багато. Завод у Носові частково виправить це, але лише незначно, оскільки його виробництво може покривати 1/15 - 1/10 попиту. У Носові щодня переробляється 300 корців = 30 000 кг картоплі, тому кампанія буде переробляти 100 X 200 днів = 60 000 корців = 6 000 000 кг картоплі, яка зазвичай купується у сусідніх власників у середньому по 100 центів за корець. Тому за саму картоплю доводиться платити до 60 тис. золотих ринських на рік. Раніше в цій місцевості картопля коштувала по 30-50 центів за корець, сьогодні її ціна там у 2-3 рази вища. Не потрібно доводити, що це на користь фермерських господарств і фермерів. Фабрика спочатку отримує крохмаль з картоплі, і відразу ж переробляє його на цукровий сироп, якого виходить в середньому 20 бочок на добу, а в бочці 310 кг. тобто в середньому за добу виходить 6200 кг сиропу, а за рік - 1 240 000 кг. Взявши найнижчу ціну на сироп, зафіксовану сьогодні у Відні, 15 золотих ринських за 100 кг, денна вартість сиропу становитиме 930 золотих ринських, а річна вартість 930 х 200 золотих ринських = 186 000 золотих ринських. Оскільки річна вартість картоплі 60 тис. золотих ринських, то різниця 186 000 - 60 000 = 126 000 золотих ринських має покрити всі витрати на виробництво, оплату праці і заходи власників фабрики.
Сюди можна додати, що загальне обладнання фабрики в Носові коштує до 100 тис. золотих ринських, а самі машини - до 75 тис. золотих ринських, що закупівля парових та допоміжних матеріалів, виготовлення, адміністрування і т.д. також коштує до 100 000 золотих ринських на рік. Тож створити фабрику – справа непроста!
З фабричного виробництва 1 240 000 кг сиропу завод панів Брандштедтера та Зінгер може завантажити 350 000 кг сиропу, решту фабрика має продати або в роздрібній торгівлі, або на зовнішніх ринках, тому що нинішні внутрішні відносини такі, що можна було б оплатити за 8-10 таких фабрик, але зараз не в змозі оплатити і підтримувати один. Ми настільки звикли до іноземних компаній, іноземних франчайзі, комівояжерів, іноземної мови, що про своє не дбаємо.
Незалежно від того, використовується загальне виробництво сиропу в країні чи ні, його річна вартість у 186 000 злотих має залишатися в країні. Якщо врахувати ще й те, що на фабриці працює велика кількість робітників (80-100 на день), що вона дає дохід фермерам від продажу картоплі, від транспортування продукту до залізниці, від транспортування вугілля, деревини на фабрику, що дає роботу бондарам, що на побічних продуктах утримує м'ясну худобу, що використовує матеріали, необхідні для виготовлення сиропу, такі як кислоти, крейда, тваринне вугілля, а також той факт, що фабрика сприяє заснуванню школи в селі, ми прийдемо до висновку, що створення такого типу фабрики є благом для регіону, що її засновники заслуговують на визнання, що суспільство зобов'язане підтримувати таку фабрику.
Тепер в Галичині білий цукор не виробляють (цукор-сирець йде за кордон), а скільки ми його використовуємо! Для багатьох цілей замість кускового цукру або цукру-піску, що принаймні не є регіональним, можна використовувати вітчизняний цукор. Шановні цукровики, пекарі, кондитери, виробники солодких напоїв тощо, перш за все, мають відкрите поле для випробування нового продукту, якого в країні ще не було. Навіть нашим дамам, які люблять варення, цукрові фруктові лікери, лимонади, також варто взяти цей продукт під свою пильну і ласкаву увагу – і вони переконаються, що вітчизняний продукт не може бути ні гіршим, ні кращим від закордонного; переконаються, що у нього є хіба що один недолік - він, мабуть, буде дешевший від закордонних!
Інформуючи громадськість відомостями про нову фабрику, ми лише виконуємо свій журналістський обов’язок, а при нагоді бажаємо підприємцям "Боже, благослови!" [2]
Джерела:
1. Rozmaite obwieszczenia. „Gazeta Lwowska”. Nr 181, s. 8, 8 sierpnia 1898. // [Електронна копія] : веб-сайт. URL: https://jbc.bj.uj.edu.pl/publication/29213 (дата звернення 23.06.2022). Переклад - П.М.
2. Fabryka krochmalu i cukru w Nosowie. „Kurjer Lwowski”. Nr 309 (dodatek do nr 310), s. 2, (7 listopada 1898) // [Електронна копія] : веб-сайт. URL: https://anno.onb.ac.at/cgi-content/anno?aid=klw&datum=18981107&seite=2 (дата звернення 23.06.2022). Переклад - П.М.
Петро Мороз
